Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Кирило-Мефодіївське товариство після декабристів було другою антиурядовою організацією в російському визвольному русі, яка мріяла створити на широких демократичних принципах велику «Слов'янську федеративну республіку». Кирило-мефодіївці, зокрема Т. Г. Шевченко, відіграли значну роль в активізації політичної діяльності передових людей того часу.
Революція 1848 року в країнах Західної Європи збіглася з часом загострення в Росії кризи феодально-кріпосницької системи господарства. Звістки про революцію проникали в Росію через періодичну пресу, приватні листи з-за кордону, розповіді очевидців. Вони знаходили в Росії сприятливий грунт і викликали широкий відгук.
Т. Г. Шевченко, який перебував на засланні, одержавши від своїх знайомих звістку про революцію 1848 року, відгукнувся на неї поемою «Царі», в якій закликав до розправи над коронованими катами.
Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських.
Прогресивно настроєна молодь сподівалась, що в Росії, нарешті, буде ліквідовано самодержавство і звільнено селян від кріпосництва. На Правобережній Україні розповсюджувались антиурядові прокламації. Передове студентство університету всіляко виявляло свої симпатії до революційних подій на Заході. Царський уряд злякався можливих революційних виступів у країні. Щоб запобігти цьому, в західних губерніях Росії, а також у Південній Україні, Бессарабії і Польщі 10 березня 1848 року було запроваджено надзвичайний стан. Війська перебували в бойовій готовності. По всій країні лютували поліцейське свавілля і терор.
Після поразки царизму в Кримській війні 1853-1856 pp. і смерті Миколи І в Росії значно пожвавішало громадське життя. Реакціонери й ліберали, які страшенно боялися революції, різними шляхами й методами вимагали від уряду проведення реформи в усіх сферах економічного й політичного життя країни, вбачаючи в цьому для себе порятунок. У цей період дедалі більшого поширення набувають революційні ідеї революціонерів-демократів, зокрема М. Г. Чернишевського, М. О. Добролюбова, О. І. Герцена, Т. Г. Шевченка та інших. Студентська молодь з захопленням читала герценівські видання, особливо «Полярную звезду» і «Колокол». Передова частина студентства прагнула до практичної політичної діяльності.
В ті роки значно зросла активність студентів Київського університету. З'явилися добровільні студентські організації: суд, каса взаємодопомоги та інші. В 1858- 1860 pp. у стінах університету діяв революційний гурток, основу якого становила група студентів, виключених з Харківського університету і, не без сприяння попечителя Київського учбового округу М. І. Пирогова, прийнятих до Київського. Керівниками його були Я. М. Бекман і М. Д. Муравський, активними членами - В. О. Португалов, О. О. Тишинський, П. С. Єфіменко, Л. М. Зеленський та багато інших. Члени гуртка налагодили зв'язки з своїми однодумцями, що лишились у Харківському університеті, а також з студентськими таємними організаціями Петербурга, Москви та інших великих міст Росії.
Київська таємна політична організація в 1858-1860 рр. провела значну роботу: був створений легальний літературний гурток. який використовувався як ширма для політичної діяльності, члени організації розповсюджували заборонені твори, організували видання журналу «Гласность» тощо.
М. Д. Муравський перед слідчою комісією заявив, що політична мета організації була - загальний переворот у Росії шляхом поширення ліберальних ідей. Для цього думали звернути увагу переважно на селян і розкольників, як найбільш незадоволених своїм становищем, а тому схильних до перевороту, і на військо, щоб мати на своєму боці збройну силу. Поширювати ліберальні ідеї гадали за допомогою заборонених чужих творів, а частково і своїх власних.
У лютому 1860 року жандарми розкрили таємну політичну організацію студентів. П'ятьох активніших членів гуртка - Я. Бекмана, М. Муравського, П. Єфіменка, П. Завадського і В. Івкова - відправили на заслання в північні й північно-східні губернії. Проте й там вони не припиняли громадсько-політичної діяльності. Бекман у 1862 році став членом товариства «Земля і воля», а Муравський пізніше брав активну участь у революційно-народницькому русі 1870-х років.
Одним з важливих засобів поширення визвольних ідей у народі в роки революційної ситуації в Росії стали «недільні школи». Ініціатором їх створення виступила демократична частина київського студентства, в т. ч. члени таємного гуртка Бекмана - Муравського. Клопотання студентів про організацію в місті недільних шкіл підтримав попечитель учбового округу М. І. Пирогов. Загальне керівництво недільними школами здійснював професор Київського університету П. В. Павлов.
Першу недільну школу відкрито 11 жовтня 1859 року в будинку Києво-Подільського дворянського повітового училища, а незабаром одержано було дозвіл на відкриття другої школи, що діяла при повітовому училищі. Протягом 1859-1861 pp. у 50 губерніях Росії відкрито близько 300 Недільних шкіл, у т. ч. в Києві - . У цих своєрідних учбових закладах навчалися разом дорослі й підлітки - робітники, робітниці й домашня прислуга. В школу приходили й ті, що вміли вже читати. Щоб навчання було цікавим і ефективним для всіх учнів, їх ділили на групи з однаковим
Київ у період розкладу феодально-кріпосницької системи (1800-1860рр.)
