Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В перші роки відбудовного періоду, незважаючи на величезні фінансово-економічні труднощі, вищі Навчальні заклади Києва готували спеціалістів для багатьох галузей господарського і культурного будівництва. Потужним втузом республіки став Київський політехнічний інститут, що мав у своєму складі факультети: механічний, хімічний, електротехнічний (відкритий у 1918 році), інженерів шляхів - так з 1922 року почав називатися колишній інженерний факультет. В інституті в 1922 році навчалося 2162 студенти.
На базі агрономічного факультету КПІ в 1922 році створено самостійний сільськогосподарський інститут.
Він мав агрономічне, зоотехнічне і лісове відділення, на яких навчалося понад 600 студентів. Інститут тимчасово перебував у садибі КПІ. Пізніше для нього збудували в Голосіївському лісі добре обладнані учбові й допоміжні приміщення.
З 1921 року став самостійним вузом ветеринарно-зоотехнічний інститут, відкритий у 1920 році спочатку як факультет народного університету-політехнікуму. Він складався з ветеринарного і зоотехнічного відділень.
На базі консерваторії, до якої приєднали музично-драматичну школу ім. М. Лисенка, що існувала в Києві з 1903 року, був створений музично-драматичний інститут. В єдиний художній інститут у 1924 році об'єднались архітектурний і художній інститути, які готували працівників образотворчого мистецтва і радянських зодчих. Крім того, у Києві працювали медичний інститут, інститути народного господарства і народної освіти.
Створення порівняно стрункої системи вищої освіти в Києві було значним досягненням Радянської влади. Але розформування Київського університету, як і інших університетів України, здійснене тодішнім керівництвом Наркомосу УРСР, негативно вплинуло на рівень підготовки спеціалістів і призвело до тимчасового розпорошення наукових сил республіки і звуження науково-дослідної роботи.
Підготовка нової, радянської інтелігенції, спеціалістів із середовища робітничого класу і трудящого селянства була в період мирної господарської роботи одним із важливих і першочергових завдань. Великою перешкодою на шляху здійснення цього завдання стало те, що трудящі не мали знань, необхідних для навчання у вищих учбових закладах. З метою підготовки робітників і селян до вступу у вузи на Україні, за прикладом РРФСР, у 1921 році починає створюватися мережа робітничих факультетів при інститутах. У числі перших відкрився в 1921 році робітфак при Київському політехнічному інституті. Слідом за ним організувалися робітфаки при інститутах народної освіти, народного господарства, медичному, сільськогосподарському. Крім того, на базі робітничо-селянського університету, що виник у Києві в 1920 році, був створений вечірній робітфак. Усього в 1925 році в місті налічувалось 6 робітничих факультетів, де навчалося 1387 студентів.
Щоб забезпечити вступ до вузів насамперед робітників і селян-незаможників, приймали до інститутів за відрядженням громадських організацій і державних установ. Радянська влада приділяла велику увагу матеріально-побутовому забезпеченню пролетарського студентства: були створені гуртожитки, відкриті студентські їдальні, студенти одержували стипендії тощо.
Завдяки великій роботі, спрямованій на демократизацію і пролетаризацію вищої школи, у вузах Києва рік у рік зростало число студентів з робітників і селян. Якщо у 1922 році в КПІ робітники становили 7 проц., а селяни 11 проц. всього студентства інституту, то вже в 1925/26 навчальному році робітників стало 32 проц. і селян 15 проц., а в 1927/28 навчальному році - відповідно 41 і 16 проц. Аналогічна картина спостерігалася і в інших вузах міста. Серед студентів значну частину становили випускники робітфаків.
Разом із збільшенням пролетарського студентства безперервно зростали у вузах партійні, комсомольські і профспілкові організації, які провадили велику ідейно-виховну роботу серед студентів і викладачів. Партія давала рішучу відсіч зміновіхівцям, троцькістам, націоналістам та іншим ворогам, що намагались у своїй антирадянській діяльності використати студентську молодь, і в ході великої організаторської та ідейно-виховної роботи залучала на свій бік усе краще, що було серед студентства.
Одночасно велася велика робота для забезпечення вузів достатньою кількістю кваліфікованих професорсько-викладацьких кадрів як шляхом залучення до активної творчої праці кращої частини старої професури, так і підготовки нової.
Серед старої професури відбувався процес диференціації і розлому. Поряд з передовими вченими, що переходили на службу трудящих, були й такі, що хотіли реставрації буржуазних порядків у нашій країні, вели антирадянську пропаганду з вузівських кафедр. Так, у березні-квітні 1924 року в Києві розглядалася справа т. зв. «Київського обласного центру дії». Перед судом стали 18 контрреволюціонерів, серед яких було кілька викладачів вузів Києва. Судовий процес допоміг згуртуванню кращої частини вчених навколо Радянської влади.
