Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Кращих своїх представників кияни послали у вищі органи влади. Так, наприклад, членами ЦБК СРСР було обрано кадрового робітника «Арсеналу» П. Ф. Водзякіна і робітницю восьмої державної друкарні А. Мурашкіну.
Велику роботу по залученню трудящих до участі в соціалістичній індустріалізації проводили профспілки. Одним з показників зростання активності робітників може служити їх участь у виробничих нарадах, на яких обговорювалися питання боротьби за режим економії, за зростання продуктивності праці. Якщо у 1926 році в складі виробничих нарад було лише 47 проц. робітників, то у 1927 році - 71,2 проц. На виробничі наради подавалося майже 80 проц. раціоналізаторських пропозицій. За один тільки 1927/28 господарський рік кількість робітників-раціоналізаторів зросла у Києві на 125 чоловік. Діяльність
раціоналізаторів давала великий економічний ефект. На заводі «Арсенал» новатор виробництва, робітник-фрезерувальник М. Струтинський за два роки подав 50 раціоналізаторських пропозицій, від впровадження яких у виробництво було одержано понад 500 тис. крб. економії. Слюсар заводу «Більшовик» Л. Немировський винайшов пристрій для виготовлення гайок, що у 800 раз збільшило продуктивність праці робітників. Винахідники і раціоналізатори, новатори виробництва зробили вагомий внесок у підвищення продуктивності праці, в зниження собівартості продукції, заощадили багато державних коштів, які йшли на соціалістичну індустріалізацію.
Водночас із зростанням продуктивності праці підвищувалась і заробітна плата робітників. У порівнянні з 1912 роком у 1927 році середньорічна зарплата одного робітника зросла на 33 проц. Тільки за один 1927/28 господарський рік заробітна плата промислових робітників міста зросла майже на 12 процентів.
Поряд з неухильним зростанням заробітної плати велике значення для підвищення матеріального добробуту киян мало соціальне забезпечення. Зростала чисельність робітників і службовців, які одержували пенсії, подавалась також допомога демобілізованим червоноармійцям та їх сім'ям, інвалідам. За один тільки 1927/28 рік витрати на соціальне страхування по Києву зросли з 3,2 млн. до 4,3 млн. карбованців.
Розвивалася і торгівля, головним чином державна і кооперативна, при одночасному скороченні приватної. Загальна кількість магазинів робітничої кооперації з 1926 по 1929 рік збільшилась з 176 до 347, де товари коштували майже на 25 проц. дешевше, ніж у приватника. Товарооборот же робітничої кооперації за цей же час зріс майже в півтора рази.
Матеріали обстеження, яке провела окружна Рада профспілок наприкінці 1929 року, свідчать про неухильне зростання добробуту трудящих. Заробітної плати вистачало не тільки на харчування, взуття, одяг, житло, паливо, але й на культурний відпочинок. Діти трудящих навчалися в школах, де одержували безплатні сніданки.
Зростав і культурно-освітній рівень робітників. Поряд з підвищенням своєї виробничої кваліфікації, робітники відвідували заняття на різних курсах.
Багато робітників від верстата, які виявляли організаторські здібності у 1926- 1928 pp., були висунуті на керівну роботу, що також сприяло підвищенню діяльності радянських, господарських і профспілкових органів. Зокрема, після призначення директором заводу ковкого чавуну одного з кращих робітників-раціоналізаторів тов. Пеха підприємство почало працювати значно краще. Успішно справлявся з роботою майстра одного з провідних цехів цього заводу висуванець тов. Гур'янов. Старого кадрового робітника-клепальника Ф. Чернишова не раз обирали на керівні пости в радянських органах, а в 1928 році його висунули на посаду директора заводу «Арсенал». В цілому у найбільших промислових підприємствах Києва за 1926 рік і перший квартал 1927 року на керівну роботу було висунуто 400 робітників, у тому числі 298 комуністів. Висуванці успішно справлялися з покладеними на них обов'язками.
Дійовим заходом поліпшення роботи радянських і господарських органів була критика і самокритика, що розгорнулась після звернення ЦК ВКП(б) від 3 червня 1928 року. Велику роль у розгортанні критики і самокритики, в усуненні недоліків, що перешкоджали успішному соціалістичному будівництву, відіграла окружна газета «Пролетарская правда» і її тисячний актив робітничих кореспондентів. Широкий робкорівський актив мала і газета «Киевский пролетарий».
У 1926-1929 pp. значно пожвавили свою роботу первинні партійні організації, районні і київський окружком партії. Комуністи були в авангарді борців за здійснення соціалістичної індустріалізації країни. їх самовіддана праця на підприємствах і будовах, безмежна відданість спільній справі, непримиренність до недоліків, принциповість у боротьбі проти троцькістів, правих опортуністів та українських буржуазних націоналістів забезпечувала невпинне зростання авторитету Комуністичної партії. Кращі кадрові робітники - новатори виробництва, активісти - вступали в лави партії.
