Стародавній Київ (до XIII століття)
її називали, Велика лаврська церква. Восени 1941 року вона по-варварському була зруйнована німецько-фашистськими загарбниками.
Характерною церковною спорудою для періоду феодальної роздробленості, що збереглася до наших днів на території Києво-Печерської лаври, є Троїцька надбрамна церква, споруджена у 1108 році. Вона належить до числа поширених у Древній Русі будов церковно-фортифікаційного характеру. Вона була одночасно і церквою, і брамою-баштою, що входила до складу укріплень монастиря. Провадилося будівництво і в інших монастирях. Так, в кінці XI століття у Видубицькому монастирі було споруджено Михайлівський собор, який частково зберігся до наших днів, а також
У XII столітті у Києві були споруджені Кирилівська і Успенська церкви на Подолі (Пирогоща Богоматір), Трисвятительська церква у торішній частині Києва та інші.
Дуже інтенсивним в кінці XI — на початку XIII століття було цивільне будівництво. Тут, поряд з іншими, слід відзначити фортифікаційні та інженерні споруди. У 1951 році археологами було відкрито залишки цегляної оборонної стіни XII століття, що захищала Києво-Печерську лавру.
В першій половині XII століття (при Володимирі Мономаху) у Києві був споруджений міст через Дніпро, який забезпечував зв'язок Києва з лівобережними землями, перш за все з Переяславом і Черніговом. Спорудження моста в той час було надзвичайно складною справою і свідчило про велику майстерність древньо- руських будівельників.
З архітектурою були тісно пов'язані скульптура і живопис. У Древній Русі було добре розвинуте мистецтво різьби по каменю — виготовлення архітектурних деталей — капітелів, колон і пілястрів, орнаментованих плит тощо.
Древньоруський живопис — одне з найбільш яскравих досягнень древньоруської культури. Високого розвитку досягло мистецтво монументального живопису, безпосередньо зв'язаного з архітектурою і будівництвом. Усі значні архітектурні споруди в Києві XI—XII століть були багато прикрашені стінним розписом, уяву про що дають фрески і мозаїка Софійського собору.
Мозаїка і фрески були найбільш популярними видами живописної техніки у Древній Русі. Софійські фрески і мозаїка не мають собі рівних в історії світового мистецтва XI століття. Тут і масштабні мозаїчні зображення Богоматері (Оранти) і Вседержителя (Пантократора). Серед них найбільшою популярністю користуються композиції євхаристії, тобто причаЩення апостолів і зображення святителів на внутрішньому боці центральної олтарної апсиди (нижче зображення Оранти), композиції Благовіщення на двох перших центральних стовпах та інше. Разом з тим серед фрескових композицій є кілька зображень світського змісту, що прикрашають сходи на хори: сцени полювання на диких звірів, а також зображення музик, скоморохів, акробатів та ряжених.
Високого розвитку в Києві набув станковий живопис, перш за все іконописне мистецтво. Цікавими пам'ятками образотворчого мистецтва є мініатюри рукописних книг. Так, видатною пам'яткою мистецтва оформлення книги є відоме «Остромирове євангеліє» та «Ізборник Святослава». Тут слід відмітити і велику тематичну різноманітність древньоруської книжкової мініатюри. Поряд з релігійними сюжетами ілюстрації, портрети князів та членів їх родин, орнаментальні мотиви.
Надзвичайно високого рівня досягло в Києві прикладне мистецтво. Вироби київських ювелірів користувалися великою популярністю далеко за межами древньору- ських земель. УХ—XIII століттях древньо- руські ювеліри-ремісники застосовували найрізноманітніші прийоми орнаментації: чеканку, тиснення, зернь, філігрань, скань, чернь, перегородчасту емаль та інші, більшість яких вже до X століття мали давню традицію у східнослов'янському ремеслі. Вироби київських ювелірів відзначалися дуже високими художніми якостями. Але не тільки у виготовленні прикрас відзначалася майстерність київських майстрів. Тенденція прикрашення виробів була характерною майже для всіх галузей ремесла.
Орнаментувалися навіть такі предмети домашнього вжитку, як кухонний глиняний посуд або дрібні знаряддя домашньої праці (ножі, прясла тощо). Що ж до таких виробів, як металеві частини одягу, зброя, металевий посуд тощо, то вони нерідко являли собою справжні шедеври художньої творчості.
У X—XIII століттях у Києві розвивалося музично-театральне мистецтво. Важливим джерелом для вивчення цієї сторони культурного життя древнього Києва є згадувані вже фрески Софійського собора. На одній з них зображено музику, що грає на якомусь інструменті, схожому на скрипку. На другій — зображено цілрй оркестр: музики, що грають на трубах, флейтах, лютнях і гуслях; тут же зображено скоморохів, один з них лізе по жердині, яку тримає на голові його товариш. На третій — ряжені, що зображають битву людини з казковою потворою. Проте, крім скоморохів і музик, що розважали князя і його оточення, були артисти-скоморохи, які виступали перед широкими колами глядачів на ярмарках, вулицях і площах.
Розвиток культури у Києві в X—XIII століттях свідчить про те, що столиця древньоруської держави являла собою провідний культурний центр Древньої Русі, що найбільш повно відображала розвиток древньоруської культури в цілому. Разом з тим, Київ у той час був одним з найбільших культурних центрів усієї середньовічної Європи і залишив помітний слід у розвитку світової культури.