Київ у період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства (1933—червень 1941 pp.)
Сторінка 17 з 50
Вища школа і наука
В перші роки відбудовного періоду, незважаючи на величезні фінансово-економічні труднощі, вищі Навчальні заклади Києва готували спеціалістів для багатьох галузей господарського і культурного будівництва. Потужним втузом республіки став Київський політехнічний інститут, що мав у своєму складі факультети: механічний, хімічний, електротехнічний (відкритий у 1918 році), інженерів шляхів - так з 1922 року почав називатися колишній інженерний факультет. В інституті в 1922 році навчалося 2162 студенти.
На базі агрономічного факультету КПІ в 1922 році створено самостійний сільськогосподарський інститут.
З 1921 року став самостійним вузом ветеринарно-зоотехнічний інститут, відкритий у 1920 році спочатку як факультет народного університету-політехнікуму. Він складався з ветеринарного і зоотехнічного відділень.
На базі консерваторії, до якої приєднали музично-драматичну школу ім. М. Лисенка, що існувала в Києві з 1903 року, був створений музично-драматичний інститут. В єдиний художній інститут у 1924 році об'єднались архітектурний і художній інститути, які готували працівників образотворчого мистецтва і радянських зодчих. Крім того, у Києві працювали медичний інститут, інститути народного господарства і народної освіти.
Створення порівняно стрункої системи вищої освіти в Києві було значним досягненням Радянської влади. Але розформування Київського університету, як і інших університетів України, здійснене тодішнім керівництвом Наркомосу УРСР, негативно вплинуло на рівень підготовки спеціалістів і призвело до тимчасового розпорошення наукових сил республіки і звуження науково-дослідної роботи.
Підготовка нової, радянської інтелігенції, спеціалістів із середовища робітничого класу і трудящого селянства була в період мирної господарської роботи одним із важливих і першочергових завдань. Великою перешкодою на шляху здійснення цього завдання стало те, що трудящі не мали знань, необхідних для навчання у вищих учбових закладах. З метою підготовки робітників і селян до вступу у вузи на Україні, за прикладом РРФСР, у 1921 році починає створюватися мережа робітничих факультетів при інститутах. У числі перших відкрився в 1921 році робітфак при Київському політехнічному інституті. Слідом за ним організувалися робітфаки при інститутах народної освіти, народного господарства, медичному, сільськогосподарському. Крім того, на базі робітничо-селянського університету, що виник у Києві в 1920 році, був створений вечірній робітфак. Усього в 1925 році в місті налічувалось 6 робітничих факультетів, де навчалося 1387 студентів.
Щоб забезпечити вступ до вузів насамперед робітників і селян-незаможників, приймали до інститутів за відрядженням громадських організацій і державних установ. Радянська влада приділяла велику увагу матеріально-побутовому забезпеченню пролетарського студентства: були створені гуртожитки, відкриті студентські їдальні, студенти одержували стипендії тощо.
Завдяки великій роботі, спрямованій на демократизацію і пролетаризацію вищої школи, у вузах Києва рік у рік зростало число студентів з робітників і селян. Якщо у 1922 році в КПІ робітники становили 7 проц., а селяни 11 проц. всього студентства інституту, то вже в 1925/26 навчальному році робітників стало 32 проц. і селян 15 проц., а в 1927/28 навчальному році - відповідно 41 і 16 проц. Аналогічна картина спостерігалася і в інших вузах міста. Серед студентів значну частину становили випускники робітфаків.
Разом із збільшенням пролетарського студентства безперервно зростали у вузах партійні, комсомольські і профспілкові організації, які провадили велику ідейно-виховну роботу серед студентів і викладачів. Партія давала рішучу відсіч зміновіхівцям, троцькістам, націоналістам та іншим ворогам, що намагались у своїй антирадянській діяльності використати студентську молодь, і в ході великої організаторської та ідейно-виховної роботи залучала на свій бік усе краще, що було серед студентства.
Одночасно велася велика робота для забезпечення вузів достатньою кількістю кваліфікованих професорсько-викладацьких кадрів як шляхом залучення до активної творчої праці кращої частини старої професури, так і підготовки нової.
Серед старої професури відбувався процес диференціації і розлому. Поряд з передовими вченими, що переходили на службу трудящих, були й такі, що хотіли реставрації буржуазних порядків у нашій країні, вели антирадянську пропаганду з вузівських кафедр. Так, у березні-квітні 1924 року в Києві розглядалася справа т. зв. «Київського обласного центру дії». Перед судом стали 18 контрреволюціонерів, серед яких було кілька викладачів вузів Києва. Судовий процес допоміг згуртуванню кращої частини вчених навколо Радянської влади.