Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Розгром німецько-фашистських військ під Сталінградом і блискуча перемога Червоної Армії в Курській битві поклали початок масовому вигнанню гітлерівських загарбників з Радянської землі.
Радянські Збройні Сили переломили хребет гітлерівській армії, але ворог з відчайдушністю приреченого чинив ще запеклий опір. Зазнавши величезних втрат, гітлерівці взяли курс на затягування війни. У стратегічних планах німецько-фашистського командування особливого значення надавалось вдержанню рубежу Дніпра. Гітлерівці розраховували надовго затримати тут Червону Армію, зберігаючи за собою
Правобережну Україну - велику продовольчу і сировинну базу. Ворог зосередив на Правобережній Україні 93 дивізії, в т. ч. 18 танкових і 4 моторизовані, та 2 бригади.
На правому березі Дніпра гітлерівське командування спішно будувало оборонні споруди, стягувало нові резерви. Форсувати Дніпро було дуже важко, його високий правий берег з крутими обривами панував над місцевістю і давав ворогові можливість організувати сильну оборону. Найбільш інтенсивно оборонні роботи велись у районі Києва та на завороті Дніпра на південь від Переяслава-Хмельницького. Тут гітлерівці зосередили 26 дивізій, з них 19 піхотних, одну моторизовану і 6 танкових.
Навальний наступ Червоної Армії влітку 1943 року і розгром основних угруповань німецько-фашисїських військ на Лівобережній Україні забезпечили вихід радянських військ у другій половині вересня до Дніпра і р. Молочної на фронті понад 1000 км і форсування Дніпра з ходу в багатьох місцях.
29 вересня в результаті запеклих боїв наші війська зломили опір гітлерівців на передмостових укріпленнях на підступах до Києва і, відкинувши ворога на правий берег Дніпра, оволоділи лівобережним районом міста - Дарницею. До початку жовтня 1943 року війська чотирьох радянських фронтів захопили на правому березі Дніпра понад 20 плацдармів від Лоєва до Запоріжжя. Це означало, що Червона Армія зірвала плани німецько-фашистського командування щодо створення сталої оборони на Дніпрі.
Запеклі бої розгорнулися на Київському напрямку. Першими до Дніпра вийшли війська Воронезького фронту (який з 20 жовтня став називатися 1-м Українським фронтом) під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна. Вони форсували річку з ходу і оволоділи двома плацдармами на південь та північ від Києва.
Наприкінці дня 21 вересня 1943 року поблизу с. Зарубинців Переяслав-Хмельницького району Київської області до Дніпра вийшли частини 3-ї гвардійської танкової армії. На світанку 22 вересня батальйон мотопіхоти 69-ї механізованої бригади форсував річку й визволив с. Зарубинці. В другій половині дня мотострілецький батальйон 51-ї танкової бригади 6-го гвардійського корпусу також форсував Дніпро і зайняв с. Григорівку. Це був початок створення плацдарму на південь від столиці, відомого як Букринський плацдарм.
При форсуванні Дніпра воїни 1-го Українського фронту проявили масовий героїзм і відвагу. Честь першими форсувати річку випала комсомольцям М. Є. Пєтухову, І. Д. Семенову, В. А. Сисолятіну, В. М. Іванову. На партизанському човні хоробрі воїни переправилися через Дніпро і зав'язали бій з фашистами, що засіли в селі. Відвернувши весь ворожий вогонь на себе, мужня четвірка полегшила тим самим переправу іншим бійцям. Радянський уряд присвоїв відважним воїнам звання Героя Радянського Союзу.
На північ від Києва до Дніпра вийшли частини 38-ї армії. Перемагаючи шалений опір ворога, першою почала форсувати річку розвідувальна рота 180-ї стрілецької дивізії (командир дивізії генерал-майор Ф. П. Шмельов) і наприкінці дня 26 вересня зайняла східну околицю с. Ново-Петрівців. 27 вересня почала форсувати Дніпро в районі с. Сваром'я 240-а стрілецька дивізія під командуванням полковника Т. Ф. Уманського. Безперервно посилюючи натиск і відбиваючи численні контратаки противника, частини 240-ї стрілецької дивізії на початку жовтня раптовим ударом оволоділи с. Лютіжем. Цим самим були створені сприятливі умови для наступних бойових операцій частин 38-ї армії, а потім і основних сил 1-го Українського фронту. Плацдарм увійшов в історію під назвою Лютізького плацдарму.
В той час, коли передові частини Червоної Армії, успішно просуваючись уперед, підійшли до Десни, Дніпра і Прип'яті, партизани Київської області організували сім переправ на Дніпрі і чотири на Прип'яті.
Протягом жовтня радянські війська вели вперті бої за розширення плацдармів на правому березі Дніпра. Радянське командування вважало найголовнішим Київський напрямок. Визволення Києва і захоплення в його районі великого плацдарму створювали загрозу всьому південному угрупованню німецько-фашистських армій. З району Києва з'єднання радянських військ могли по найкоротших напрямках завдавати ударів на
Київ у роки Великої Вітчизняної війни (1941—1945 pp.)
