Київ у період розкладу феодально-кріпосницької системи (1800-1860рр.)
Суспільно-політичний рух
Глибокі зміни, що сталися в економічному і соціальному житті Росії протягом першої чверті XIX століття, наростання класової боротьби мали вирішальний вплив на розвиток політичної думки в країні. Тривога про завтрашній день Росії Хвилювала передову частину дворянства. З його середовища виділяється група передової молоді, яка шукала шляхів для оновлення всіх сфер життя країни. Правда, в поглядах на майбутнє, на методи й форми боротьби за нього дворянська молодь не була єдиною. Одна її частина вже тоді починала розуміти, що лише силою можна розбити кайдани самодержавства, інша - покладала всі надії на урядові реформи. Але на початку XIX століття обидва напрями виступали ще разом.
Уряд і реакційне дворянство, в розпорядженні яких була преса і велика армія духовенства і монахів, вели широку монархічну і релігійну пропаганду, щоб урятувати самодержавство. Та вони були безсилі затримати назрівання дворянської і революційно-демократичної опозиції до існуючого ладу.
В цей період киян, як і всю Росію, турбували не тільки проблеми внутрішнього життя країни, а і її зовнішнє становище. У зв'язку з російсько-турецькою війною 1806-1811 pp. у Києві під керівництвом генерал-губернатора М. І. Кутузова (1806-pp.) за допомогою населення міста провадились великі оборонні роботи, а також створювалися загони ополчення. Весь народ Росії хвилювала загроза вторгнення наполеонівської армії, неминучість якої почала набувати реальності після поразки союзних військ під Аустерліцем.
Україна в Планах Наполеона займала особливе місце. Він хотів відірвати її від Росії, розділити на кілька військово-адміністративних областей - «наполеонідів», які мали постачати французькій армії фураж, коней і навіть живу силу
Прагнення Наполеона поневолити народи Росії викликали хвилю народного обурення. Тому, коли прийшла звістка, що французькі загарбники вдерлися в межі Російської держави, по всій Україні і в самому Києві почалося формування добровільних загонів для боротьби з ворогом. Ремісники й робітники казенних заводів міста,, зокрема Арсеналу, не шкодували своїх сил, щоб задовольнити потреби армії у зброї. В липні 1812 року генерал-майор Граве писав київському губернатору, що з Арсеналу одержано для козачих полків 42 010 шабель і 4800 пік. У Київській губернії було створено три козачі полки, які налічували 3600 чоловік. 29 липня
року Київський магістрат, обговорюючи питання про участь населення в організації ополчення постановив: «... Громадяни міста готові прийняти зброю для боротьби з ворогом... піших і кінних під назвою реєстрових товаришів до тисячі воїнів зібрати можуть і із себе по давньому звичаю для керівництва кіннотою і піхотою вибрали региментаря Петра Борщевського і йому в допомогу інстигатора Андрія Прилуцького». Уже в червні 1812 року магістрат витратив на створення українського козачого війська 4710 карбованців.
Скрізь, де киянам довелося брати участь у битвах з французькими загарбниками, вони виявляли мужність і героїзм.
Перемога над 600-тисячною французькою армією піднесла почуття національної гордості всіх народів Росії. У багатьох появилася надія на глибокі зміни в суспільному житті країни. Офіцери російської армії на власні очі бачили неперевершену мужність і відвагу селян-солдатів у боротьбі з ворожими військами. Передова частина суспільства була переконана, що селяни своєю кров'ю купили право бути вільними від кріпосного рабства.
Значна частина дворянської молоді, яка не могла миритися з існуючим у Росії режимом, але не здатна була до рішучої боротьби з царизмом, захоплювалася масонством. У Києві масонські ложі виникли ще наприкінці XVIII століття. Найпоширенішою стала «Ложа з'єднаних слов'ян», створена в 1818 році. До цих лож входили
ліберально настроєні поміщики, офіцери і різночинна інтелігенція, яка подекуди з'явилася серед антиурядової опозиції. Проте загалом масонські ложі були «говорильнями» незадОволених царизмом і його внутрішньою політикою людей; вони не являли собою серйозної загрози для царської Росії. Тим-то уряд певний час не реагував на їх існування.
Цією легальною організацією вирішила скористатися більш войовничо настроєна дворянська молодь. Вона не тільки засуджувала існуючий у країні соціально- економічний лад, але й думала про знищення його силою зброї. Це були дворянські революціонери - майбутні декабристи. Один з них Я. Андрієвич у 1826 році з каземату Петропавловської фортеці писав слідчій комісії, що причинами, які штовхнули його взятися за зброю, були: «..стогін жінок, зойки дітей, забуті сироти (після 1812 р.- Ред.), зубожіння селян». Відомий діяч декабристського руху С. Г. Волконський був певний час почесним членом київської масонської «Ложі з'єднаних слов'ян».
Коли Олександр І дізнався, що масонські ложі використовуються для антиурядової агітації, він у 1822 році наказав закрити їх, а тих, хто порушить цей закон, піддати державному переслідуванню. 18 травня 1823 року Олександр І вказав кабінету міністрів на те, що в Києві ще й 1823 року діяла ложа.
Після розгрому масонських лож ліберальне дворянство стало осторонь від активного політичного життя країни. Проте були й такі члени київської «Ложі