Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Контрактовому ярмарку свідчать такі дані: у 1830 році сюди привезли товарів на 1 482 452 крб., продали - на 626 876 крб., у 1856 році привезли товарів на 1 485 020 крб., продали - на 869 352 карбованці.
Київські купці підтримували торгові зв'язки з петербурзькими, московськими купцями та іноземними фірмами. Щоб підірвати вплив польського дворянства й купецтва на економічне життя України та всіляко сприяти розвитку господарства й торгівлі російського, а також місцевого купецтва, Микола І в 1836 році наказав закрити «Бердичівську фінансову контору», що діяла від Варшавського банку. Але розвиток промисловості й торгівлі вимагав створення кредитного закладу, який провадив би банківські операції. І в лютому 1840 року в Києві відкрили «Контору державного комерційного банку». В 1852 році капітал банку становив уже 1 001175 карбованців.
У міру зростання економічного потенціалу Києва і його торгових зв'язків з іншими містами Лівобережної України і Росії зростала потреба в будівництві постійно діючого моста. За проектом інженера Карла де Віньєля протягом 1848- 1853 pp. проти Аскольдової могили було збудовано ланцюговий міст довжиною 730 метрів. За проектом інженера С. С. Бобрищева-Пушкіна споруджено спуск до моста. За його ж проектом прокладено Брест-Литовське шосе. В 1856 році проклали дорогу від Наводницької пристані до Видубицького монастиря.
Отже, на кінець першої половини XIX століття Київ став значним містом Російської імперії. У 1856 році тут налічувалося постійних жителів 55 590 чоловік, з них: дворян - 981 чоловік, духовенства - 1525 (в т. ч. ченців - 801), міщан - 26 868, службовців - 664, військових - 18 677, вільновідпущених - 292, чиновників - 3206, інших - 3377 чоловік.
На початку XIX століття царський уряд; прагнучи залучити на свій бік заможні верстви населення, надав українським поміщикам і заможним міщанам певні станові привілеї. В 1798 році було відновлено право на органи самоврядування, яке в 1802 році підтвердив Олександр І. З цієї нагоди за проектом архітектора А. І. Меленського в 1802-1808 pp. на схилах Дніпра було збудовано на гроші, зібрані з народу, пам'ятник «Магдебурзького права». Висота колони 18,4 метра, а всього монумента - 23,1 метра. Він зберігся до наших днів. Найбільші вигоди від магдебурзького права мали цехові майстри, купці та інші багатії - вони тримали у своїх руках всю адміністративну, господарську та судову владу. На чолі магістрату стояв війт, якого обирали на цю посаду на все життя. Інші керівні посади в магістраті займали перші багатії міста, зв'язані між собою родинними стосунками. Діяльність війта й магістрату були безконтрольними.
У цехах, яких у 1820 році налічувалося в Києві 16, обирали керівників-цех- містрів. Вони разом з магістратом управляли життям міста.
Магістрат мав свій бюджет, що складався з прибутків від винного відкупу, процентів на капітал, який магістрат надавав купцям та міщанам у кредит, податків з різних торгових закладів, з дніпровських перевозів і підлеглих магістрату підприємств. Але дуже часто витрати перевищували прибутки. В 1811 році після пожежі магістрат не мав грошей, щоб допомогти потерпілим. Члени магістрату дбали про власне збагачення, а не про громадські справи і міське господарство. Більше ніж половина київських вулиць не була забрукована, не кажучи вже про міські провулки. Восени й весною навіть у Липках стояли калюжі й грязюка, а влітку, в спеку на вулицях Києва здіймалися хмари куряви, від якої задихалися люди. У 1821 році при розслідуванні скарги міщанина В. Кравченка, поданої в сенат, після численних перевірок і ревізій виявлено нестачу громадських грошей в сумі 1400 тис. крб.. Більшість членів магістрату було заарештовано і віддано до суду.
В цей час у країні сталися серйозні політичні події. У 1825 році відбувся виступ декабристів, а в 1830-1831 pp. - польське повстання. Поряд з іншими заходами, спрямованими на зміцнення позицій царизму на Правобережній Україні, було скасовано у 1834 році магдебурзьке право. Всі судові й адміністративні функції по управлінню містом перейшли до міської думи, на чолі якої став «градський голова». Першими «градськими головами» були купці Дегтярьов, а потім Єлисєєв. У 1840 році Микола І ліквідував і Литовський статут. Замість нього в Києві почали діяти загальноросійські закони.
Проте становище простого трудового народу і надалі лишалося тяжким. Безупинно зростали ціни на товари першої необхідності. В місті не вистачало придатної для пиття води. Водопроводу не було. Власті не дбали про санітарні умови, особливо на околицях, де жив трудовий народ. Внаслідок цього часто вибухали епідемії. Так, у період з 1802 по 1826 рік чотири рази лютувала віспа, а з 1830 по 1855 рік кілька разів спалахувала епідемія холери. Тільки в 1847 році від холери померло 990 чоловік, а в 1853 році - 813 чоловік. В окремі роки смертність перевищувала народжуваність.
Замість справжньої боротьби з стихійним лихом «святі отці» Печерського монастиря
Київ у період розкладу феодально-кріпосницької системи (1800-1860рр.)
