Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Трудовий Київ виявив до недільних шкіл глибоку шану. Якщо у перший день навчання до недільної школи на Подолі прийшло 50 учнів, то наступного разу - вже 110і. На перше заняття Новостроенської недільної школи 25 жовтня 1859 року прийшло 34 учні, а через деякий час кількість їх зросла до 148 чоловік. Серед учнів було 35 теслярів, 31 кравець, 10 ковалів, 6 шевців, 9 різників, 3 каретники, 7 палітурників, 4 обійники, 2 майстри золотих справ, 3 лампівники, 2 хутровики, 22 лакеї, 14 чоловік без певних занять.
За віком учні поділялися так: від 8 до 15 років - 56 чоловік, від 15 до 21 року - 63 і від 20 до ЗО років - 29 чоловік. Серед них україцців було - 121, росіян - 21, поляків - 5, німців - І.
Як згадував Пирогов, успіхи учнів у київських недільних школах були дуже хороші, «письменність засвоювалась майже вдвічі і навіть втричі швидше, ніж у парафіальних та інших училищах, що відвідувалися щодня».
Тісні зв'язки з демократичною київською інтелігенцією підтримував після повернення з заслання великий український поет-революціонер Т. Г. Шевченко. Влітку 1859 року він востаннє відвідав Україну, побував і в Києві, де зустрівся з своїм давнім знайомим, товаришем по Академії художеств І. М. Сошенком, познайомився з своїм майбутнім біографом, учителем М. К. Чалим. Київське студентство радо вітало геніального поета і невтомного борця за долю трудового народу.
Т. Г. Шевченко з великим ентузіазмом відгукнувся на відкриття у Києві недільних шкіл, надіслав на їх користь 50 примірників виданого в 1860 році «Кобзаря». Вже тяжко хворий, Шевченко склав і, долаючи великі перешкоди, видав для українських недільних шкіл свій «Букварь Южнорусский». Виручені за буквар гроші поет пропонував покласти в касу київських недільних шкіл, «бо це,- писав він до М. Чалого,- не моє добро, а добро наших убогих воскресних шкіл».
Шевченків «Букварь» був першим із серії підручників, які поет гадав написати для недільних шкіл, але тяжка хвороба перешкодила здійсненню цих планів.
Викладачі недільних шкіл, здебільшого студенти і вчителі гімназій, знайомили учнів з історією і культурою України, розповідали про літературну творчість Т. Г. Шевченка, Марка Вовчка та інших передових письменників. Серед викладачів було багато революціонерів-демократів, які поступово перетворили школи на центри пропаганди революційних ідей.
Все панствб Росії, реакційна професура, царська адміністрація побачили в недільних школах велику загрозу існуючому політичному режиму. На адресу Олександра II з різних кінців імперії полетіли тривожні повідомлення. А коли цар узнав, що учням читали журнали «Колокол», «Современник» і прокламацію «Молода Росія», він 12 червня 1862 року підписав наказ про негайне закриття всіх недільних шкіл в імперії.
26 лютого 1861 року після тяжкої хвороби помер Т. Г. Шевченко. Трудовий народ, передова українська інтелігенція сприйняли смерть Великого Кобзаря як тяжке горе. Друзі й прихильники Шевченка, виконуючи його волю, висловлену в «Заповіті», добилися дозволу поховати поета на Україні, на Дніпрових кручах. Перевезення труни з прахом поета через Київ супроводилося вуличними маніфестаціями, під час яких виголошувалися палкі промови. Група студентів їздила на похорон Шевченка в Канів.
Всі антиурядові виступи студентів Київського університету наприкінці 1850-х років царський уряд кваліфікував, як наслідок ліберального ставлення до них з боку М. І. Пирогова. В березні 1861 року його усунуто з посади попечителя Київського учбового округу. Прогресивна громадськість країни сприйняла цю звістку з глибоким обуренням. У Києві влаштували Пирогову теплі, сердечні проводи. Про цю подію і про її політичне значення О. І. Герцен написав статтю «Київський університет і М. І. Пирогов», у якій тепло говорив про організаторів прощального вечора. Звільнення Пирогова з посади попечителя Герцен розглядав, як «ще одну з наймерзенніших справ Росії дурнів, проти Русі, що розвивається».
за створення середньої школи в Києві, але при неодмінній умові, щоб викладання в ній велося польською мовою. Ці наміри польських дворян підтримувало й ополячене українське панство. В той же час у Києві жили російські та українські дворяни й купці, які виступали проти домагань польських панів. Ця боротьба теж певною мірою гальмувала відкриття середньої школи в місті.
У зв'язку з реформою середньої й університетської освіти в Росії на початку XIX століття вирішено було на базі «Київського головного народного училища» організувати гімназію. Учні 3-го і 4-го класів училища мали стати учнями 1-го класу гімназії. 13 жовтня 1811 року для Київської гімназії Олександр І затвердив особливий статут, який прирівнював її до вищих учбових закладів імперії. За своїм статутом вона називалася «Київська вища гімназія» і складалася з одного підготовчого і чотирьох вищих класів. Всі, хто успішно закінчував гімназію, одержували звання «дійсного студента» і службовий чин XII класу. У параграфі 15
Київ у період розкладу феодально-кріпосницької системи (1800-1860рр.)
