Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область в складі УРСР

З другої половини XI століття на південні кордони Русі все частіше по­чали нападати половці. У 1098 році орда хана Боняка прорвалася до Києва, пограбувала його околиці і спалила село Берестове. Захист південних зе­мель від половців став серйозною проб­лемою для киян. Проте відсутність єд­ності між руськими князями, боротьба за владу і землі перешкоджали органі­зації

За рішенням Любечського з'їзду у 1097 році Київ і титул великого князя були залишені за нащадками Ізяслава як старшого сина Ярослава. Але після смерті Святополка його нащадкам за­йняти київський стіл перешкодили кия­ни. У 1113 році в місті спалахнуло повстання — одне з найбільших народних виступів в історії Древньої Русі. Щоб припинити його, правляча верхівка вирішила запросити на великокня­зівський стіл переяславського князя Володимира Мономаха, який користувався великою симпатією народних мас, тому що був рішучим противником феодальних усобиць, і до того ж провів кілька вдалих походів проти половців. Однак він відмовився зайняти великокнязівський стіл, і тільки після другого запрошення погодився стати київським князем.

Першим же заходом нового князя була зміна законодавства, яка дещо полег­шувала становище нижчих верств населення і послаблювала таким чином класовий протест мас. За новим законодавством було обмежене лихварство і полегшувалося становище феодально залежного трудового населення. Ці законодавчі акти дістали назву «Устава Володимира Мономаха».

Нове загострення міжусобної феодальної боротьби припадає на другу поло­вину XII — першу половину XIII століття. Посилюються удільні князівства, і Київ фактично втрачає значення загальноруського політичного центру, хоча номіна­льно і лишається столицею Русі, у зв'язку з чим боротьба за великокнязівський стіл набирає особливої гостроти. В цей час боротьба за князівський стіл йде в основ­ному між династіями Мономаховичів і Ольговичів — між нащадками Всеволода Ярославича і його сина Володимира Мономаха, що володіли Переяславським князівством, і Святослава Ярославича та його сина Олега, що княжили у Чернігові, і які вважали, що мають перевагу перед Мономаховичами на Київ, бо Святослав був середнім сином, а Всеволод — молодшим.

Боротьба між князями призвела до народного повстання у 1139 році яке було використане Мономаховичами для захоплення київського стола.

Одним з претендентів на київський стіл влітку 1149 року виступив суздальський князь Юрій Долгорукий, який двічі захоплював Київ (1149 і 1150 pp.), але невдало, і тільки у 1154 році остаточно закріпився тут і княжив до смерті у 1157 році. Похо­вано його у Києві в князівській усипальниці — церкві Спаса на Берестові. Його син Андрій Боголюбський залишив Київ і своєю резиденцією обрав новозбудований замок Боголюбово біля Володимира на Клязьмі. Після цього знову загос­трилась боротьба за Київ. У 1169 році він послав військо на Київ, яке і захопило місто. Під час бою спалено і вщент зруйновано було велику кількість житлових кварта­лів, більшість церков і монастирів. Але Андрій Боголюбський не залишився у Києві, а, поставивши тут намісником неавторитетного князя Гліба Юрійовича, повернувся в Боголюбове.

Боротьба за київський стіл продовжувалася. Незважаючи на роздробленість і посилення удільних князівств, київський князь і тепер номінально був верховним правителем Русі. У 1174 році Андрій Боголюбський, якого не визнавали великим київським князем, організував новий похід на Київ. Але він закінчився поразкою. З рештками свого війська Андрій втік у Суздальську землю, де був убитий боярами.

Боротьба за київський стіл в цей період в основному велася між галицько- волинськими, смоленськими і чернігівськими князями, від якої в першу чергу терпіли широкі маси народу.

Але на Русь насувалося нове лихо. У 1223 році передові загони татаро-монгольських загарбників на чолі з Чінгіс-ханом вторглися в межі Руської держави. На річці Калці відбувся бій, в результаті якого руські війська були розбиті. Проте ця по­разка нічого не навчила руських князів. Бони продовжували міжусобну боротьбу.

У 1237 році онук Чінгіс-хана, Бату-хан, або як його називали на Русі, Батий, пішов у похід на північно-руські землі: Рязанську, Ростовську, Володимирську та інші. Користуючись відсутністю єдності серед руських князів, Батий по черзі громив їх. Татаро-монгольська орда рушила на Новгород, але, не дійшовши до нього, повернула на південь і зруйнувала південні землі Русі — Чернігівщину і Переяславщину.

Влітку 1239 року передові загони татаро-монголів на чолі з Менгу-ханом з'яви­лися на лівому березі Дніпра, проти Києва. А восени 1240 року вони вже на чолі з Батиєм перейшли на правий берег Дніпра і обложили Київ.

Татаро-монгольська орда, що обложила Київ, була на той час величезна. Про це літописець розповідає так: «Приде Батый Кыеву в силі тяжьцЪ многом множест­вом силы своей и окружи град, и остолпи сила татарская, и бысть град в одер­жаны! велицЬ. И б£ Батый у города и отроци его обьсЬдаху град, и не 6Ъ слышати от гласа скрипания телег его множества ревения вельблудъ его рыжания от гласа стад конь его. Иб£исполнена земля руская ратных».

Обороною міста керував воевода Дмитро — намісник Данила Галицького. Тяжкими втратами заплатили татари за штурм Киева. Але їм вдалося проламати мури й другого укріплення «Города Володимира», які були значно слабіші, ніж укріплення, збудовані при Ярославі. Після штурму татаро-монголи прорвали укріп­лення в районі Софіївських воріт, які з того часу почали називатися Батиєвими.