Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Головний удар радянських військ планувався з Букринського плацдарму в загальному напрямку на Васильків і Фастів в обхід Києва з південного заходу. Допоміжний удар мав бути завданий з захоплених плацдармів на північ від Києва.
На Букринському плацдармі були зосереджені війська 40-ї (командуючий генерал-лейтенант П. Ф. Жмаченко) та 27-ї армій (командуючий генерал-лейтенант С. Г. Трохименко), а також 3-я гвардійська танкова армія (командуючий генерал-лейтенант танкових військ П. С. Рибалко).
З Лютізького плацдарму на північ від Києва мали наступати 38-а армія (командуючий генерал-полковник К. С. Москаленко) з танковим корпусом у напрямку р. Ірпеня і 60-а армія (командуючий генерал-лейтенант І. Д. Черняховський) з кавалерійським корпусом між річками Здвижем та Ірпенем. Проте гітлерівці
зосередили на Букринському плацдармі великі сили. Крім того, дуже пересічена місцевість значно утруднювала використання великих танкових з'єднань і полегшувала противнику організацію протитанкової оборони. На північ від Києва радянські війська в результаті наступу в період з 11 по 17 жовтня розширили плацдарм.
З листопада війська 1-го Українського фронту перейшли в рішучий наступ з Лютізького плацдарму.
Командування фронту звернулося до солдатів, сержантів і офіцерів з наказом, в якому говорилося: «Дорогі товариші! Велика честь випала нам. Батьківщина, радянський народ наказали нам завдати нищівного удару по ворогу, зломити оборону противника, розгромити гітлерівських розбійників і визволити від німецьких загарбників рідний Київ... Столиця Радянської України вже понад два роки перебуває в кривавих лапах німецьких катів і розбійників. Уже 25 місяців фашистські хижаки знущаються, грабують і вбивають мирних радянських громадян, палять і знищують київські фабрики і заводи, прекрасні будинки і зелені вулиці, плюндрують і ганьблять пам'ятники й могили борців нашої священної землі.
... Визволимо ж наше рідне історичне місто Київ від німецьких катів і людожерів!
...За нашу Батьківщину, за наше вільне й щасливе життя, за Україну і за Київ, вперед, на розгром ворога!».
За визволення України, за багатостраждальний Київ самовіддано боролися сини всіх народів великого Радянського Союзу. Нищівним вогнем підтримуючи піхоту, йшла у наступ гарматна обслуга Героя Радянського Союзу таджика Хаджі Кінжаєва, у складі якої були росіянин Самойлов, українець Пройданов, мордвин Кічаєв, марієць Тимофеев, удмурт Чирков.
Хоробро билася за Київ 1-а Чехословацька окрема бригада під командуванням генерала Людвіка Свободи. Перед початком штурму він звернувся до своїх солдатів з такими словами: «Б'ючись за Київ, за Україну, ми йдемо в бій за Прагу, за вільну Чехословаччину. „Правда переможе!" - написано на нашому бойовому прапорі».
Радянський народ високо оцінив подвиг героїв Дніпровсько-Київської битви: понад 800 воїнів були удостоєні високої честі - звання Героя Радянського Союзу, тисячі нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Серед Героїв Радянського Союзу, учасників битви за Дніпро і Київ, були представники понад ЗО національностей Радянського Союзу. За форсування Дніпра високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні росіяни О. І. Алексеев, А. В. Маракасов і М. М. Внуков, українці М. І. Охтирченко, О. Д. Романенко і М. Щербаченко, білорус В. Т. Алесєйко, грузин А. Л. Тереладзе, башкир М. В. Ахмедов, татарин P. X. Абрушін, киргиз А. Чартеков, чехи А. Сохор і Р. Тесаржік та багато інших.
Особливо жорстокі бої за Київ розгорнулися 5 листопада в районі Святошина, де проходив останній оборонний рубіж противника. Наприкінці дня був взятий і цей рубіж. Одним з перших прорвався у центр міста - на Хрещатик танк капітана Н. М. Шелуденка, колишнього колгоспника с. Лебедівки Вищедубечанського району Київської області. На площі Калініна Шелуденко скочив на рідну землю і раптом помітив групу гітлерівців, які стріляли у радянських бійців. Шелуденко кинув у ворогів дві гранати, але недоби- тий фашист дав по танкісту автоматну чергу. Н. Шелуденко встиг сказати своїм бойовим друзям, які підбігли до нього: «Нічого, Київ наш».
Вночі розвідники-комсомольці М. Кирюхін, К. Погорелов і М. Кир'янов встановили на будинку ЦК КП(б)У (тепер будинок Київського обкому партії) Державний прапор Радянського Союзу.
На 4-у годину ранку 6 листопада 1943 року гітлерівці були вибиті з Києва. У битві за Київ (з 3 по 6 листопада) радянські війська розгромили 12 ворожих дивізій і захопили багаті трофеї. Решта розбитих гітлерівських військ відступила в напрямках на Коростень, Житомир і Фастів.
Неоціниму допомогу нашим військам в Дніпровсько-Київській битві надавали підпільні партійні організації та партизанські загони Ржищівського, Васильківського, Вишівського, Макарівського, Бородянського, Димерського,
Київ у роки Великої Вітчизняної війни (1941—1945 pp.)
