Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Навесні 1924 року в Києві налічувалося 12 технікумів, 34 профшколи, 4 педагогічні і 17 різних інших
курсів, 5 робітфаків та 17 шкіл фабрично-заводського учнівства. Але існуюча мережа середніх учбо-вих закладів, особливо профшкіл, не задовольняла потреб міста. Вона могла охопити лише 35-40 проц. випускників трудової школи, які бажали дістати середню освіту.
Партійні кадри, що працювали в органах освіти і профспілкових організаціях Києва, провадили підготовку і перепідготовку вчителів на різних курсах і семінарах. Широко роз'яснювалась національна політика партії, проблеми економіки і політпросвітньої роботи. Вчителі знайомились з творами В. І. Леніна.
В перших числах жовтня 1924 року на засіданні міської Ради було оголошено декларацію київського вчительства. В ній зазначалось: «Поволі, але грунтовно відбувався процес революціонізування вчительства. Учительська маса назавжди позбулась властивої інтелігенції нерішучості і хитань. Після ідеологічного і психологічного переродження настає час революційної роботи. Комуністична партія зуміла вивести вчительство із стану інерції та байдужості... Ми, революційне вчительство м. Києва, заявляємо: ми вже стали під прапори революції. Справдились пророкування В. І. Леніна, його думки про те, що вчительство повинно відіграти певну роль в наступі революції. Комуністична партія перевиховала армію освітників. Наш обов'язок політично виховати тих, хто є об'єкт виховної педагогічної роботи. Комінтерн і компартія це школи для нас. А ми з свого боку понесемо їх науку до тих шкіл, куди нас покликано працювати. Перекажіть штабові світової революції, що на його заклик: „Будь напоготові!" ми відповідаємо: „Завжди напоготові"...».
Ці думки висловлювались у той час, коли по всій країні проходили конференції і з'їзди позапартійного вчительства, що готувалось до Всесвітнього з'їзду вчителів, який розпочав свою роботу 12 січня 1925 року. І коли М. І. Калінін, вітаючи з'їзд, говорив: «Історія хоче, щоб учительство виконало такі завдання: створити нову людину, боротися за братерство народів, за комунізм», то ці слова приймались як програма дій, як заклик до великої революційно-культурної роботи.
На початок червня 1926 року в Києві налічувалося 112 трудових шкіл, тобто одна школа обслуговувала в середньому 4,5 тис. жителів, 92 школи, або 88 проц., мали повністю всі групи від першої до сьомої. Школи були задовільно забезпечені педагогами (в середньому на один учбовий заклад припадало 16 учителів), 66,8 проц. дітей від 8 до 14 років було охоплено навчанням. Але профшколи на початку 1925/26 навчального року прийняли тільки 37 проц. тих, хто закінчив семирічну трудову школу в 1924/25 навчальному році.
Після XIV з'їзду ВКП(б), коли індустріалізація країни стала першочерговим завданням, виникла потреба значно збільшити підготовку кадрів для промисловості і насамперед розширити мережу шкіл. Постало питання про те, щоб діти робітників навчалися в початкових школах і класах безплатно, щоб зменшити плату за навчання дітей кустарів. Починаючи з 1926/27 навчального року безплатне навчання було встановлене лише для учнів першої та другої груп трудових шкіл. Поширити безплатне навчання на третю і четвергу групи поки не вдалося, бо місцевий бюджет ще не міг забезпечити цього. Розмір плати за навчання дітей кустарів у 1926/27 році був знижений на 25 проц., причому він встановлювався залежно від майнового стану батьків.
У цілому розвиток загальноосвітніх шкіл у Києві, починаючи з 1923 року, характеризується такими даними:
1923/24 р. - 1924/25 р. - 1925/26 р. - 1926/27 р.
Шкіл - 102 - 114 - 112 - 105
Педагогічних працівників - 1622 - 1638 - 1770 - 1785
Процент охоплення дітей школою - 62,6 - 64,3 - 66,8 - 68,5
Починаючи з 1927/28 навчального року вже не було випадків, коли б відмовили у прийомі дітей до школи, а на кінець 1927 року школи охоплювали до 92 проц. дітей. У наступні роки цей процент зростав і в 1930 році досяг 99 процентів.
Найважливіші основи і напрями розвитку радянської школи були визначені історичним рішенням ХУІ з'їзду партії про запровадження загального обов'язкового початкового навчання і постановами ЦК ВКП(б) і Радянського уряду про початкову і середню школу.
У постанові ЦК ВКП(б) від 5 вересня 1931 року «Про початкову та середню школу» відзначалося, що Радянська держава добилася великих успіхів у
Київ у період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства (1933—червень 1941 pp.)
