Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Важливу роль у дальшому зміцненні вищої школи в нашій країні, в т. ч. і в Києві, відіграла реалізація постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 23 червня 1936 року «Про роботу вищих учбових закладів і про керівництво вищою школою». Цьому ж сприяли постанови Радянського уряду про вчені ступені і звання і запровадження штатних посад для професорсько-викладацького складу вузів. Постанови визначали порядок підвищення кваліфікації викладачів, створювали умови для їх творчої наукової роботи.
За роки двох перших п'ятирічок (1928-1937 pp.) вищі учбові заклади УРСР дали країні близько 110 тис. молодих спеціалістів. Значну частину їх становили вихованці вузів Києва. Лише Київський політехнічний інститут за зазначений період підготував (без заочників і екстернів) близько 4,5 тис, інженерів.
Напередодні Великої Вітчизняної війни у Києві працювало 22 вузи, в яких навчалось понад 23 тис. студентів. Число вузів у порівнянні з дореволюційним 1914 роком зросло втричі, а контингент студентів у них у півтора рази.
Вузи Києва підтримували тісні зв'язки з численними підприємствами й установами, для яких вони готували кадри кваліфікованих працівників, виконували свої науково-дослідні роботи тощо. Міцний зв'язок існував між вузами столиці Радянської України і багатьма вищими учбовими закладами Російської Федерації; вузи братніх республік подавали один одному взаємну допомогу і підтримку.
Справжнім штабом української радянської науки в роки мирного соціалістичного будівництва стала Академія наук у Києві. Вже в 1923 році в складі Української Академії наук налічувалось 35 різних установ (інститутів, комісій, секцій, кабінетів тощо), в яких велась значна дослідницька робота. При Академії працювало 5 наукових товариств. В Академії наук налічувалося 37 дійсних членів, з них 25 працювали в Києві. Крім академіків, працювало 111 штатних наукових співробітників і 275 позаштатних.
Поряд з Академією наук у Києві в двадцяті роки була створена мережа науково-дослідних кафедр. У 1923 році їх було 18, а в 1924 році стало 25і. Кафедри існували як при вузах на правах автономних одиниць, так і окремо. Крім науково-дослідної роботи, на кафедрах велась підготовка аспірантів. У 1925 році, наприклад, при КПІ і КСГІ працювало 8 науково-дослідних кафедр, якими керували відомі вчені К. К. Симінський (кафедра будівельного мистецтва), К. О. Зворикін (кафедра механічної технології), В. П. Іжевський (кафедра хімічної технології) та інші. На кафедрах працювало 22 наукові співробітники, проходили підготовку 14 аспірантів. При Київському інституті народної освіти в 1926 році працювало 6 науково-дослідних кафедр: мовознавства і літератури, зоології, ботаніки, геології, математики, педології. У 1923 році науково-дослідні кафедри Києва розпочали видавати свої «Наукові записки».
У важкі роки іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни, в період боротьби за відбудову зруйнованого ворогами народного господарства Комуністична партія і Радянська влада не забували про подання максимальної допомоги вченим, про залучення їх на бік трудящих. Уряд Радянської України видав спеціальні постанови, спрямовані на поліпшення матеріально-побутового становища діячів науки і культури. Комуністична партія провадила також велику ідеологічну роботу по залученню кращих учених на бік Радянської влади. Основна увага в цій справі приділялась озброєнню науковців діалектичним і історичним матеріалізмом, боротьбі із зміновіхівською ідеологією та буржуазним націоналізмом.
Вже на кінець першого радянського десятиріччя було досягнуто значних успіхів у розвитку науки в Києві. Зросла мережа наукових закладів. Крім Академії наук, тут діяло 11 науково-дослідних інститутів і 25 науково-дослідних кафедр, в яких вели дослідницьку роботу 300 наукових працівників, до науково-педагогічної роботи готувалося 350 аспірантів.
Краща частина науковців брала активну участь у радянському господарському і культурному будівництві, віддавала свої знання трудящим. Видатний український вчений академік П. А. Тутковський писав у 1928 році: «Я почуваю себе щасливим..., що влада пролетаріату відкрила для вчених можливість не тільки широко розгорнути дослідницьку працю й підготовку молоді до такої праці, але й брати активну участь у будівництві соціалістичного господарства, зріст якого піде на користь усіх трудящих... Справжні вчені - це ті, що прагнуть до все більшого зміцнення
союзу науки з пролетаріатом, до використання наукових досягнень на користь соціалістичного будівництва».
Київ у період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства (1933—червень 1941 pp.)
