Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
місті та університеті було створено секретну слідчу комісію на чолі з генерал-губернатором Д. Бібіковим.
З 4 по 6 березня 1838 року арештованих студентів судив військовий суд. 11 чоловік, у тому числі Янишевського, Вінницького, Сосновського, Петрашкевича та інших, засуджено до страти. Проте Микола І, змушений рахуватися з громадською думкою, пом'якшив вирок - 6 студентів були віддані в Кавказький корпус рядовими солдатами з позбавленням дворянських прав і без вислуги, 5 студентів відправили туди ж рядовими солдатами з правом вислуги і з збереженням для них дворянського звання. Боровського, Бопре та Михальського спочатку засудили також до страти, а потім цар «всемилостивіше» замінив смерть... каторгою.
Слідчим органам удалося встановити, що організатором і керівником таємних політичних товариств у Києві і на Правобережній Україні був видатний діяч польського національно-визвольного руху, республіканець і демократ Шимон Конар- ський. У травні 1838 року жандарми схопили його у Вільно і в лютому 1839 року він був розстріляний.
Щоб навести в Києві «порядок», на чолі т. зв. Південно-Західного краю, як офіційно називали Правобережну Україну, Микола І поставив відомого тоді реакціонера Д. Бібікова, а попечителем Київського учбового округу - генерала С. Давидова. Обидва вони були наділені необмеженими адміністративними й поліцейськими правами. Але й ці заходи не допомогли царатові.
40-і роки в Росії характеризуються поглибленням кризи кріпосницької системи і дальшим розгортанням визвольного руху. Поряд з революціонерами-дворянами дедалі більше виступають різночинці. Розширилась соціальна база визвольного руху. В боротьбу з царизмом вступали революційні демократи, які виражали інтереси селянства. «Попередником цілковитого витіснення дворян різночинцями в нашому визвольному русі,- писав В. І. Ленін,- був ще при кріпосному праві В. Г. Бєлінський». Разом з Бєлінським у 30-х роках виступає революціонер-демократ, філософ і публіцист О. І. Герцен. Обидва вони зробили великий вплив на розвиток передової думки на Україні.
Одним з визначних борців за національне й соціальне визволення українського народу та інших народів Росії був революційний демократ, геніальний поет Т. Г. Шевченко. У своїх творах він різко виступав проти самодержавства й кріпосництва, проти національного гніту. Поезія Т. Г. Шевченка стала гострою зброєю в руках народних мас, які вставали на смертний бій з царизмом і своїми одвічними ворогами - поміщиками. Вона пробудила до активного політичного життя багатьох громадян тодішньої України, і зокрема Києва. З цього приводу Грабовський писав: «Чим в 1845 р. був Шевченко для Києва, тим ще в більшій мірі він зробився в 60-х pp. для Львова і всієї австрійської Русі. Його ім'я зробилося окликом, під яким почало збиратися все, Що пробудилось і думало».
Весною 1845 року після закінчення Академії художеств Т. Г. Шевченко приїхав до Києва. На той час остаточно сформувався його світогляд. Ідейний розвиток Шевченка проходив під безпосереднім впливом передової російської думки, зокрема величного подвигу декабристів - першого покоління російських революціонерів. Він з захопленням називав їх першими благовістителями свободи, поборниками святої волі, оспівував їх у своїх поетичних творах. Вірш «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє ;посланіє» датований 14 грудня 1845 року, тобто двадцятою річницею декабристського повстання в Петербурзі. В цьому вірші Шевченко показує тяжке становище кріпаків і закликає по суті до боротьби з царизмом.
Працюючи в Київській археографічній комісії, Шевченко об'їздив майже всю Україну і скрізь бачив страждання народу. В одному із своїх віршів у 1845 році він з надією писав, що «Встане Україна й розвіє тьму неволі, світ правди засвітить». А в «Заповіті» (грудень 1845 р.) поет закликає народ:
Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою, злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим, тихим словом.
Розвиток капіталістичного виробництва на Україні сприяв формуванню місцевої буржуазії і появі національної буржуазної інтелігенції, яка виявляла глибоке незадоволення кріпосницьким ладом, що гальмував розвиток капіталізму. В. І. Ленін писав, що для періоду визрівання і зміцнення капіталізму характерним було «пробудження національного життя і національних рухів, боротьба проти всякого національного гніту, створення національних держав».
У другій чверті XIX століття на Україні разом із загальноросійським процесом відбувалося оформлення буржуазної ідеології. Особливість цього процесу на Україні полягала в тому, що він відбувався в умовах зростаючого національного гноблення, яке здійснювали Микола І і великодержавні шовіністи різних мастей.
На захист економічних і політичних інтересів української буржуазії виступала її інтелігенція, яка свою діяльність прикривала іменем українського народу, іменем
Київ у період розкладу феодально-кріпосницької системи (1800-1860рр.)
