Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область в складі УРСР

Ярослав, будуючи Софійський собор, задумав його як центр новоутвореної руської православної митрополії. Тому тут же споруджено і палац митрополита, який пізніше огородили кам'яною стіною (залишки її знайдені під час археоло­гічних розкопок на території Софіївського заповідника у 1948—1949 pp.). При Софіївському соборі були засновані школа і перша на Русі бібліотека.

У першій половині XI століття площа Києва не обмежувалася територією «Города Ярослава».

На південь і схід від міста містився заповідний парк, в якому князь і близькі йому особи влаштовували полювання. Він займав територію Хрещатої долини (Перевесіще) та її схили до Печерська і Клова. За ним знову починалися приміські слободи, монастирі і села.

За свідченням іноземців, зокрема Тітмара Мерзенбурзького, у XI столітті в Києві налічувалося понад 400 церков. Звичайно, це перебільшено, але, безперечно, відображає враження, яке справляв Київ XI століття на тих, хто його відвідував. В цей час населення Києва, за даними досліджень, становило близько 100 тис. чо­ловік. Іноземці вважали його більшим за тогочасний Лондон.

Основу економіки Киева становило ремесло та торгівля. Поряд з цим значна частина мі­ського населення не поривала зв'язку з сіль­ським господарством, яке розвивалося в значних розмірах особливо на околицях міста. Повністю порвала з сільським господарством тільки вер­хівка ремісничого населення.

Ремесло у Києві в домонгольські часи, досягло високого рівня. За неповними даними, в Києві налічувалося понад 60 ремісничих спеці­альностей. Це характеризує досить значний по­діл праці в міському виробництві Києва періоду раннього феодалізму.

Київ був найбільшим ремісничо-торговель­ним центром Русі X—XIII століть. Про це, зокрема, говорять залишки численних ремісни­чих майстерень, знайдених на території різних районів древнього Києва — на Подолі, у верх­ній частині міста, на Копир'євому кінці, Зам­ковій горі та в інших місцях.

Інтенсивно розвивалася у Києві тісно зв'я­зана з ремеслом торгівля. Частину своєї про­дукції київські ремісники продавали на місці, а частину вивозили. Крім того, у Київ приво­зилося багато товарів, серед яких головне місце посідали продукти сільського господарства, які вироблялися у навколишніх селах, а також іноземні товари.

У Києві проживало багато купців. Крім місцевих, тут жили купці з Німеч­чини, Італії, Скандінавських країн, Польщі, Чехії, Угорщини, приїздили купці з Візантії, Хозарії, Волзької Болгарії, з країн Арабського Сходу, Кавказу та ін­ших місць. На початку XII століття Київ уже був важливим центром транзитної торгівлі між Заходом і Сходом. Серед восьми київських торгів, про які свідчать іноземці, що бували у Києві, важливу роль відігравав відомий так званий Бабин торг, що був розташований на території «города Володимира». Не менша роль в розвиткові торгівлі належала великому торгу, що містився побли­зу гирла Почайни, в районі су­часної Поштової площі.

У X—XI століттях досить різним був соціальний склад насе­лення Києва. Тут були представ­ники панівної верхівки, середні верстви і низи. Верхню частину міста займали аристократичні квартали, палаци великого кня­зя, а також двори менш знатних князів і бояр. Жили тут і дру­жинники. До класу феодалів на­лежало і духовенство — біле і чорне — від митрополита і епіско­пів до приходських священиків і рядових монахів. Ця частина населення займала важливе міс­це у громадському житті міста і країни. До класу феодалів тяжіла і багата верхівка ремісничого і торгового населення — голови ремісничих об'єднань, найбільш багаті майстри і купці. Але основну масу населення становили у древньому Києві трудящі люди — дрібні ремісники, торговці і феодально залежні верстви — смерди, закупи, холопи та інші.

Внаслідок глибокого соціально-економічного розшарування в Київській Русі загострюється класова боротьба.

В Києві не раз вибухали народні повстання проти князів та міської аристократії. Рушійною силою в цих класових виступах були ремісники, смерди та міська біднота.

Вся історія древнього Києва — це історія безперервної боротьби між пригноб­леними низами і пануючим класом. «Гора» — аристократичний кремль і Поділ — демократична ремісничо-торговельна частина нижнього міста —завжди протистояли одна одній, що було проявом глибоких суспільних суперечностей, характерних для феодального міста.

Київ — політичний центр Древньоруської держави і резиденція великого князя, в руках якого зосереджувалася вся повнота влади — законодавчої, виконавчої, судо­вої і військової. В час князювання Ярослава Мудрого тут було створено «Руську Правду» — перший кодекс законів на Русі. В Києві було видано і багато інших законодавчих актів: «Правда Ярославичів», «Устав Володимира Мономаха» та інші.

В середині XI століття почала складатися та соціально-економічна система, яка в першій половині XII століття призвела до феодальної роздробленості Древньої Русі. Удільні князі постійно вели між собою війни за землі. Дуже часто, хоча вони й були васалами київського великого князя, претендували на київський стіл, через що у XII—XIII століттях йшла жорстока боротьба за великокнязівську владу.

Після смерті Ярослава Мудрого влада перейшла до його синів. Київ, а разом з ним і великокнязівський стіл одержав старший син Ізяслав.

У 1068 році на Русь напали половці. Ізяслав з своїми братами Святославом Чернігівським і Всеволодом Переяславським виступили проти них. У битві на річці Альті вони зазнали поразки. Половці загрожували Києву. Кияни звернулися до князя з вимогою зброї для захисту міста. Але Ізяслав відмовив, побоюючись, що вони повернуть її проти нього. У відповідь на це у місті спалахнуло повстання. Були розгромлені двори князя і найбільш ненависних феодалів. Ізяслав утік до Польщі, сподіваючись знайти допомогу у князя Болеслава Сміливого. Повстанці проголо­сили великим князем полоцького князя Всеслава Брячеславича, Звільнивши його з в'язниці, куди його посадили Ізяслав з бра­тами.

Проте Всеслав прокнязював тільки сім міся­ців. У 1069 році Ізяслав з польським військом на чолі з Болеславом Сміливим захопив Київ і жорстоко розправився з'киянами. 70 керів­ників повстання було страчено і багатьох ос­ліплено.

З 1073 року аж до їх смерті йшла між­усобна боротьба за київський стіл між Ізяславом, Святославом і Всеволодом. Всеволод пе­режив своїх братів, і час його князювання (1078—1093 pp.) був відносно спокійним.

Після смерті Всеволода у 1093 році за­йняти київський стіл мав можливість його син Володимир Мономах, але він відмовився на користь сина Ізяслава — Святополка, мотивуючи це тим, що той був представником стар­шої лінії роду Ярослава.