Сторінка 19 з 50
ліквідовані паралелізм у підготовці спеціалістів, подрібнення спеціальностей тощо. Карликові вузи злили з однотипними інститутами, забезпеченими кваліфікованими професорсько-викладацькими кадрами, достатньою кількістю навчальних і допоміжних установ. Хоча число вузів скоротилось, проте контингент студентів безперервно зростав. На 1 січня 1936 року в Києві працювало 19 інститутів, у яких навчалося 20 759 студентів, і 11 робітничих факультетів з 3742 учнями на них.Важливу роль у дальшому зміцненні вищої школи в нашій країні, в т. ч. і в Києві, відіграла реалізація постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 23 червня 1936 року «Про роботу вищих учбових закладів і про керівництво вищою школою». Цьому ж сприяли постанови Радянського уряду про вчені ступені і звання і запровадження штатних посад для професорсько-викладацького складу вузів. Постанови визначали порядок підвищення кваліфікації викладачів, створювали умови для їх творчої наукової роботи.
За роки двох перших п'ятирічок (1928-1937 pp.) вищі учбові заклади УРСР дали країні близько 110 тис. молодих спеціалістів. Значну частину їх становили вихованці вузів Києва. Лише Київський політехнічний інститут за зазначений період підготував (без заочників і екстернів) близько 4,5 тис, інженерів.
Напередодні Великої Вітчизняної війни у Києві працювало 22 вузи, в яких навчалось понад 23 тис. студентів. Число вузів у порівнянні з дореволюційним 1914 роком зросло втричі, а контингент студентів у них у півтора рази.
Вузи Києва підтримували тісні зв'язки з численними підприємствами й установами, для яких вони готували кадри кваліфікованих працівників, виконували свої науково-дослідні роботи тощо. Міцний зв'язок існував між вузами столиці Радянської України і багатьма вищими учбовими закладами Російської Федерації; вузи братніх республік подавали один одному взаємну допомогу і підтримку.
Справжнім штабом української радянської науки в роки мирного соціалістичного будівництва стала Академія наук у Києві. Вже в 1923 році в складі Української Академії наук налічувалось 35 різних установ (інститутів, комісій, секцій, кабінетів тощо), в яких велась значна дослідницька робота. При Академії працювало 5 наукових товариств. В Академії наук налічувалося 37 дійсних членів, з них 25 працювали в Києві. Крім академіків, працювало 111 штатних наукових співробітників і 275 позаштатних.
Поряд з Академією наук у Києві в двадцяті роки була створена мережа науково-дослідних кафедр. У 1923 році їх було 18, а в 1924 році стало 25і. Кафедри існували як при вузах на правах автономних одиниць, так і окремо. Крім науково-дослідної роботи, на кафедрах велась підготовка аспірантів. У 1925 році, наприклад, при КПІ і КСГІ працювало 8 науково-дослідних кафедр, якими керували відомі вчені К. К. Симінський (кафедра будівельного мистецтва), К. О. Зворикін (кафедра механічної технології), В. П. Іжевський (кафедра хімічної технології) та інші. На кафедрах працювало 22 наукові співробітники, проходили підготовку 14 аспірантів. При Київському інституті народної освіти в 1926 році працювало 6 науково-дослідних кафедр: мовознавства і літератури, зоології, ботаніки, геології, математики, педології. У 1923 році науково-дослідні кафедри Києва розпочали видавати свої «Наукові записки».
У важкі роки іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни, в період боротьби за відбудову зруйнованого ворогами народного господарства Комуністична партія і Радянська влада не забували про подання максимальної допомоги вченим, про залучення їх на бік трудящих. Уряд Радянської України видав спеціальні постанови, спрямовані на поліпшення матеріально-побутового становища діячів науки і культури. Комуністична партія провадила також велику ідеологічну роботу по залученню кращих учених на бік Радянської влади. Основна увага в цій справі приділялась озброєнню науковців діалектичним і історичним матеріалізмом, боротьбі із зміновіхівською ідеологією та буржуазним націоналізмом.
Вже на кінець першого радянського десятиріччя було досягнуто значних успіхів у розвитку науки в Києві. Зросла мережа наукових закладів. Крім Академії наук, тут діяло 11 науково-дослідних інститутів і 25 науково-дослідних кафедр, в яких вели дослідницьку роботу 300 наукових працівників, до науково-педагогічної роботи готувалося 350 аспірантів.
Краща частина науковців брала активну участь у радянському господарському і культурному будівництві, віддавала свої знання трудящим. Видатний український вчений академік П. А. Тутковський писав у 1928 році: «Я почуваю себе щасливим..., що влада пролетаріату відкрила для вчених можливість не тільки широко розгорнути дослідницьку працю й підготовку молоді до такої праці, але й брати активну участь у будівництві соціалістичного господарства, зріст якого піде на користь усіх трудящих... Справжні вчені - це ті, що прагнуть до все більшого зміцнення
союзу науки з пролетаріатом, до використання наукових досягнень на користь соціалістичного будівництва».