Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
послідовників у різних кінцях нашої країни, в т. ч. в Києві, який став на той час визначним культурним центром України.
У Києві малювання входило до навчальної програми гімназій, а в університеті відкрили спеціальний клас малювання, де мріяв викладати Т. Г. Шевченко, який одержав художню освіту в Петербурзькій академії художеств. Вихованцями Петербурзької академії були також київські художники К. С. Павлов, І. М. Сошенко та інші.
Російські художники, зокрема В. І. Григорович, О. М. Оленін, П. К. Клодт, не тільки підтримували дружні стосунки з українськими колегами по професії, а й подали останнім помітну допомогу в створенні визначних зразків образотворчого мистецтва. Розвитку художньої майстерності на Україні сприяв і видатний російський художник К. П. Брюллов, серед учнів якого було багато українців.
Протягом першої половини XIX століття в Києві працювала велика група вітчизняних художників - М. М. Сажин, О. М. Кунавін та інші. Вони велику увагу приділяли зображенню життя і побуту українського народу. Кунавінські пейзажі, зокрема «Вид села Кибинців», поклали початок критичному реалізму в українському образотворчому мистецтві.
Загострення класової боротьби в країні в середині XIX століття вимагало від передових художників таких творів, які б не тільки фіксували життя народу, а й кликали б його до боротьби проти соціального й національного рабства. На цей шлях реалізму в образотворчому мистецтві й ставали майстри живопису, які жили й працювали тоді в Києві, І. Сошенко, Ф. Беляев, К.Павлов, Г. Васько, М. Сажин та інші.
Ця група художників лишила нащадкам багато картин, де відображено окремі сторони життя українського народу. Це - «Продаж сіна», «Хлопчики-рибалки» І. Сошенка, «Ринок на Контрактовому майдані на Подолі» М. Сажина та інші.
Народно-демократичні мотиви найбільш повно виявились у численних живописних творах Т. Г. Шевченка. Саме він виступив засновником і творцем народно-демократичного мистецтва на Україні. В серії офортів «Живописна Україна» (1844 р.) та інших творах того часу Т. Г. Шевченко, як справжній знавець глибин народного життя, тонко й правдиво відтворив побут українського народу. Йому ж належать малюнки й акварелі «Гора Щекавиця в Києві», «Дорога в Київ», «Вид Подолу» та багато інших.
Учень і послідовник Шевченка в живописі - художник Л. М. Жемчужников з глибокою вдячністю своєму вчителю за науку писав про нього: «Вийшовши з простого народу, він не відвертався від злиднів і сіряка - ні, навпаки, він і нас повернув обличчям до народу, і змусив полюбити його і співчувати його скорботі... Він пробудив нас до нового життя...».
Протягом першої половини XIX століття значного успіху досяг портретний живопис. Серед майстрів цього жанру передусім треба відзначити талановитого й працьовитого художника К. Павлова. З 1820 по 1839 р. він працював викладачем малювання в Ніжинській гімназії. У нього навчалися брати Є. П. та М. П. Гребінки, А. М. Мокрицький і М. В. Гоголь.
Ще в 1834 році К. Павлов намалював картину «Тесляр», в якій вперше в українському образотворчому мистецтві XIX століття відтворив образ трудівника-ремісника. З 1839 по 1846 р. К. Павлов працював викладачем малювання в Київському університеті. Мабуть, в 1843 році він познайомився з Т. Г. Шевченком, і геніальний український поет пізніше згадував Павлова добрим, теплим словом.
Серед портретів роботи К. Павлова особливої уваги заслуговують «Автопортрет», «Діти художника» і портрет його дочки (1843 p.).
Талановитим художником-портретистом у Києві був Г. А. Васько. З 1847 цо 1863 р. він викладав малювання в Київському університеті (в 1863 році цей предмет знято з навчальної програми). Майстерно виконані ним портрети двох молодих людей з родини Томари являють собою зразок високохудожнього портретного живопису. Чудовий «Портрет бабусі Чалого» намалював І. Сошенко. Здібний портретист Гольпайн, який виїхав з Києва лише в кінці 1850 року, намалював 28 портретів, що дістали позитивну оцінку громадськості, і зокрема художників.
Київ у період розкладу феодально-кріпосницької системи (1800-1860рр.)
