Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Українські поміщики ще наприкінці XVIII століття створили у своїх маєтках кріпацькі театри - драматичні та музичні, де виступали актори-кріпаки. Ці театралізовані трупи часто роз'їжджали по маєтках інших поміщиків та містах України, заробляючи гроші своїм панам. До Києва особливо багато артистів приїжджало під час Контрактового ярмарку. Тут виступали різні театральні об'єднання - драматичні трупи, ляльковий театр «Петрушка», музиканти та інші.
До початку XIX століття у Києві не було стаціонарного приміщення театру. Тільки в 1803 році на Хрещатику (де тепер прокуратура УРСР) за проектом архітектора А. І. Меленського збудовано спеціальне приміщення для постійного театру на 740 глядачів. В цьому театрі вистави розпочала кріпацька трупа Д. Ширая, яка й раніше неодноразово приїздила в Київ на гастролі. Згодом тут виступали російсько-українські трупи Рекановського, Штейна, Млотковського, польські трупи Лотоцького, Жолкевського та інших.
Становище тогочасних акторів, навіть вільних від кріпосницької залежності, було неймовірно тяжким. Театр утримувався на власні розрахунки. Якщо глядач до театру не йшов, наступала фінансова катастрофа. Антрепренер відпускав артистів на всі чотири сторони, або разом з ними переїжджав до іншого міста. Вони не мали ні постійного житла, ні гарантованого заробітку. В той час стати актором - означало свідомо йти назустріч різним злигодням у житті. Тогочасний театр одночасно був драматичним, оперним, музикальної комедії тощо. Жанрова строкатість репертуару вимагала, щоб трупа мала і артистів різних жанрів. Все це позначалося і на якості підготовки вистав і на майстерності актора. В репертуарах мало було реалістичних, національних п'єс, які піднімали б жагучі питання сучасного життя Росії та України. Часом не було й талановитих виконавців для тої чи іншої п'єси. І хоч керівники труп у театральних афішах кликали киян до театру, бо саме від цього залежала доля артиста, театр нерідко лишався напівпорожнім.
Щоб залучити до театру «вередливого» глядача, передусім багатого, дуже часто його керівники підбирали «жахливі» назви постановок: «Два слова, або жахлива ніч у лісі», «Абеліно, або жахливий злодій венеціанський», «Жахлива ніч на острові Домінго» та інші. Але й ці крикливі, інтригуючі афіші мало що допомагали. Проходив певний час, і нова трупа залишала місто.
Треба відзначити і такий характерний для Києва момент. Коли виступала польська трупа «Завзяті», українські й російські дворяни не ходили в театр, а коли виступали російські артисти, їх бойкотувало польське панство.
Найбільше на сцені театру ставили водевілі, які не мали великого успіху. Але були й справді великі театральні сезони або окремі постановки реалістичного напряму, в яких брали участь талановиті російські й українські артисти. В ті дні київський театр був переповнений глядачами.
У 1821 році до Києва вперше приїхав уже тоді відомий актор М. С. Щепкін. Привіз він з Полтави й групу талановитих акторів, серед них Нальотов, Угаров, Барсова, Медведева, Нальотова та інші. Незважаючи на короткий строк перебування в місті, гастролі трупи Щепкіна привернули увагу глядачів. Вистави одразу здобули визнання киян. Слава про Щепкіна як великого артиста нового реалістичного напряму поширилась далеко за межі України.
М. С. Щепкін у 1843 році знову приїжджав до Києва і брав участь у постановці «Ревізора» Гоголя, «Матроса» Соважа і Делур'є та інших п'єс. Кияни надовго запам'ятали те велике театральне літо, неперевершену гру Щепкіна. «Ми всі, хто не був далі периферійного театру, - згадував Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, - в особі Щепкіна почали розуміти, що таке актор і яким він має бути...». «Той, хто бачив Щепкіна в маленькій ролі матроса, - писав В. Г. Бєлінський, - той легко може уявити собі справжнє амплуа Щепкіна. Це ролі ... простих людей, які потребують не одного комічного, але й глибокого патетичного елемента в таланті артиста. Торжество його мистецтва полягає не в тому лише, що він у той самий час уміє викликати і сміх і сльози, але і в тому, що він уміє зацікавити глядачів долею простої людини».
Кілька разів протягом півстоліття виступав на сцені Київського театру видатний російський актор П. С. Мочалов. За участю Мочалова тут ставили п'єси світового значення: «Горе з розуму», «Отелло», «Гамлет», «Підступність і любов», «Розбійники» тощо.
Крім цих геніальних артистів - Щепкіна, Мочалова, Мартинова, з приїздом яких у Києві починалося театральне свято, на сцені театру виступали й інші талановиті російські та українські артисти. Особливою шаною користувалися артисти Борисоглібський, Зеленський, Млотковська та багато інших.
У липні 1843 року в Києві успішно виступали балерини і танцюристи Петербурзького театру - Вороніна, Іванова, Карасьов та інші. Сучасник пише, що «Гостей прийняли з захопленням, особливо... Іванову, яка зачарувала всіх своєю легкістю і грацією». Іноді в Київ на гастролі приїздили артисти з Італії, Іспанії, Франції та інших країн.
Та на жаль, постійного глядача театр не мав. Це зумовлювало його фінансові
Київ у період розкладу феодально-кріпосницької системи (1800-1860рр.)
