Київ у період відбудови народного господарства (1921—1925 pp.)
електрифікували підшефну Медведівську волость (тепер Чернігівська область). Київська «Селотехніка» організовувала постачання сільськогосподарських знарядь. До початку весняної посівної кампанії 1924 року село одержало 13 тисяч плугів, 200 сівалок та інший інвентар.
Поступово шефська робота набрала певних форм. У Києві розгорнуло роботу добровільне робітниче
Шляхом створення спеціальних курсів та шкіл для навчання сільських активістів-організаторів київські робітники сприяли зростанню політичного світогляду селянства, залученню трудівників села до спільної справи соціалістичного будівництва. Шефство мало значення і для робітників, підвищуючи їх революційну свідомість, сприяло усвідомленню ними керівної ролі в країні Рад.
Відбудова народного господарства проходила в складних внутрішніх і зовнішніх політичних умовах. Вороги не втрачали надії повалити Радянську владу. Міжнародний імперіалізм докладав усіх зусиль, щоб організувати нову інтервенцію проти СРСР. Всередині країни меншовики і есери продовжували свою контрреволюційну діяльність.
Англія у травні 1923 року пред'явила Радянському Союзу зухвалий ультиматум Керзона. В цей же час в інших капіталістичних країнах розгорнулася шалена антирадянська кампанія. 10 травня 1923 року в Лозанні був убитий радянський дипломат В. Воровський. Підступні дії імперіалістів викликали обурення трудящих країни. У відповідь на ультиматум робітники заводу «Більшовик», зібравшись на мітингу, ухвалили резолюцію, в якій заявили, що вони, як і всі трудящі нашої країни, «ладні як один взяти в руки рушницю і дати відсіч зухвалим лордам і їх наймитам».
Такі ж резолюції приймали арсенальці, робітники заводу «Червоний плугатар», Головних залізничних майстерень, друкарень та інших підприємств Києва.
Під гаслами протесту проти ультиматиму Керзона та злочинницького убивства В. Воровського пройшла у Києві 14 травня 1923 року 100-тисячна демонстрація робітників і частин Київського гарнізону.
Рішуча відсіч Радянського уряду і бурхливий протест пролетаріату західноєвропейських країн примусили імперіалістів відмовитись від політики ультиматумів щодо СРСР.
В умовах загострення міжнародного становища трудящі Києва вносили свій вклад у справу зміцнення обороноздатності СPСP. Робітники і службовці міста палко відгукнулись на Заклик партії про допомогу повітряному флоту: оголошувались «тижні і двотижневки повітряного флоту». На заводах, фабриках, установах трудящі записувались у «Товариство Авіації і повітроплавання» і робили відрахунки із зарплати на зміцнення оборони. Всі робітники заводу «Більшовик» вступили до товариства. У 1924 році у Києві виникло «Товариство хімічної оборони».
Арсенальці відраховували на користь повітряного флоту одноденний заробіток і ухвалили надалі відраховувати щомісяця 10 проц. зарплати. На кошти киян були збудовані літаки «Червоний хімік» та «Червоний киянин» і будувалася «ескадрилья Київщини» з 6 літаків, для цього трудящі з вересня 1923 року і до червня 1924 року зібрали 120 тис. крб. золотом.
В той час, коли трудящі зміцнювали обороноздатність країни, ворожі елементи посилили підривну роботу в Києві. Іноземні розвідки намагалися з допомогою українських націоналістів, колишніх білогвардійців і вороже настроєної частини інтелігенції створювати контрреволюційні організації. Але і ці спроби зазнали провалу. У липні 1923 року в Києві була викрита контрреволюційна організація «Київський обласний центр дії», який був утворений меншовицько-есерівськими діячами ще в 1921 році. Члени київської організації намагались вербувати прибічників серед професури і студентства київських вузів. Ця контрреволюційна організація була зв'язана з білогвардійським «Центром дії» у Парижі, куди надсилалась інформація про внутрішнє Становище в Києві.
В 1924 році на судовому процесі над членами київського «Центру дії» був оголошений справедливий вирок. З цього приводу французький прем'єр-міністр Р. Пуанкаре надіслав телеграму Чичеріну з лицемірним протестом проти «утисків» вчених в Радянській країні. Київські робітники і вчені засудили цей маневр французьких імперіалістичних кіл, відповівши з усією рішучістю: «Руки геть від наших внутрішніх справ!». На багатьох підприємствах пройшли мітинги. Студенти київських вузів вийшли на загальноміську демонстрацію протесту.
До голосу київських робітників свій голос приєднали вчені міста: академіки А. Ю. Кримський, Д. О. Граве, П. А. Тутковський та інші. Вони заявили, що цілком відмежовуються від тих, хто поставив прислужництво імперіалістичній буржуазії та білій еміграції вище інтересів науки.
Трудовий героїзм і революційна пильність робітничих мас, керівництво партійної організації забезпечили розгром ворожої агентури, відбудову промисловості і комунального господарства Києва, їх дальший розвиток. Поліпшився добробут трудящих. Зміцнилася змичка робітничого класу з селянством. Все це стало запорукою дальшого успішного руху вперед по шляху соціалістичного будівництва.