Сторінка 23 з 42
захід і на південний захід і вийти в райони Західної України та Південної Польщі.Головний удар радянських військ планувався з Букринського плацдарму в загальному напрямку на Васильків і Фастів в обхід Києва з південного заходу. Допоміжний удар мав бути завданий з захоплених плацдармів на північ від Києва.
На Букринському плацдармі були зосереджені війська 40-ї (командуючий генерал-лейтенант П. Ф. Жмаченко) та 27-ї армій (командуючий генерал-лейтенант С. Г. Трохименко), а також 3-я гвардійська танкова армія (командуючий генерал-лейтенант танкових військ П. С. Рибалко).
З Лютізького плацдарму на північ від Києва мали наступати 38-а армія (командуючий генерал-полковник К. С. Москаленко) з танковим корпусом у напрямку р. Ірпеня і 60-а армія (командуючий генерал-лейтенант І. Д. Черняховський) з кавалерійським корпусом між річками Здвижем та Ірпенем. Проте гітлерівці
З листопада війська 1-го Українського фронту перейшли в рішучий наступ з Лютізького плацдарму.
Командування фронту звернулося до солдатів, сержантів і офіцерів з наказом, в якому говорилося: «Дорогі товариші! Велика честь випала нам. Батьківщина, радянський народ наказали нам завдати нищівного удару по ворогу, зломити оборону противника, розгромити гітлерівських розбійників і визволити від німецьких загарбників рідний Київ... Столиця Радянської України вже понад два роки перебуває в кривавих лапах німецьких катів і розбійників. Уже 25 місяців фашистські хижаки знущаються, грабують і вбивають мирних радянських громадян, палять і знищують київські фабрики і заводи, прекрасні будинки і зелені вулиці, плюндрують і ганьблять пам'ятники й могили борців нашої священної землі.
... Визволимо ж наше рідне історичне місто Київ від німецьких катів і людожерів!
...За нашу Батьківщину, за наше вільне й щасливе життя, за Україну і за Київ, вперед, на розгром ворога!».
За визволення України, за багатостраждальний Київ самовіддано боролися сини всіх народів великого Радянського Союзу. Нищівним вогнем підтримуючи піхоту, йшла у наступ гарматна обслуга Героя Радянського Союзу таджика Хаджі Кінжаєва, у складі якої були росіянин Самойлов, українець Пройданов, мордвин Кічаєв, марієць Тимофеев, удмурт Чирков.
Хоробро билася за Київ 1-а Чехословацька окрема бригада під командуванням генерала Людвіка Свободи. Перед початком штурму він звернувся до своїх солдатів з такими словами: «Б'ючись за Київ, за Україну, ми йдемо в бій за Прагу, за вільну Чехословаччину. „Правда переможе!" - написано на нашому бойовому прапорі».
Радянський народ високо оцінив подвиг героїв Дніпровсько-Київської битви: понад 800 воїнів були удостоєні високої честі - звання Героя Радянського Союзу, тисячі нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Серед Героїв Радянського Союзу, учасників битви за Дніпро і Київ, були представники понад ЗО національностей Радянського Союзу. За форсування Дніпра високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні росіяни О. І. Алексеев, А. В. Маракасов і М. М. Внуков, українці М. І. Охтирченко, О. Д. Романенко і М. Щербаченко, білорус В. Т. Алесєйко, грузин А. Л. Тереладзе, башкир М. В. Ахмедов, татарин P. X. Абрушін, киргиз А. Чартеков, чехи А. Сохор і Р. Тесаржік та багато інших.
Особливо жорстокі бої за Київ розгорнулися 5 листопада в районі Святошина, де проходив останній оборонний рубіж противника. Наприкінці дня був взятий і цей рубіж. Одним з перших прорвався у центр міста - на Хрещатик танк капітана Н. М. Шелуденка, колишнього колгоспника с. Лебедівки Вищедубечанського району Київської області. На площі Калініна Шелуденко скочив на рідну землю і раптом помітив групу гітлерівців, які стріляли у радянських бійців. Шелуденко кинув у ворогів дві гранати, але недоби- тий фашист дав по танкісту автоматну чергу. Н. Шелуденко встиг сказати своїм бойовим друзям, які підбігли до нього: «Нічого, Київ наш».
Вночі розвідники-комсомольці М. Кирюхін, К. Погорелов і М. Кир'янов встановили на будинку ЦК КП(б)У (тепер будинок Київського обкому партії) Державний прапор Радянського Союзу.
На 4-у годину ранку 6 листопада 1943 року гітлерівці були вибиті з Києва. У битві за Київ (з 3 по 6 листопада) радянські війська розгромили 12 ворожих дивізій і захопили багаті трофеї. Решта розбитих гітлерівських військ відступила в напрямках на Коростень, Житомир і Фастів.
Неоціниму допомогу нашим військам в Дніпровсько-Київській битві надавали підпільні партійні організації та партизанські загони Ржищівського, Васильківського, Вишівського, Макарівського, Бородянського, Димерського,