Сторінка 10 з 23
серйозні політичні завдання, керівники «Союзу» мали намір залучати до нього не тільки поляків, а й росіян. Знову, як і в 1824-1825 pp., польська й російська передова молодь мала об'єднатися для спільної боротьби за політичну й національну свободу. Але в 1838 році зрада студента Майцейовського допомогла царському уряду розкрити «Союз польського народу». Почалися масові арешти. В Києві було арештовано 115 чоловік, серед них 34 студенти. Для розслідування діяльності членів «Союзу польського народу» в З 4 по 6 березня 1838 року арештованих студентів судив військовий суд. 11 чоловік, у тому числі Янишевського, Вінницького, Сосновського, Петрашкевича та інших, засуджено до страти. Проте Микола І, змушений рахуватися з громадською думкою, пом'якшив вирок - 6 студентів були віддані в Кавказький корпус рядовими солдатами з позбавленням дворянських прав і без вислуги, 5 студентів відправили туди ж рядовими солдатами з правом вислуги і з збереженням для них дворянського звання. Боровського, Бопре та Михальського спочатку засудили також до страти, а потім цар «всемилостивіше» замінив смерть... каторгою.
Слідчим органам удалося встановити, що організатором і керівником таємних політичних товариств у Києві і на Правобережній Україні був видатний діяч польського національно-визвольного руху, республіканець і демократ Шимон Конар- ський. У травні 1838 року жандарми схопили його у Вільно і в лютому 1839 року він був розстріляний.
Щоб навести в Києві «порядок», на чолі т. зв. Південно-Західного краю, як офіційно називали Правобережну Україну, Микола І поставив відомого тоді реакціонера Д. Бібікова, а попечителем Київського учбового округу - генерала С. Давидова. Обидва вони були наділені необмеженими адміністративними й поліцейськими правами. Але й ці заходи не допомогли царатові.
40-і роки в Росії характеризуються поглибленням кризи кріпосницької системи і дальшим розгортанням визвольного руху. Поряд з революціонерами-дворянами дедалі більше виступають різночинці. Розширилась соціальна база визвольного руху. В боротьбу з царизмом вступали революційні демократи, які виражали інтереси селянства. «Попередником цілковитого витіснення дворян різночинцями в нашому визвольному русі,- писав В. І. Ленін,- був ще при кріпосному праві В. Г. Бєлінський». Разом з Бєлінським у 30-х роках виступає революціонер-демократ, філософ і публіцист О. І. Герцен. Обидва вони зробили великий вплив на розвиток передової думки на Україні.
Одним з визначних борців за національне й соціальне визволення українського народу та інших народів Росії був революційний демократ, геніальний поет Т. Г. Шевченко. У своїх творах він різко виступав проти самодержавства й кріпосництва, проти національного гніту. Поезія Т. Г. Шевченка стала гострою зброєю в руках народних мас, які вставали на смертний бій з царизмом і своїми одвічними ворогами - поміщиками. Вона пробудила до активного політичного життя багатьох громадян тодішньої України, і зокрема Києва. З цього приводу Грабовський писав: «Чим в 1845 р. був Шевченко для Києва, тим ще в більшій мірі він зробився в 60-х pp. для Львова і всієї австрійської Русі. Його ім'я зробилося окликом, під яким почало збиратися все, Що пробудилось і думало».
Весною 1845 року після закінчення Академії художеств Т. Г. Шевченко приїхав до Києва. На той час остаточно сформувався його світогляд. Ідейний розвиток Шевченка проходив під безпосереднім впливом передової російської думки, зокрема величного подвигу декабристів - першого покоління російських революціонерів. Він з захопленням називав їх першими благовістителями свободи, поборниками святої волі, оспівував їх у своїх поетичних творах. Вірш «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє ;посланіє» датований 14 грудня 1845 року, тобто двадцятою річницею декабристського повстання в Петербурзі. В цьому вірші Шевченко показує тяжке становище кріпаків і закликає по суті до боротьби з царизмом.
Працюючи в Київській археографічній комісії, Шевченко об'їздив майже всю Україну і скрізь бачив страждання народу. В одному із своїх віршів у 1845 році він з надією писав, що «Встане Україна й розвіє тьму неволі, світ правди засвітить». А в «Заповіті» (грудень 1845 р.) поет закликає народ:
Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою, злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим, тихим словом.
Розвиток капіталістичного виробництва на Україні сприяв формуванню місцевої буржуазії і появі національної буржуазної інтелігенції, яка виявляла глибоке незадоволення кріпосницьким ладом, що гальмував розвиток капіталізму. В. І. Ленін писав, що для періоду визрівання і зміцнення капіталізму характерним було «пробудження національного життя і національних рухів, боротьба проти всякого національного гніту, створення національних держав».
У другій чверті XIX століття на Україні разом із загальноросійським процесом відбувалося оформлення буржуазної ідеології. Особливість цього процесу на Україні полягала в тому, що він відбувався в умовах зростаючого національного гноблення, яке здійснювали Микола І і великодержавні шовіністи різних мастей.
На захист економічних і політичних інтересів української буржуазії виступала її інтелігенція, яка свою діяльність прикривала іменем українського народу, іменем