Сторінка 12 з 23
більш вдалої кари не можна було придумати... Трибунал під головуванням самого сатани не міг би винести такого холодного, нелюдського вироку».Кирило-Мефодіївське товариство після декабристів було другою антиурядовою організацією в російському визвольному русі, яка мріяла створити на широких демократичних принципах велику «Слов'янську федеративну республіку». Кирило-мефодіївці, зокрема Т. Г. Шевченко, відіграли значну роль в активізації політичної діяльності передових людей того часу.
Революція 1848 року в країнах Західної Європи збіглася з часом загострення в Росії кризи феодально-кріпосницької системи господарства. Звістки про революцію проникали в Росію через періодичну пресу, приватні листи з-за кордону, розповіді очевидців. Вони знаходили в Росії сприятливий грунт і викликали широкий відгук.
Т. Г. Шевченко, який перебував на засланні, одержавши від своїх знайомих звістку про революцію 1848 року, відгукнувся на неї поемою «Царі», в якій закликав до розправи над коронованими катами.
Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських.
Прогресивно настроєна молодь сподівалась, що в Росії, нарешті, буде ліквідовано самодержавство і звільнено селян від кріпосництва. На Правобережній Україні розповсюджувались антиурядові прокламації. Передове студентство університету всіляко виявляло свої симпатії до революційних подій на Заході. Царський уряд злякався можливих революційних виступів у країні. Щоб запобігти цьому, в західних губерніях Росії, а також у Південній Україні, Бессарабії і Польщі 10 березня 1848 року було запроваджено надзвичайний стан. Війська перебували в бойовій готовності. По всій країні лютували поліцейське свавілля і терор.
Після поразки царизму в Кримській війні 1853-1856 pp. і смерті Миколи І в Росії значно пожвавішало громадське життя. Реакціонери й ліберали, які страшенно боялися революції, різними шляхами й методами вимагали від уряду проведення реформи в усіх сферах економічного й політичного життя країни, вбачаючи в цьому для себе порятунок. У цей період дедалі більшого поширення набувають революційні ідеї революціонерів-демократів, зокрема М. Г. Чернишевського, М. О. Добролюбова, О. І. Герцена, Т. Г. Шевченка та інших. Студентська молодь з захопленням читала герценівські видання, особливо «Полярную звезду» і «Колокол». Передова частина студентства прагнула до практичної політичної діяльності.
В ті роки значно зросла активність студентів Київського університету. З'явилися добровільні студентські організації: суд, каса взаємодопомоги та інші. В 1858- 1860 pp. у стінах університету діяв революційний гурток, основу якого становила група студентів, виключених з Харківського університету і, не без сприяння попечителя Київського учбового округу М. І. Пирогова, прийнятих до Київського. Керівниками його були Я. М. Бекман і М. Д. Муравський, активними членами - В. О. Португалов, О. О. Тишинський, П. С. Єфіменко, Л. М. Зеленський та багато інших. Члени гуртка налагодили зв'язки з своїми однодумцями, що лишились у Харківському університеті, а також з студентськими таємними організаціями Петербурга, Москви та інших великих міст Росії.
Київська таємна політична організація в 1858-1860 рр. провела значну роботу: був створений легальний літературний гурток. який використовувався як ширма для політичної діяльності, члени організації розповсюджували заборонені твори, організували видання журналу «Гласность» тощо.
М. Д. Муравський перед слідчою комісією заявив, що політична мета організації була - загальний переворот у Росії шляхом поширення ліберальних ідей. Для цього думали звернути увагу переважно на селян і розкольників, як найбільш незадоволених своїм становищем, а тому схильних до перевороту, і на військо, щоб мати на своєму боці збройну силу. Поширювати ліберальні ідеї гадали за допомогою заборонених чужих творів, а частково і своїх власних.
У лютому 1860 року жандарми розкрили таємну політичну організацію студентів. П'ятьох активніших членів гуртка - Я. Бекмана, М. Муравського, П. Єфіменка, П. Завадського і В. Івкова - відправили на заслання в північні й північно-східні губернії. Проте й там вони не припиняли громадсько-політичної діяльності. Бекман у 1862 році став членом товариства «Земля і воля», а Муравський пізніше брав активну участь у революційно-народницькому русі 1870-х років.
Одним з важливих засобів поширення визвольних ідей у народі в роки революційної ситуації в Росії стали «недільні школи». Ініціатором їх створення виступила демократична частина київського студентства, в т. ч. члени таємного гуртка Бекмана - Муравського. Клопотання студентів про організацію в місті недільних шкіл підтримав попечитель учбового округу М. І. Пирогов. Загальне керівництво недільними школами здійснював професор Київського університету П. В. Павлов.
Першу недільну школу відкрито 11 жовтня 1859 року в будинку Києво-Подільського дворянського повітового училища, а незабаром одержано було дозвіл на відкриття другої школи, що діяла при повітовому училищі. Протягом 1859-1861 pp. у 50 губерніях Росії відкрито близько 300 Недільних шкіл, у т. ч. в Києві - . У цих своєрідних учбових закладах навчалися разом дорослі й підлітки - робітники, робітниці й домашня прислуга. В школу приходили й ті, що вміли вже читати. Щоб навчання було цікавим і ефективним для всіх учнів, їх ділили на групи з однаковим