Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
карбованців.
1936 рік став роком значного зрушення на всіх ділянках народної освіти в Києві. Матеріально-технічна база шкіл поступово наближалась до рівня, якого вимагала радянська школа. Якщо в 1935 році партійні і радянські організації міста займалися тим, щоб цілком ліквідувати третю зміну в школах, то в 1936 році вже постало завдання ліквідувати заняття у дві зміни. Для цього тоді ж розгорнулось будівництво 33 шкіл на 26 тис. учнівських місць. Програма шкільного будівництва зросла майже втроє проти 1935 року. На початок 1936/37 навчального року в місті було збудовано 32 шкільні приміщення. Крім того, закінчено спорудження другої черги музичної середньої школи-концертний зал, інтернат та службові приміщення. При виборі місця розташування нових шкіл ураховувалась потреба максимально наблизити їх до районів найбільшої концентрації учнів.
У 1937/38 навчальному році кількість шкіл у місті зросла до 19. Це давало змогу значно зменшити двозмінне навчання. Число учнів у київських школах досягло 112 тис. Держава асигнувала величезні кошти на обладнання шкільних кабінетів, лабораторій, бібліотек. У 1937/38 навчальному році школи одержали до З млн. підручників відповідно до потреб викладання рідною мовою.
Головною силою, що забезпечувала дальше зміцнення всієї системи шкільної освіти і виховання, були педагогічні кадри. Вчительський колектив Києва на початку 1937/38 навчального року налічував понад 4,5 тис. відданих своїй справі педагогів. У 1938 -pp. у школи міста прийшло близько 1 тис. нових учителів. Педагогічна робота велась на більш високому рівні. На початку 1938/39 навчального року була закінчена атестація вчителів. Усі ці заходи сприяли дальшому поліпшенню успішності учнів.
На початок 1940/41 навчального року В Києві було 176 шкіл. Крім загальноосвітніх, на січень 1925 року в Києві працювало 37
шкіл для дорослих, з них 11 робітфаків, які охоплювали 2686 чоловік, 26 неповних середніх та середніх шкіл для дорослих, в яких училося 3814 учнів, 27 шкіл ФЗН і типу ФЗН, де вчилося 4135 чоловік, і 29 середніх спеціальних учбових закладів (технікумів і училищ), які охоплювали 7632 учня.
В цей період у Києві, як і в інших великих містах країни, вже були серйозні матеріальні передумови для здійснення обов'язкового десятирічного навчання. Число повних середніх шкіл тільки системи міськнаросвіти збільшилось у Києві- з 36 у 1934 році до 108 у 1939 році і становило 68 проц. усіх шкіл. У 1940 році 10-і класи закінчило близько 5 тис. чоловік.
Таким чином, роки п'ятирічок характеризувались не тільки зростанням кількості шкільних закладів, а й значними змінами в організації навчання. Особливо велике значення для піднесення шкільної справи мали рішення партії та уряду про підвищення зарплати вчителів, атестація, встановлення персональних звань для вчителів середніх шкіл.
Піклуючись про підростаюче покоління, Комуністична партія і Радянська держава особливу увагу приділяли дошкільному і позашкільному вихованню дітей. За роки довоєнних п'ятирічок була значно розширена мережа позашкільних закладів у Києві: організовано 5 нових відділів у Палаці піонерів (технічний, військовий, агробіологічний, ляльковий театр, кінотеатр), 5 технічних станцій, 3 ігротеки, 7 дитячих спортивних баз, дитячий пляж, 4 дитячі клуби; кількість піонерських форпостів зросла до 2. Палац піонерів став справді великим комбінатом позашкільної роботи серед дітей. Тут діяли гуртки: художні, оборонні, фізкультурні, науки й техніки, юних натуралістів, а також шахово-шашкова база і клуб колекціонерів.
Київ у період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства (1933—червень 1941 pp.)