За 5 років, що минули після смерті В. І. Леніна, київська партійна
Київ у період відбудови народного господарства (1921—1925 pp.)
Сторінка 16 з 25
трудящі з своїми пропозиціями та скаргами.Кращих своїх представників кияни послали у вищі органи влади. Так, наприклад, членами ЦБК СРСР було обрано кадрового робітника «Арсеналу» П. Ф. Водзякіна і робітницю восьмої державної друкарні А. Мурашкіну.
Велику роботу по залученню трудящих до участі в соціалістичній індустріалізації проводили профспілки. Одним з показників зростання активності робітників може служити їх участь у виробничих нарадах, на яких обговорювалися питання боротьби за режим економії, за зростання продуктивності праці. Якщо у 1926 році в складі виробничих нарад було лише 47 проц. робітників, то у 1927 році - 71,2 проц. На виробничі наради подавалося майже 80 проц. раціоналізаторських пропозицій. За один тільки 1927/28 господарський рік кількість робітників-раціоналізаторів зросла у Києві на 125 чоловік. Діяльність
Водночас із зростанням продуктивності праці підвищувалась і заробітна плата робітників. У порівнянні з 1912 роком у 1927 році середньорічна зарплата одного робітника зросла на 33 проц. Тільки за один 1927/28 господарський рік заробітна плата промислових робітників міста зросла майже на 12 процентів.
Поряд з неухильним зростанням заробітної плати велике значення для підвищення матеріального добробуту киян мало соціальне забезпечення. Зростала чисельність робітників і службовців, які одержували пенсії, подавалась також допомога демобілізованим червоноармійцям та їх сім'ям, інвалідам. За один тільки 1927/28 рік витрати на соціальне страхування по Києву зросли з 3,2 млн. до 4,3 млн. карбованців.
Розвивалася і торгівля, головним чином державна і кооперативна, при одночасному скороченні приватної. Загальна кількість магазинів робітничої кооперації з 1926 по 1929 рік збільшилась з 176 до 347, де товари коштували майже на 25 проц. дешевше, ніж у приватника. Товарооборот же робітничої кооперації за цей же час зріс майже в півтора рази.
Матеріали обстеження, яке провела окружна Рада профспілок наприкінці 1929 року, свідчать про неухильне зростання добробуту трудящих. Заробітної плати вистачало не тільки на харчування, взуття, одяг, житло, паливо, але й на культурний відпочинок. Діти трудящих навчалися в школах, де одержували безплатні сніданки.
Зростав і культурно-освітній рівень робітників. Поряд з підвищенням своєї виробничої кваліфікації, робітники відвідували заняття на різних курсах.
Багато робітників від верстата, які виявляли організаторські здібності у 1926- 1928 pp., були висунуті на керівну роботу, що також сприяло підвищенню діяльності радянських, господарських і профспілкових органів. Зокрема, після призначення директором заводу ковкого чавуну одного з кращих робітників-раціоналізаторів тов. Пеха підприємство почало працювати значно краще. Успішно справлявся з роботою майстра одного з провідних цехів цього заводу висуванець тов. Гур'янов. Старого кадрового робітника-клепальника Ф. Чернишова не раз обирали на керівні пости в радянських органах, а в 1928 році його висунули на посаду директора заводу «Арсенал». В цілому у найбільших промислових підприємствах Києва за 1926 рік і перший квартал 1927 року на керівну роботу було висунуто 400 робітників, у тому числі 298 комуністів. Висуванці успішно справлялися з покладеними на них обов'язками.
Дійовим заходом поліпшення роботи радянських і господарських органів була критика і самокритика, що розгорнулась після звернення ЦК ВКП(б) від 3 червня 1928 року. Велику роль у розгортанні критики і самокритики, в усуненні недоліків, що перешкоджали успішному соціалістичному будівництву, відіграла окружна газета «Пролетарская правда» і її тисячний актив робітничих кореспондентів. Широкий робкорівський актив мала і газета «Киевский пролетарий».
У 1926-1929 pp. значно пожвавили свою роботу первинні партійні організації, районні і київський окружком партії. Комуністи були в авангарді борців за здійснення соціалістичної індустріалізації країни. їх самовіддана праця на підприємствах і будовах, безмежна відданість спільній справі, непримиренність до недоліків, принциповість у боротьбі проти троцькістів, правих опортуністів та українських буржуазних націоналістів забезпечувала невпинне зростання авторитету Комуністичної партії. Кращі кадрові робітники - новатори виробництва, активісти - вступали в лави партії.
За 5 років, що минули після смерті В. І. Леніна, київська партійна