Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На Україні посилюється суспільно-політичний рух, в якому відбувається розмежування демократичного і ліберально-буржуазно'го напрямів. У Києві в січні 1846 року виникає таємна політична організація Кирило-Мефодіївське товариство. Воно об'єднувало в своїх рядах всіх тих, хто прагнув до звільнення селян та
національної свободи українського народу. Організаторами товариства були прихильники ліберально-реформістських поглядів М. І. Костомаров і В. М. Білозер- ський. Згодом до них приєднались О. В. Маркович та деякі інші буржуазні ліберали, а також П. О. Куліш, який належав до ліберально-поміщицького табору.
Товариство мало й програмні документи: «Статут і головні правила товариства», «Книги буття українського народу», або «Закон божий», прокламації «До братів українців», «До братів великоросів і поляків». Основними авторами цих документів були М. Костомаров і В. Білозерський.
У «Статуті» і в «Книгах буття» була висловлена ідея політичної рівноправності і національного визволення слов'янських народів, в т. ч. й українського, створення демократичної федерації на чолі з Україною, а також скасування кріпосного права, станів тощо. Спроба в «Книгах буття» ідеалізувати минуле українського народу, показати його безкласовість була виявом націоналістичної ідеології, яка з часом набула поширення серед української буржуазної інтелігенції.
Ідея про ліквідацію кріпосного ладу, національної нерівності і створення Всеслов'янської федеративної республіки розвивала республіканські традиції декабристів і з'явилася на сторінках «Книг буття» і «Статуту», очевидно, під впливом революційної поезії Шевченка. Не може бути сумніву в тому, що Костомаров теж під впливом Шевченка закінчує «Книги буття» заявою, що скоро піднімуться всі слов'яни на боротьбу, після чого «...не зостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя...».
Весною 1846 року, після тривалої службової поїздки по Україні, Т. Г. Шевченко повернувся до Києва й оселився на «Козиному болоті» (у Хрещатицькому, тепер провулок ім. Т. Г. Шевченка, 8-а). Разом з ним у тому ж будинку жили його друзі - художник М. Сажин і поет О. АфанасьєвЧужбинський. У квітні 1846 року Шевченко познайомився з Костомаровим. Знаючи полум'яну любов Шевченка до України, до її багатостраждального народу, Костомаров розповів йому про Кирило-Мефодіївське товариство. Дізнавшись про мрії і прагнення кирило-мефодіївців, Шевченко виявив бажання приєднатися до товариства.
Серед членів товариства не було єдності в поглядах на здійснення основної ідеї - визволення селян. Шевченко рішуче виступав проти мирної, реформистської тактики Костомарова та його друзів. Він бачив у революції кріпаків єдино можливий шлях до соціального і національного визволення.
Виступаючи проти царизму і поміщиків, Шевченко боровся за зміцнення нерозривної єдності українських трудящих мас з усіма народами Росії. Поет ненавидів польських панів - віковічних ворогів українського народу, але польський народ був йому близький як брат українського і російського народів у боротьбі проти гнобителів. Шевченко гаряче підтримував ідею тісного єднання всіх слов'янських народів, але не погоджувався з Костомаровим та його однодумцями в тому, що саме український народ має відіграти особливу, виняткову роль у створенні Слов'янської федерації. Він і його найближчі ідейні послідовники М. Гулак, О. Навроцький, І. Посяда, Г. Андрузький та інші всіляко відстоювали рівність і братерську єдність слов'янських народів, бо лише єдність, на їх думку, може принести народам політичну, соціальну й національну волю. Отже, між поміркованою групою на чолі з Костомаровим і революційно-демократичною групою, яку очолював Шевченко, протягом усього періоду існування товариства велася гостра, принципова полеміка з питань програми, і головним чином тактики.
Саме тоді в Київському університеті появилася вакансія вчителя малювання. Шевченко мріяв про цю посаду і діяльність серед студентів. У листі до Костомарова він писав; «Коли б бог дав мені притулитися до університету, дуже добре було б». У лютому 1847 року Шевченка затверджено на посаді вчителя малювання, але викладання почати він не встиг. Коли повертався з Чернігівщини до Києва, біля переправи через Дніпро жандарми арештували його і відправили до Петербурга. Арештовано було й інших членів Кирило-Мефодіївського товариства. Микола І сам затвердив кожному вирок.
Ліберали зазнали порівняно незначних покарань і незабаром їх відпустили на свободу. Ідейного послідовника Шевченка М. І. Гулака, який підтримував думку про знищення царської сім'ї, якщо цього вимагатимуть інтереси революції, покарали ув'язненням у Шліссельбурзькій фортеці строком на 3 роки з послідуючим засланням у найвіддаленішу губернію під суворий нагляд поліції.
Найжорстокіше розправився уряд з Т. Г. Шевченком. Його відправили в Оренбурзький окремий корпус рядовим солдатом з забороною писати й малювати.
«Коли б я був кат, кровопивець,- писав пізніше Шевченко,- то й тоді для мене
Київ у період розкладу феодально-кріпосницької системи (1800-1860рр.)