Сторінка 4 з 23
Києва з містами України й Росії і розвитку торгівлі в місті. Якщо в 1817 році в Києві налічувалася 361 крамниця, то на кінець 40-х років вже 794 крамниці, в т. ч. 187 у кам'яних будівлях. Було також 3 гостині двори. Крім того, у місті було 6 базарів і щороку відбувалося 7 ярмарків. Найбільший - Контрактовий - тривав з 20 січня до 10 лютого. На ньому продавали не тільки сільськосгоподарські та промислові товари, а й маєтки; тут же здавали їх в оренду, застановляли разом з кріпаками тощо. Про розміри торгівлі на Київські купці підтримували торгові зв'язки з петербурзькими, московськими купцями та іноземними фірмами. Щоб підірвати вплив польського дворянства й купецтва на економічне життя України та всіляко сприяти розвитку господарства й торгівлі російського, а також місцевого купецтва, Микола І в 1836 році наказав закрити «Бердичівську фінансову контору», що діяла від Варшавського банку. Але розвиток промисловості й торгівлі вимагав створення кредитного закладу, який провадив би банківські операції. І в лютому 1840 року в Києві відкрили «Контору державного комерційного банку». В 1852 році капітал банку становив уже 1 001175 карбованців.
У міру зростання економічного потенціалу Києва і його торгових зв'язків з іншими містами Лівобережної України і Росії зростала потреба в будівництві постійно діючого моста. За проектом інженера Карла де Віньєля протягом 1848- 1853 pp. проти Аскольдової могили було збудовано ланцюговий міст довжиною 730 метрів. За проектом інженера С. С. Бобрищева-Пушкіна споруджено спуск до моста. За його ж проектом прокладено Брест-Литовське шосе. В 1856 році проклали дорогу від Наводницької пристані до Видубицького монастиря.
Отже, на кінець першої половини XIX століття Київ став значним містом Російської імперії. У 1856 році тут налічувалося постійних жителів 55 590 чоловік, з них: дворян - 981 чоловік, духовенства - 1525 (в т. ч. ченців - 801), міщан - 26 868, службовців - 664, військових - 18 677, вільновідпущених - 292, чиновників - 3206, інших - 3377 чоловік.
На початку XIX століття царський уряд; прагнучи залучити на свій бік заможні верстви населення, надав українським поміщикам і заможним міщанам певні станові привілеї. В 1798 році було відновлено право на органи самоврядування, яке в 1802 році підтвердив Олександр І. З цієї нагоди за проектом архітектора А. І. Меленського в 1802-1808 pp. на схилах Дніпра було збудовано на гроші, зібрані з народу, пам'ятник «Магдебурзького права». Висота колони 18,4 метра, а всього монумента - 23,1 метра. Він зберігся до наших днів. Найбільші вигоди від магдебурзького права мали цехові майстри, купці та інші багатії - вони тримали у своїх руках всю адміністративну, господарську та судову владу. На чолі магістрату стояв війт, якого обирали на цю посаду на все життя. Інші керівні посади в магістраті займали перші багатії міста, зв'язані між собою родинними стосунками. Діяльність війта й магістрату були безконтрольними.
У цехах, яких у 1820 році налічувалося в Києві 16, обирали керівників-цех- містрів. Вони разом з магістратом управляли життям міста.
Магістрат мав свій бюджет, що складався з прибутків від винного відкупу, процентів на капітал, який магістрат надавав купцям та міщанам у кредит, податків з різних торгових закладів, з дніпровських перевозів і підлеглих магістрату підприємств. Але дуже часто витрати перевищували прибутки. В 1811 році після пожежі магістрат не мав грошей, щоб допомогти потерпілим. Члени магістрату дбали про власне збагачення, а не про громадські справи і міське господарство. Більше ніж половина київських вулиць не була забрукована, не кажучи вже про міські провулки. Восени й весною навіть у Липках стояли калюжі й грязюка, а влітку, в спеку на вулицях Києва здіймалися хмари куряви, від якої задихалися люди. У 1821 році при розслідуванні скарги міщанина В. Кравченка, поданої в сенат, після численних перевірок і ревізій виявлено нестачу громадських грошей в сумі 1400 тис. крб.. Більшість членів магістрату було заарештовано і віддано до суду.
В цей час у країні сталися серйозні політичні події. У 1825 році відбувся виступ декабристів, а в 1830-1831 pp. - польське повстання. Поряд з іншими заходами, спрямованими на зміцнення позицій царизму на Правобережній Україні, було скасовано у 1834 році магдебурзьке право. Всі судові й адміністративні функції по управлінню містом перейшли до міської думи, на чолі якої став «градський голова». Першими «градськими головами» були купці Дегтярьов, а потім Єлисєєв. У 1840 році Микола І ліквідував і Литовський статут. Замість нього в Києві почали діяти загальноросійські закони.
Проте становище простого трудового народу і надалі лишалося тяжким. Безупинно зростали ціни на товари першої необхідності. В місті не вистачало придатної для пиття води. Водопроводу не було. Власті не дбали про санітарні умови, особливо на околицях, де жив трудовий народ. Внаслідок цього часто вибухали епідемії. Так, у період з 1802 по 1826 рік чотири рази лютувала віспа, а з 1830 по 1855 рік кілька разів спалахувала епідемія холери. Тільки в 1847 році від холери померло 990 чоловік, а в 1853 році - 813 чоловік. В окремі роки смертність перевищувала народжуваність.
Замість справжньої боротьби з стихійним лихом «святі отці» Печерського монастиря