Сторінка 19 з 23
Театр
На початку XIX століття поступово сходить з історичної арени «шкільна драма». Інтермедії набирають вигляду самостійних комедійних сценок і виконуються де-не-де по селах під час народних розваг. Подекуди існує і вертепний ляльковий театр.Українські поміщики ще наприкінці XVIII століття створили у своїх маєтках кріпацькі театри - драматичні та музичні, де виступали актори-кріпаки. Ці театралізовані трупи часто роз'їжджали по маєтках інших поміщиків та містах України, заробляючи гроші своїм панам. До Києва особливо багато артистів приїжджало під час Контрактового ярмарку. Тут виступали різні театральні об'єднання - драматичні трупи, ляльковий театр «Петрушка», музиканти та інші.
До початку XIX століття у Києві не було стаціонарного приміщення театру. Тільки в 1803 році на Хрещатику (де тепер прокуратура УРСР) за проектом архітектора А. І. Меленського збудовано спеціальне приміщення для постійного театру на 740 глядачів. В цьому театрі вистави розпочала кріпацька трупа Д. Ширая, яка й раніше неодноразово приїздила в Київ на гастролі. Згодом тут виступали російсько-українські трупи Рекановського, Штейна, Млотковського, польські трупи Лотоцького, Жолкевського та інших.
Становище тогочасних акторів, навіть вільних від кріпосницької залежності, було неймовірно тяжким. Театр утримувався на власні розрахунки. Якщо глядач до театру не йшов, наступала фінансова катастрофа. Антрепренер відпускав артистів на всі чотири сторони, або разом з ними переїжджав до іншого міста. Вони не мали ні постійного житла, ні гарантованого заробітку. В той час стати актором - означало свідомо йти назустріч різним злигодням у житті. Тогочасний театр одночасно був драматичним, оперним, музикальної комедії тощо. Жанрова строкатість репертуару вимагала, щоб трупа мала і артистів різних жанрів. Все це позначалося і на якості підготовки вистав і на майстерності актора. В репертуарах мало було реалістичних, національних п'єс, які піднімали б жагучі питання сучасного життя Росії та України. Часом не було й талановитих виконавців для тої чи іншої п'єси. І хоч керівники труп у театральних афішах кликали киян до театру, бо саме від цього залежала доля артиста, театр нерідко лишався напівпорожнім.
Щоб залучити до театру «вередливого» глядача, передусім багатого, дуже часто його керівники підбирали «жахливі» назви постановок: «Два слова, або жахлива ніч у лісі», «Абеліно, або жахливий злодій венеціанський», «Жахлива ніч на острові Домінго» та інші. Але й ці крикливі, інтригуючі афіші мало що допомагали. Проходив певний час, і нова трупа залишала місто.
Треба відзначити і такий характерний для Києва момент. Коли виступала польська трупа «Завзяті», українські й російські дворяни не ходили в театр, а коли виступали російські артисти, їх бойкотувало польське панство.
Найбільше на сцені театру ставили водевілі, які не мали великого успіху. Але були й справді великі театральні сезони або окремі постановки реалістичного напряму, в яких брали участь талановиті російські й українські артисти. В ті дні київський театр був переповнений глядачами.
У 1821 році до Києва вперше приїхав уже тоді відомий актор М. С. Щепкін. Привіз він з Полтави й групу талановитих акторів, серед них Нальотов, Угаров, Барсова, Медведева, Нальотова та інші. Незважаючи на короткий строк перебування в місті, гастролі трупи Щепкіна привернули увагу глядачів. Вистави одразу здобули визнання киян. Слава про Щепкіна як великого артиста нового реалістичного напряму поширилась далеко за межі України.
М. С. Щепкін у 1843 році знову приїжджав до Києва і брав участь у постановці «Ревізора» Гоголя, «Матроса» Соважа і Делур'є та інших п'єс. Кияни надовго запам'ятали те велике театральне літо, неперевершену гру Щепкіна. «Ми всі, хто не був далі периферійного театру, - згадував Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, - в особі Щепкіна почали розуміти, що таке актор і яким він має бути...». «Той, хто бачив Щепкіна в маленькій ролі матроса, - писав В. Г. Бєлінський, - той легко може уявити собі справжнє амплуа Щепкіна. Це ролі ... простих людей, які потребують не одного комічного, але й глибокого патетичного елемента в таланті артиста. Торжество його мистецтва полягає не в тому лише, що він у той самий час уміє викликати і сміх і сльози, але і в тому, що він уміє зацікавити глядачів долею простої людини».
Кілька разів протягом півстоліття виступав на сцені Київського театру видатний російський актор П. С. Мочалов. За участю Мочалова тут ставили п'єси світового значення: «Горе з розуму», «Отелло», «Гамлет», «Підступність і любов», «Розбійники» тощо.
Крім цих геніальних артистів - Щепкіна, Мочалова, Мартинова, з приїздом яких у Києві починалося театральне свято, на сцені театру виступали й інші талановиті російські та українські артисти. Особливою шаною користувалися артисти Борисоглібський, Зеленський, Млотковська та багато інших.
У липні 1843 року в Києві успішно виступали балерини і танцюристи Петербурзького театру - Вороніна, Іванова, Карасьов та інші. Сучасник пише, що «Гостей прийняли з захопленням, особливо... Іванову, яка зачарувала всіх своєю легкістю і грацією». Іноді в Київ на гастролі приїздили артисти з Італії, Іспанії, Франції та інших країн.
Та на жаль, постійного глядача театр не мав. Це зумовлювало його фінансові