Сторінка 16 з 50
дореволюційних, шкільних приміщеннях. Здійснення загального обов'язкового початкового навчання і перехід до семирічного супроводжувались тоді великими труднощами. Школи працювали у дві, а іноді в три зміни; в багатьох школах ще були т. зв. «мандрівні групи», які не мали своїх класних приміщень. За постановою Радянського уряду і ЦК ВКП(б) у 1935 році у великих містах УРСР намічалось збудувати 91 середню школу, в т. ч. в Києві 12 на 10 тис. учнів, які мали навчатися в одну зміну. Це давало можливість цілком ліквідувати третю зміну. На будівництво шкіл у Києві в 1935 році було асигновано 10 млн. 1936 рік став роком значного зрушення на всіх ділянках народної освіти в Києві. Матеріально-технічна база шкіл поступово наближалась до рівня, якого вимагала радянська школа. Якщо в 1935 році партійні і радянські організації міста займалися тим, щоб цілком ліквідувати третю зміну в школах, то в 1936 році вже постало завдання ліквідувати заняття у дві зміни. Для цього тоді ж розгорнулось будівництво 33 шкіл на 26 тис. учнівських місць. Програма шкільного будівництва зросла майже втроє проти 1935 року. На початок 1936/37 навчального року в місті було збудовано 32 шкільні приміщення. Крім того, закінчено спорудження другої черги музичної середньої школи-концертний зал, інтернат та службові приміщення. При виборі місця розташування нових шкіл ураховувалась потреба максимально наблизити їх до районів найбільшої концентрації учнів.
У 1937/38 навчальному році кількість шкіл у місті зросла до 19. Це давало змогу значно зменшити двозмінне навчання. Число учнів у київських школах досягло 112 тис. Держава асигнувала величезні кошти на обладнання шкільних кабінетів, лабораторій, бібліотек. У 1937/38 навчальному році школи одержали до З млн. підручників відповідно до потреб викладання рідною мовою.
Головною силою, що забезпечувала дальше зміцнення всієї системи шкільної освіти і виховання, були педагогічні кадри. Вчительський колектив Києва на початку 1937/38 навчального року налічував понад 4,5 тис. відданих своїй справі педагогів. У 1938 -pp. у школи міста прийшло близько 1 тис. нових учителів. Педагогічна робота велась на більш високому рівні. На початку 1938/39 навчального року була закінчена атестація вчителів. Усі ці заходи сприяли дальшому поліпшенню успішності учнів.
На початок 1940/41 навчального року В Києві було 176 шкіл. Крім загальноосвітніх, на січень 1925 року в Києві працювало 37
шкіл для дорослих, з них 11 робітфаків, які охоплювали 2686 чоловік, 26 неповних середніх та середніх шкіл для дорослих, в яких училося 3814 учнів, 27 шкіл ФЗН і типу ФЗН, де вчилося 4135 чоловік, і 29 середніх спеціальних учбових закладів (технікумів і училищ), які охоплювали 7632 учня.
В цей період у Києві, як і в інших великих містах країни, вже були серйозні матеріальні передумови для здійснення обов'язкового десятирічного навчання. Число повних середніх шкіл тільки системи міськнаросвіти збільшилось у Києві- з 36 у 1934 році до 108 у 1939 році і становило 68 проц. усіх шкіл. У 1940 році 10-і класи закінчило близько 5 тис. чоловік.
Таким чином, роки п'ятирічок характеризувались не тільки зростанням кількості шкільних закладів, а й значними змінами в організації навчання. Особливо велике значення для піднесення шкільної справи мали рішення партії та уряду про підвищення зарплати вчителів, атестація, встановлення персональних звань для вчителів середніх шкіл.
Піклуючись про підростаюче покоління, Комуністична партія і Радянська держава особливу увагу приділяли дошкільному і позашкільному вихованню дітей. За роки довоєнних п'ятирічок була значно розширена мережа позашкільних закладів у Києві: організовано 5 нових відділів у Палаці піонерів (технічний, військовий, агробіологічний, ляльковий театр, кінотеатр), 5 технічних станцій, 3 ігротеки, 7 дитячих спортивних баз, дитячий пляж, 4 дитячі клуби; кількість піонерських форпостів зросла до 2. Палац піонерів став справді великим комбінатом позашкільної роботи серед дітей. Тут діяли гуртки: художні, оборонні, фізкультурні, науки й техніки, юних натуралістів, а також шахово-шашкова база і клуб колекціонерів.