Сторінка 13 з 23
рівнем знань. Трудовий Київ виявив до недільних шкіл глибоку шану. Якщо у перший день навчання до недільної школи на Подолі прийшло 50 учнів, то наступного разу - вже 110і. На перше заняття Новостроенської недільної школи 25 жовтня 1859 року прийшло 34 учні, а через деякий час кількість їх зросла до 148 чоловік. Серед учнів було 35 теслярів, 31 кравець, 10 ковалів, 6 шевців, 9 різників, 3 каретники, 7 палітурників, 4 обійники, 2 майстри золотих справ, 3 лампівники, 2 хутровики, 22 лакеї, 14 чоловік без певних занять.
За віком учні поділялися так: від 8 до 15 років - 56 чоловік, від 15 до 21 року - 63 і від 20 до ЗО років - 29 чоловік. Серед них україцців було - 121, росіян - 21, поляків - 5, німців - І.
Як згадував Пирогов, успіхи учнів у київських недільних школах були дуже хороші, «письменність засвоювалась майже вдвічі і навіть втричі швидше, ніж у парафіальних та інших училищах, що відвідувалися щодня».
Тісні зв'язки з демократичною київською інтелігенцією підтримував після повернення з заслання великий український поет-революціонер Т. Г. Шевченко. Влітку 1859 року він востаннє відвідав Україну, побував і в Києві, де зустрівся з своїм давнім знайомим, товаришем по Академії художеств І. М. Сошенком, познайомився з своїм майбутнім біографом, учителем М. К. Чалим. Київське студентство радо вітало геніального поета і невтомного борця за долю трудового народу.
Т. Г. Шевченко з великим ентузіазмом відгукнувся на відкриття у Києві недільних шкіл, надіслав на їх користь 50 примірників виданого в 1860 році «Кобзаря». Вже тяжко хворий, Шевченко склав і, долаючи великі перешкоди, видав для українських недільних шкіл свій «Букварь Южнорусский». Виручені за буквар гроші поет пропонував покласти в касу київських недільних шкіл, «бо це,- писав він до М. Чалого,- не моє добро, а добро наших убогих воскресних шкіл».
Шевченків «Букварь» був першим із серії підручників, які поет гадав написати для недільних шкіл, але тяжка хвороба перешкодила здійсненню цих планів.
Викладачі недільних шкіл, здебільшого студенти і вчителі гімназій, знайомили учнів з історією і культурою України, розповідали про літературну творчість Т. Г. Шевченка, Марка Вовчка та інших передових письменників. Серед викладачів було багато революціонерів-демократів, які поступово перетворили школи на центри пропаганди революційних ідей.
Все панствб Росії, реакційна професура, царська адміністрація побачили в недільних школах велику загрозу існуючому політичному режиму. На адресу Олександра II з різних кінців імперії полетіли тривожні повідомлення. А коли цар узнав, що учням читали журнали «Колокол», «Современник» і прокламацію «Молода Росія», він 12 червня 1862 року підписав наказ про негайне закриття всіх недільних шкіл в імперії.
26 лютого 1861 року після тяжкої хвороби помер Т. Г. Шевченко. Трудовий народ, передова українська інтелігенція сприйняли смерть Великого Кобзаря як тяжке горе. Друзі й прихильники Шевченка, виконуючи його волю, висловлену в «Заповіті», добилися дозволу поховати поета на Україні, на Дніпрових кручах. Перевезення труни з прахом поета через Київ супроводилося вуличними маніфестаціями, під час яких виголошувалися палкі промови. Група студентів їздила на похорон Шевченка в Канів.
Всі антиурядові виступи студентів Київського університету наприкінці 1850-х років царський уряд кваліфікував, як наслідок ліберального ставлення до них з боку М. І. Пирогова. В березні 1861 року його усунуто з посади попечителя Київського учбового округу. Прогресивна громадськість країни сприйняла цю звістку з глибоким обуренням. У Києві влаштували Пирогову теплі, сердечні проводи. Про цю подію і про її політичне значення О. І. Герцен написав статтю «Київський університет і М. І. Пирогов», у якій тепло говорив про організаторів прощального вечора. Звільнення Пирогова з посади попечителя Герцен розглядав, як «ще одну з наймерзенніших справ Росії дурнів, проти Русі, що розвивається».
за створення середньої школи в Києві, але при неодмінній умові, щоб викладання в ній велося польською мовою. Ці наміри польських дворян підтримувало й ополячене українське панство. В той же час у Києві жили російські та українські дворяни й купці, які виступали проти домагань польських панів. Ця боротьба теж певною мірою гальмувала відкриття середньої школи в місті.
У зв'язку з реформою середньої й університетської освіти в Росії на початку XIX століття вирішено було на базі «Київського головного народного училища» організувати гімназію. Учні 3-го і 4-го класів училища мали стати учнями 1-го класу гімназії. 13 жовтня 1811 року для Київської гімназії Олександр І затвердив особливий статут, який прирівнював її до вищих учбових закладів імперії. За своїм статутом вона називалася «Київська вища гімназія» і складалася з одного підготовчого і чотирьох вищих класів. Всі, хто успішно закінчував гімназію, одержували звання «дійсного студента» і службовий чин XII класу. У параграфі 15