Київ у період відбудови народного господарства (1921—1925 pp.)
викрита контрреволюційна організація, так звана «Спілка визволення України», яка мала на меті за допомогою інтервенції, шляхом збройного повстання повалити Радянську владу, реставрувати капіталістичний лад, встановити на Україні військово-фашистську диктатуру. Робітники і трудова інтелігенція міста на багатолюдних мітингах і зборах з глибоким обуренням таврували зрадницькі дії буржуазно-націоналістичних агентів міжнародного імперіалізму. 22 листопада в Києві відбулася 15-тисячна демонстрація студентів, обурених злочинами українських буржуазних націоналістів та їх іноземних хазяїв.
Праві капітулянти, прикриваючись тим, що Київ знаходився тоді недалеко від кордону, пропонували, нібито з стратегічних міркувань, відмовитись від дальшого розвитку і технічної реконструкції київської промисловості, законсервувати великі заводи і фабрики, створивши навколо Києва так званий агроіндустріальний комбінат. Це означало припинити розвиток машинобудівної промисловості в Києві, а провідну роль надати харчовій промисловості. Виступаючи проти промислового розвитку Києва, ворожі елементи хотіли замість пролетарського міста, відданого
Радянській владі і Комуністичній партії, мати Київ дрібнобуржуазний, який був би центром антипартійних груп і буржуазно-націоналістичних угрупувань.
Київська партійна організація при підтримці і допомозі ЦК КП(б)У повела рішучу боротьбу проти ворожих соціалістичній індустріалізації міста настроїв і пропозицій. Коли в 1927 році Головконцеском прийняв рішення про ліквідацію київського заводу «Фізико-хімік» і передачу німецькій фірмі концесії на спорудження в СРСР заводу по випуску водомірів, партійна організація заводу порушила клопотання перед керівними партійними і радянськими організаціями про скасування цього неправильного рішення. Комуністів заводу «Фізико-хімік» підтримали Київський окружком партії та ЦК КЦ(б)У, і уряд СРСР вжив заходів до розширення заводу «Фізико-хімік», по організації серійного випуску водомірів. ЦК ВКП(б) і РНК СРСР підтримали також клопотання комуністів і робітників заводу «Ленінська кузня» та кабельного про збереження цих підприємств. Реконструкцію кабельного заводу РНК СРСР включила до п'ятирічного плану розвитку електропромисловості Радянського Союзу.
Багато уваги господарському і культурному будівництву Києва приділяв ЦК ВКП(б). За його завданням до Києва приїжджали видатні державні діячі: В. В. Куйбишев, К. Є. Ворошилов, А. В. Луначарський, А. І. Мікоян та інші. Вони подавали практичну допомогу киянам у розвитку економіки і культури.
Для здійснення плану соціалістичної індустріалізації потрібно було винайти величезні кошти для капіталовкладень. Кияни допомогли державі знайти необхідні кошти. Активну участь у цьому взяли колективи заводів «Більшовик», «Арсенал», «Ленінська кузня» та інших підприємств. На заводі «Більшовик» завком і бюро парторганізації проводили у всіх цехах виробничі наради, роз'яснювали робітникам заводу завдання соціалістичної індустріалізації, необхідність виконання планових завдань, дотримання суворого режиму економії. Ця робота дала відповідні наслідки. За 1926/27 господарський рік на заводі було заощаджено 12,5 тис. карбованців. Значної економії сировини, підвищення продуктивності праці добилися і колективи інших підприємств. На підприємствах металообробної промисловості продуктивність праці в середньому у 1927 році зросла на 37 проц., деревообробної-на 42 проц. і шкіряної - на 60,5 проц. Значну економію коштів давало впровадження у виробництво раціоналізаторських пропозицій робітників та інженерно-технічних працівників, скорочення адміністративно-управлінських витрат. В цілому по Києву за 1926/27 господарський рік економія коштів становила 4200 тис. карбованців. Активну участь брали кияни і в передплаті позик індустріалізації.
Нагромадження коштів у період індустріалізації давало можливість розпочати будівництво нових і реконструкцію діючих промислових підприємств у країні в цілому і, зокрема, у Києві. Великою перемогою робітників Києва було спорудження залізничного моста через Дніпро. За планом його будівництво передбачалось здійснити протягом кількох років. Усвідомлюючи дуже важливе значення залізничного моста для розвитку Києва і економіки всієї республіки, будівельники взяли соціалістичне зобов'язання спорудити його за рік і в 1929 році з успіхом виконали своє зобов'язання, збудувавши міст за 11,5 місяця.
Індустріальний розвиток Києва вимагав насамперед створення в місті потужної енергетичної бази. І в 1926 році за рішенням Ради Праці та оборони СРСР було розпочато будівництво Київської районної електростанції (КРЕС) першої черги. В її проектуванні взяли участь інженери Москви, Харкова та Києва. У тісній співдружності вони швидко виконали проектні роботи, склали кошторис. Для будівництва з інших промислових міст країни було доставлено найдосконаліші машини та механізми.