Сторінка 11 з 23
боротьби за його культуру, національну незалежність, але разом з тим вона боялася народу, його революційних виступів і тому завжди шукала собі захисту у царя. Буржуазна інтелігенція мріяла про реформи, про мирний шлях оновлення життя в країні, який мав дати їй політичну владу.На Україні посилюється суспільно-політичний рух, в якому відбувається розмежування демократичного і ліберально-буржуазно'го напрямів. У Києві в січні 1846 року виникає таємна політична організація Кирило-Мефодіївське товариство. Воно об'єднувало в своїх рядах всіх тих, хто прагнув до звільнення селян та
Товариство мало й програмні документи: «Статут і головні правила товариства», «Книги буття українського народу», або «Закон божий», прокламації «До братів українців», «До братів великоросів і поляків». Основними авторами цих документів були М. Костомаров і В. Білозерський.
У «Статуті» і в «Книгах буття» була висловлена ідея політичної рівноправності і національного визволення слов'янських народів, в т. ч. й українського, створення демократичної федерації на чолі з Україною, а також скасування кріпосного права, станів тощо. Спроба в «Книгах буття» ідеалізувати минуле українського народу, показати його безкласовість була виявом націоналістичної ідеології, яка з часом набула поширення серед української буржуазної інтелігенції.
Ідея про ліквідацію кріпосного ладу, національної нерівності і створення Всеслов'янської федеративної республіки розвивала республіканські традиції декабристів і з'явилася на сторінках «Книг буття» і «Статуту», очевидно, під впливом революційної поезії Шевченка. Не може бути сумніву в тому, що Костомаров теж під впливом Шевченка закінчує «Книги буття» заявою, що скоро піднімуться всі слов'яни на боротьбу, після чого «...не зостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя...».
Весною 1846 року, після тривалої службової поїздки по Україні, Т. Г. Шевченко повернувся до Києва й оселився на «Козиному болоті» (у Хрещатицькому, тепер провулок ім. Т. Г. Шевченка, 8-а). Разом з ним у тому ж будинку жили його друзі - художник М. Сажин і поет О. АфанасьєвЧужбинський. У квітні 1846 року Шевченко познайомився з Костомаровим. Знаючи полум'яну любов Шевченка до України, до її багатостраждального народу, Костомаров розповів йому про Кирило-Мефодіївське товариство. Дізнавшись про мрії і прагнення кирило-мефодіївців, Шевченко виявив бажання приєднатися до товариства.
Серед членів товариства не було єдності в поглядах на здійснення основної ідеї - визволення селян. Шевченко рішуче виступав проти мирної, реформистської тактики Костомарова та його друзів. Він бачив у революції кріпаків єдино можливий шлях до соціального і національного визволення.
Виступаючи проти царизму і поміщиків, Шевченко боровся за зміцнення нерозривної єдності українських трудящих мас з усіма народами Росії. Поет ненавидів польських панів - віковічних ворогів українського народу, але польський народ був йому близький як брат українського і російського народів у боротьбі проти гнобителів. Шевченко гаряче підтримував ідею тісного єднання всіх слов'янських народів, але не погоджувався з Костомаровим та його однодумцями в тому, що саме український народ має відіграти особливу, виняткову роль у створенні Слов'янської федерації. Він і його найближчі ідейні послідовники М. Гулак, О. Навроцький, І. Посяда, Г. Андрузький та інші всіляко відстоювали рівність і братерську єдність слов'янських народів, бо лише єдність, на їх думку, може принести народам політичну, соціальну й національну волю. Отже, між поміркованою групою на чолі з Костомаровим і революційно-демократичною групою, яку очолював Шевченко, протягом усього періоду існування товариства велася гостра, принципова полеміка з питань програми, і головним чином тактики.
Саме тоді в Київському університеті появилася вакансія вчителя малювання. Шевченко мріяв про цю посаду і діяльність серед студентів. У листі до Костомарова він писав; «Коли б бог дав мені притулитися до університету, дуже добре було б». У лютому 1847 року Шевченка затверджено на посаді вчителя малювання, але викладання почати він не встиг. Коли повертався з Чернігівщини до Києва, біля переправи через Дніпро жандарми арештували його і відправили до Петербурга. Арештовано було й інших членів Кирило-Мефодіївського товариства. Микола І сам затвердив кожному вирок.
Ліберали зазнали порівняно незначних покарань і незабаром їх відпустили на свободу. Ідейного послідовника Шевченка М. І. Гулака, який підтримував думку про знищення царської сім'ї, якщо цього вимагатимуть інтереси революції, покарали ув'язненням у Шліссельбурзькій фортеці строком на 3 роки з послідуючим засланням у найвіддаленішу губернію під суворий нагляд поліції.
Найжорстокіше розправився уряд з Т. Г. Шевченком. Його відправили в Оренбурзький окремий корпус рядовим солдатом з забороною писати й малювати.
«Коли б я був кат, кровопивець,- писав пізніше Шевченко,- то й тоді для мене