Сторінка 23 з 23
Образотворче мистецтво
Протягом першої половини XIX століття значний крок вперед зробило образотворче мистецтво в Росії взагалі, і зокрема в Києві. Старий, церковно-феодальний живопис відходив на задній план, поступаючись місцем новому мистецтву, яке ставало ближче до подій часу, робило перші спроби проникнення в глибини життя, щоб служити інтересам суспільства, передусім трудовому народу. У ЗО-50-і роки XIX століття у мистецтві дедалі більше зміцнюються риси реалізму. Реалістичний живопис знаходить собі прихильників іУ Києві малювання входило до навчальної програми гімназій, а в університеті відкрили спеціальний клас малювання, де мріяв викладати Т. Г. Шевченко, який одержав художню освіту в Петербурзькій академії художеств. Вихованцями Петербурзької академії були також київські художники К. С. Павлов, І. М. Сошенко та інші.
Російські художники, зокрема В. І. Григорович, О. М. Оленін, П. К. Клодт, не тільки підтримували дружні стосунки з українськими колегами по професії, а й подали останнім помітну допомогу в створенні визначних зразків образотворчого мистецтва. Розвитку художньої майстерності на Україні сприяв і видатний російський художник К. П. Брюллов, серед учнів якого було багато українців.
Протягом першої половини XIX століття в Києві працювала велика група вітчизняних художників - М. М. Сажин, О. М. Кунавін та інші. Вони велику увагу приділяли зображенню життя і побуту українського народу. Кунавінські пейзажі, зокрема «Вид села Кибинців», поклали початок критичному реалізму в українському образотворчому мистецтві.
Загострення класової боротьби в країні в середині XIX століття вимагало від передових художників таких творів, які б не тільки фіксували життя народу, а й кликали б його до боротьби проти соціального й національного рабства. На цей шлях реалізму в образотворчому мистецтві й ставали майстри живопису, які жили й працювали тоді в Києві, І. Сошенко, Ф. Беляев, К.Павлов, Г. Васько, М. Сажин та інші.
Ця група художників лишила нащадкам багато картин, де відображено окремі сторони життя українського народу. Це - «Продаж сіна», «Хлопчики-рибалки» І. Сошенка, «Ринок на Контрактовому майдані на Подолі» М. Сажина та інші.
Народно-демократичні мотиви найбільш повно виявились у численних живописних творах Т. Г. Шевченка. Саме він виступив засновником і творцем народно-демократичного мистецтва на Україні. В серії офортів «Живописна Україна» (1844 р.) та інших творах того часу Т. Г. Шевченко, як справжній знавець глибин народного життя, тонко й правдиво відтворив побут українського народу. Йому ж належать малюнки й акварелі «Гора Щекавиця в Києві», «Дорога в Київ», «Вид Подолу» та багато інших.
Учень і послідовник Шевченка в живописі - художник Л. М. Жемчужников з глибокою вдячністю своєму вчителю за науку писав про нього: «Вийшовши з простого народу, він не відвертався від злиднів і сіряка - ні, навпаки, він і нас повернув обличчям до народу, і змусив полюбити його і співчувати його скорботі... Він пробудив нас до нового життя...».
Протягом першої половини XIX століття значного успіху досяг портретний живопис. Серед майстрів цього жанру передусім треба відзначити талановитого й працьовитого художника К. Павлова. З 1820 по 1839 р. він працював викладачем малювання в Ніжинській гімназії. У нього навчалися брати Є. П. та М. П. Гребінки, А. М. Мокрицький і М. В. Гоголь.
Ще в 1834 році К. Павлов намалював картину «Тесляр», в якій вперше в українському образотворчому мистецтві XIX століття відтворив образ трудівника-ремісника. З 1839 по 1846 р. К. Павлов працював викладачем малювання в Київському університеті. Мабуть, в 1843 році він познайомився з Т. Г. Шевченком, і геніальний український поет пізніше згадував Павлова добрим, теплим словом.
Серед портретів роботи К. Павлова особливої уваги заслуговують «Автопортрет», «Діти художника» і портрет його дочки (1843 p.).
Талановитим художником-портретистом у Києві був Г. А. Васько. З 1847 цо 1863 р. він викладав малювання в Київському університеті (в 1863 році цей предмет знято з навчальної програми). Майстерно виконані ним портрети двох молодих людей з родини Томари являють собою зразок високохудожнього портретного живопису. Чудовий «Портрет бабусі Чалого» намалював І. Сошенко. Здібний портретист Гольпайн, який виїхав з Києва лише в кінці 1850 року, намалював 28 портретів, що дістали позитивну оцінку громадськості, і зокрема художників.