Сторінка 14 з 50
на ліквідацію неписьменності тощо. Проте матеріальне становище шкіл і далі залишалось тяжким. Так, у 1924 році з 107 шкіл лише 8 ремонтувалось на кошти комунального відділу, 10- за рахунок відділу народної освіти, інші школи робили деякий невеликий ремонт власними силами, а 15 шкіл не ремонтувалось.Навесні 1924 року в Києві налічувалося 12 технікумів, 34 профшколи, 4 педагогічні і 17 різних інших
Партійні кадри, що працювали в органах освіти і профспілкових організаціях Києва, провадили підготовку і перепідготовку вчителів на різних курсах і семінарах. Широко роз'яснювалась національна політика партії, проблеми економіки і політпросвітньої роботи. Вчителі знайомились з творами В. І. Леніна.
В перших числах жовтня 1924 року на засіданні міської Ради було оголошено декларацію київського вчительства. В ній зазначалось: «Поволі, але грунтовно відбувався процес революціонізування вчительства. Учительська маса назавжди позбулась властивої інтелігенції нерішучості і хитань. Після ідеологічного і психологічного переродження настає час революційної роботи. Комуністична партія зуміла вивести вчительство із стану інерції та байдужості... Ми, революційне вчительство м. Києва, заявляємо: ми вже стали під прапори революції. Справдились пророкування В. І. Леніна, його думки про те, що вчительство повинно відіграти певну роль в наступі революції. Комуністична партія перевиховала армію освітників. Наш обов'язок політично виховати тих, хто є об'єкт виховної педагогічної роботи. Комінтерн і компартія це школи для нас. А ми з свого боку понесемо їх науку до тих шкіл, куди нас покликано працювати. Перекажіть штабові світової революції, що на його заклик: „Будь напоготові!" ми відповідаємо: „Завжди напоготові"...».
Ці думки висловлювались у той час, коли по всій країні проходили конференції і з'їзди позапартійного вчительства, що готувалось до Всесвітнього з'їзду вчителів, який розпочав свою роботу 12 січня 1925 року. І коли М. І. Калінін, вітаючи з'їзд, говорив: «Історія хоче, щоб учительство виконало такі завдання: створити нову людину, боротися за братерство народів, за комунізм», то ці слова приймались як програма дій, як заклик до великої революційно-культурної роботи.
На початок червня 1926 року в Києві налічувалося 112 трудових шкіл, тобто одна школа обслуговувала в середньому 4,5 тис. жителів, 92 школи, або 88 проц., мали повністю всі групи від першої до сьомої. Школи були задовільно забезпечені педагогами (в середньому на один учбовий заклад припадало 16 учителів), 66,8 проц. дітей від 8 до 14 років було охоплено навчанням. Але профшколи на початку 1925/26 навчального року прийняли тільки 37 проц. тих, хто закінчив семирічну трудову школу в 1924/25 навчальному році.
Після XIV з'їзду ВКП(б), коли індустріалізація країни стала першочерговим завданням, виникла потреба значно збільшити підготовку кадрів для промисловості і насамперед розширити мережу шкіл. Постало питання про те, щоб діти робітників навчалися в початкових школах і класах безплатно, щоб зменшити плату за навчання дітей кустарів. Починаючи з 1926/27 навчального року безплатне навчання було встановлене лише для учнів першої та другої груп трудових шкіл. Поширити безплатне навчання на третю і четвергу групи поки не вдалося, бо місцевий бюджет ще не міг забезпечити цього. Розмір плати за навчання дітей кустарів у 1926/27 році був знижений на 25 проц., причому він встановлювався залежно від майнового стану батьків.
У цілому розвиток загальноосвітніх шкіл у Києві, починаючи з 1923 року, характеризується такими даними:
1923/24 р. - 1924/25 р. - 1925/26 р. - 1926/27 р.
Шкіл - 102 - 114 - 112 - 105
Педагогічних працівників - 1622 - 1638 - 1770 - 1785
Процент охоплення дітей школою - 62,6 - 64,3 - 66,8 - 68,5
Починаючи з 1927/28 навчального року вже не було випадків, коли б відмовили у прийомі дітей до школи, а на кінець 1927 року школи охоплювали до 92 проц. дітей. У наступні роки цей процент зростав і в 1930 році досяг 99 процентів.
Найважливіші основи і напрями розвитку радянської школи були визначені історичним рішенням ХУІ з'їзду партії про запровадження загального обов'язкового початкового навчання і постановами ЦК ВКП(б) і Радянського уряду про початкову і середню школу.
У постанові ЦК ВКП(б) від 5 вересня 1931 року «Про початкову та середню школу» відзначалося, що Радянська держава добилася великих успіхів у