Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Переяслав-Хмельницький

Сторінка 5 з 13
половині XVII ст. було одним з центрів антифеодальних народних рухів, спрямованих проти гноблення з боку старшини й царизму, яке з кожним роком зростало. 18 липня 1666 року в Переяславському полку, що стояв у Богушковій Слобідці, спалахнуло повстання проти козацької старшини і царських воєвод. Його очолили сотник М. Хоменко, полковий обозний І. Пригара, козаки С. Білик, Я. Загарук, П. Захарященко, П. Косик, Г. Кульбачка, Лободин, І. Моматів (Мамон), Б. Словик. Повстання охопило чимало містечок і сіл Переяславщини. Жителі міста разом з повстанцями штурмували Переяславську фортецю, але взяти її не змогли. В серпні повстання було придушене.
У Складі російської армії переяславці вели активну боротьбу проти іноземних загарбників. Так, Переяславський полк разом з іншими українськими полками в грудні 1701 року брав участь у бою під Єрестфером і своїми доблесними діями сприяв першій великій перемозі російських військ над шведами в Північній війні 1700-1721 pp. Пізніше за наказом Петра І Переяславський полк був посланий на захист Полтави. За героїзм, виявлений козаками під час розгрому шведів, переяславці одержали особисту подяку Петра І.
Старшина шляхом насильства примушувала до «послушенства» (панщини) селян і козаків, прагнучи перетворити їх на кріпаків. Як свідчать матеріали Генерального слідства про маєтності Переяславського полку 1729-1731 pp., міщани й ремісники, які в другій половині XVII - на початку XVIII ст. підлягали ратуші і відбували тільки міські повинності, не могли скористатися наданими їм правами міського самоврядування, бо переяславські полковники І. Мирович і С. Тамара зобов'язували їх сплачувати на свою користь грошовий оброк (чинш).
1727 року переяславці знову повстали. Вони вигнали полковника В. Танського і на його місце обрали бориспільського сотника С. Афендика. Однак і цей виступ був придушений, а полковницький уряд повернутий В. Танському. Відбувався дальший процес закріпачення й зубожіння селян. Кількість незакріпачених у першій половині XVIII ст. становила лише 29 проц. селянського населення. На початку 40-х років XVIII ст. передмістя Переяслава - Подварки захопив полковник І. Сулима. Магістратові довелося 12 років відстоювати своє право на володіння Подварками. 1762 року це право було підтверджене гетьманським універсалом.
У першій половині XVIII ст. Переяслав став розвинутим ремісничим центром. Про це, зокрема, свідчать дані Генерального опису Лівобережної України 1765- 1769 pp. Так, з 85 козацьких дворів 32 займалися промислами і 49 - ремеслами; з 78 міщанських дворів 34 були зайняті промислами і 35 - ремеслами. Певне місце в заняттях міщан і козаків посідав чумацький промисел. Крім того, у Переяславі була 71 родина підсусідків, з яких 49 сімей займалося ремеслом, а решта жила із заробітків.
Наприкінці XVIII ст. переяславські магістратські (міські) селяни були передані в казенне відомство, тобто переведені до категорії державних селян. Поміщики: й чиновники при цьому загарбали в них кращі землі. Тому останні змушені були орендувати землю в поміщиків на кабальних умовах або переселятися до Катеринославської губернії. На місцеву бідноту накладалося багато повинностей. Найтяжою був податок на утримання царських військ, який платили від «диму» (кожної хати). Сума його становила третину річного заробітку наймита.
В зв'язку з ліквідацією царизмом автономії України поділ на полки в 1781 році був скасований. З того часу Переяслав - повітове місто новоутвореного Київського намісництва5, з 1796-го - Малоросійської, а з 1802-го - Полтавської губерній. 1782 року тут налічувалося 4987 жителів. У наступні десятиліття кількість населення швидко зростала. 1835 року в місті проживало вже 8460 чоловік, а наприкінці 60-х років - майже 10 тис. 1867 року серед жителів було 5187 міщан і 2230 селян. Багато з них займалися ремеслом. За 1806-1865 pp. кількість ремісників збільшилася з 268 до 164. Самих тільки шевців і чинбарів у місті було 689 чоловік. Зросла й чисельність невеличких напівкустарних промислових підприємств. Якщо у 1806 році в Переяславі налічувалося 2 цегельні заводи, 8 водяних млинів і ЗО вітряків, то в 1865 році тут уже працювало 4 салотопні і лойові заводи, завод виробництва воскових свічок, тютюнова фабрика, 5 цегельних заводів.
Ремісники й власники підприємств збували свою продукцію здебільшого на місцевих ярмарках. Сюди приїздили торговці з Києва, Чернігова, Ніжина, Золотоноші та інших міст. Торгували вони шерстяними й шовковими виробами, дерев'яним і скляним посудом, сіллю, рибою, хлібом, худобою тощо. У 1806 році на переяславські ярмарки привезено товарів на 70 тис. крб., а 1867-го - на 136 850 карбованців.
В другій половині XVII - XVIII ст. сталися зміни і в культурному житті Переяслава. 1738 року на території Вознесенського монастиря відкрито колегіум - шестирічний навчальний заклад, де навчання здійснювалося за зразком


Переяслав-Хмельницький