Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область в складі УРСР

Київ – центр Древньоруської держави

Розвиток продуктивних сил, зростання міст, відокремлення ремесла від землеробства прискорювали розклад родоплемінних відносин. Зростання майнової нерів­ності та розвиток приватної власності на землю породили класову нерівність і кла­сову боротьбу.

Первіснообщинний патріархальний лад у Київській Русі поступово перетво­рився у феодальний лад. З воєнноплемінних союзів та ранніх напівдержавних об'єднань, що існували у східних слов'ян до IX століття, утворилась ранньофео­дальна держава на чолі з Києвом. На чолі її стояв київський князь та підвладні йому князі феодальних князівств, бояри та воєнна дружина. Створений

Першим київським князем староруський літописець вважає засновника Києва — Кия. Автор «Повести временных лет» і починає свою повість оповіданням про те «откуда есть пошла Русская земля, кто в Кыеви нача первее княжити».

Кий нібито бував на Дунаї. Тут він будував міста, а потім повернувся до Києва, де продовжував князювати в землі полян. Згодом Київ починає об'єднувати й інші східнослов'янські племена. Це об'єднання почалося в IX столітті, коли з Новгорода прийшов з своїми дружинами Олег, який убив Аскольда та Діра й став князем київ­ським (882—912 pp.)

Починаючи з Олега київські князі спрямували свою політику на підкорення східнослов'янських племен. Так, Олег підкорив сіверян, древлян, уличів, тіверців та інших. Уже на початку X століття йому підкорялися майже всі східнослов'ян­ські племена.

В 907 році Олег зробив вдалий похід на Візантію — результатом чого у 907 і 911 роках були укладені з нею договори, що мали велике значення для зміцнення влади київського князя і посилення економічного становища деяких найважливі­ших древньоруських міст. Ці договори в основному забезпечували торговельні інтереси Русі на півдні. Все це свідчило про швидке зростання могутності Київ­ської держави та зміцнення її на міжнародній арені.

У 913 році після смерті Олега влада перейшла до Ігоря (913—945 pp.).

В 941 і 944 роках Ігор організував два походи на Візантію, в результаті яких було укладено новий договір, що підтвердив основні переваги Русі у південній торгівлі.

Восени 945 року Ігор пішов з своєю дружиною до древлян збирати данину. Після того, як данина була зібрана, за вимогою своїх дружинників Ігор вдруге почав вимагати повинностей від древлян. Але вони відмовились і вбили князя, за що жор­стоко помстилася над ними Ольга, дружина Ігоря, яка стала князювати в

Києві після його смерті разом з своїм малолітнім сином Святославом.

Щоб упорядкувати норми феодальних повинностей, запобігти виступам народ­них мас, а також зміцнити політичну владу київських князів, Ольга провела ряд реформ, які регламентували феодальну експлуатацію.

В 964 році влада перейшла до сина Ігоря — Святослава, видатного полководця, який провів кілька вдалих походів проти хозар, ясів (осетин) і касогів (черкесів), а також проти деяких інших племен. Святослав все своє життя перебував у походах. «Він ходив легко, як барс»,— свідчить літописець. Йдучи в похід, він ніколи шатра і постелі не возив; спав на кінській попоні, а сідло служило йому підголовником. До такої витривалості і загартування Святослав привчав також своїх воїнів. Він не нападав на своїх ворогів зненацька, а попереджав їх: «Іду на ви!». У 968 році Святослав виступив проти Болгарії. А у 968 році орди печенігів обложили Київ. Це перша навала печенігів, які на початку X століття з'явилися в Причорномор­ських степах. Набіги печенігів почастішали після того, як Святослав зробив кілька походів на Хозарський каганат, який в результаті цього значно ослаб.

Вдруге проти Болгарії Святослав виступив у 969 році. Результатом цього по­ходу був договір про мир з Візантією. Повертаючись з цього походу, Святослав у 972 році був убитий в бою з печенігами біля дніпровських порогів. «Нападе на ня Куря князь печенежьскый и убища Святослава, и взяша голову его и во лбе его еде лага а чаіпю, оковавше лоб его и пьяху в нем».

Коли Святослав вирушав у 969 році в другий похід на Болгарію, він залишив трьох своїх синів керувати Руссю. В Києві він поставив Ярополка, в древлянській землі — Олега. Володимира він послав у Новгород — «и йде Володимир с Доб- рынею уем (дядьком по матері) своим к Новгороду, а Святослав к Пёреяславцю»,

Після загибелі Святослава між братами почалася міжусобна війна. Ярополк пішов походом на Олега, який був убитий під час облоги Овруча. Володимир, зіб­равши новгородців і варягів, пішов на Київ. Ярополк втік у городище Родню — замок у гирлі річки Рось. Але його воєвода видав Ярополка Володимиру, який його вбив. Володимир став київським князем (980—1015 pp.).

К. Маркс вважав час князювання Володимира кульмінаційним моментом в істо­рії розвитку Київської держави.

За Володимира Святославича та його наступника Ярослава Мудрого Древньоруська держава на чолі з Києвом досягла найвищого розквіту. В кінці X — першій половині XI століття всі східнослов'янські землі від Карпат і Закарпаття до Волги, від Чорного до Балтійського морів були об'єднані навколо Києва під владою київ­ських князів. Племінні князі були зігнані з своїх земель або перейшли на службу до київського князя. Місцевими князівствами правили намісники Володимира, пере­важно його сини, яких літописець налічує дванадцять. Володимир робив великі внутрішні зміни в керівництві державою. Він руйнував старі форми управління землями, які існували до цього.

Найяскравішим свідченням змін, що відбулися в ідеології Русі, насамперед в ідеології київських феодальних верхів, була заміна дофеодальних язичеських вірувань християнською релігією. Подібно до того, як Київ відігравав провідну роль в соціально-економічному житті, цю роль він виконував також і в галузі ідео­логії, основою якої був язичеський, а в період феодалізму— християнський світогляд.

В 988—989 pp. Володимир запровадив християнство на Русі. Християнство при всіх його реакційних рисах, будучи релігією розвинутого класового суспільства, допомагало зміцненню нового, тоді ще прогресивного ладу, сприяло централізації держави і зміцненню влади київського князя. Нарешті поширення християнства мало велике значення і для розвитку древньоруської культури. Під час князювання Володимира в містах, особливо у Києві, провадилось велике будівництво, що було спрямоване на посилення влади і авторитету київського князя. Київ був у той час одним з найбільших і найбагатших міст Європи. Суперником Константинополя нази­вали його сучасники.