Сторінка 22 з 42
Визволення Києва від німецько-фашистських загарбників. Перші кроки відбудови міста
Розгром німецько-фашистських військ під Сталінградом і блискуча перемога Червоної Армії в Курській битві поклали початок масовому вигнанню гітлерівських загарбників з Радянської землі.
Радянські Збройні Сили переломили хребет гітлерівській армії, але ворог з відчайдушністю приреченого чинив ще запеклий опір. Зазнавши величезних втрат, гітлерівці взяли курс на затягування війни. У стратегічних планах німецько-фашистського командування особливого значення надавалось вдержанню рубежу Дніпра. Гітлерівці розраховували надовго затримати тут Червону Армію, зберігаючи за собою
На правому березі Дніпра гітлерівське командування спішно будувало оборонні споруди, стягувало нові резерви. Форсувати Дніпро було дуже важко, його високий правий берег з крутими обривами панував над місцевістю і давав ворогові можливість організувати сильну оборону. Найбільш інтенсивно оборонні роботи велись у районі Києва та на завороті Дніпра на південь від Переяслава-Хмельницького. Тут гітлерівці зосередили 26 дивізій, з них 19 піхотних, одну моторизовану і 6 танкових.
Навальний наступ Червоної Армії влітку 1943 року і розгром основних угруповань німецько-фашисїських військ на Лівобережній Україні забезпечили вихід радянських військ у другій половині вересня до Дніпра і р. Молочної на фронті понад 1000 км і форсування Дніпра з ходу в багатьох місцях.
29 вересня в результаті запеклих боїв наші війська зломили опір гітлерівців на передмостових укріпленнях на підступах до Києва і, відкинувши ворога на правий берег Дніпра, оволоділи лівобережним районом міста - Дарницею. До початку жовтня 1943 року війська чотирьох радянських фронтів захопили на правому березі Дніпра понад 20 плацдармів від Лоєва до Запоріжжя. Це означало, що Червона Армія зірвала плани німецько-фашистського командування щодо створення сталої оборони на Дніпрі.
Запеклі бої розгорнулися на Київському напрямку. Першими до Дніпра вийшли війська Воронезького фронту (який з 20 жовтня став називатися 1-м Українським фронтом) під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна. Вони форсували річку з ходу і оволоділи двома плацдармами на південь та північ від Києва.
Наприкінці дня 21 вересня 1943 року поблизу с. Зарубинців Переяслав-Хмельницького району Київської області до Дніпра вийшли частини 3-ї гвардійської танкової армії. На світанку 22 вересня батальйон мотопіхоти 69-ї механізованої бригади форсував річку й визволив с. Зарубинці. В другій половині дня мотострілецький батальйон 51-ї танкової бригади 6-го гвардійського корпусу також форсував Дніпро і зайняв с. Григорівку. Це був початок створення плацдарму на південь від столиці, відомого як Букринський плацдарм.
При форсуванні Дніпра воїни 1-го Українського фронту проявили масовий героїзм і відвагу. Честь першими форсувати річку випала комсомольцям М. Є. Пєтухову, І. Д. Семенову, В. А. Сисолятіну, В. М. Іванову. На партизанському човні хоробрі воїни переправилися через Дніпро і зав'язали бій з фашистами, що засіли в селі. Відвернувши весь ворожий вогонь на себе, мужня четвірка полегшила тим самим переправу іншим бійцям. Радянський уряд присвоїв відважним воїнам звання Героя Радянського Союзу.
На північ від Києва до Дніпра вийшли частини 38-ї армії. Перемагаючи шалений опір ворога, першою почала форсувати річку розвідувальна рота 180-ї стрілецької дивізії (командир дивізії генерал-майор Ф. П. Шмельов) і наприкінці дня 26 вересня зайняла східну околицю с. Ново-Петрівців. 27 вересня почала форсувати Дніпро в районі с. Сваром'я 240-а стрілецька дивізія під командуванням полковника Т. Ф. Уманського. Безперервно посилюючи натиск і відбиваючи численні контратаки противника, частини 240-ї стрілецької дивізії на початку жовтня раптовим ударом оволоділи с. Лютіжем. Цим самим були створені сприятливі умови для наступних бойових операцій частин 38-ї армії, а потім і основних сил 1-го Українського фронту. Плацдарм увійшов в історію під назвою Лютізького плацдарму.
В той час, коли передові частини Червоної Армії, успішно просуваючись уперед, підійшли до Десни, Дніпра і Прип'яті, партизани Київської області організували сім переправ на Дніпрі і чотири на Прип'яті.
Протягом жовтня радянські війська вели вперті бої за розширення плацдармів на правому березі Дніпра. Радянське командування вважало найголовнішим Київський напрямок. Визволення Києва і захоплення в його районі великого плацдарму створювали загрозу всьому південному угрупованню німецько-фашистських армій. З району Києва з'єднання радянських військ могли по найкоротших напрямках завдавати ударів на