Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область в складі УРСР

Кріпосному провулку (біля Окружного Будинку офіцерів), на Солом'янці, у Голосієві, Корчуватому, Китаєві, на Борщагівці та в інших місцях.

На території Києва пізній період міді-бронзи (середина II — початок І тися­чоліття до н. е.) представлений залишками поселень, де були знайдені глиняний посуд, шліфовані і просвердлені кам'яні сокири, вироби з бронзи. Поселення цього періоду знайдені на Замковій горі (ліпний глиняний посуд), на Подолі (бронзові браслети), на Старокиївській горі (бронзова сокира), на Борщагівці і на Трухановому острові (глиняний

VIII століття до н. е. у Східній Європі було початком раннього залізного віку. Поширення заліза сприяло швидкому розвитку суспільства. Особливо швидко в цей період розвивалися землеробство і ремесла.

На території Середнього Придніпров'я ще на початку залізного віку виник великий етнічний масив осілого землеробсько-скотарського населення. Тут зна­йдені численні сліди у Вигляді залишків укріплених городищ, неукріплених посе­лень, курганних поховань і могильників, які часто зустрічаються і в найближчих околицях Києва.

У VIII—III століттях до н. е. землеробсько-скотарське населення перебувало на етапі розкладу первіснообщинних відносин і виділення родоплеменвої знаті. Майнове розшарування і нагромадження значних багатств поступово перетворю­вало її в соціальну знать— в експлуататорський клас.

В курганах, похованнях вождів, знаті, бідних людей знаходять чималу кіль­кість знарядь праці і зброї, глиняний посуд, пряслиця та інші предмети, які свід­чать про високий розвиток ремесла — гончарного, залізодобувного і обробного; ювелірного, ткацького, деревообробного та іншого.

Біля Києва виявлено і розкопано кілька неукріплених поселень VI—IV століть до н. е., де знайдено залишки невеликих жител півземлянкового типу і значну кількість різних предметів із заліза і бронзи, глиняний посуд, кістки домашніх і диких тварин. Жителі цих поселень займалися скотарством, використовуючи заплави Дніпра і Десни як пасовища. Такі поселення виявлені біля сіл Підгірці і Погреби, а також на території Києва — в Червоному хуторі, на Приорці, Подолі, Старокиївській горі, в садибі Софіївського собору, Києво-Печерській лаврі, на Лисій горі, Микільській слобідці та в інших місцях околиць Києва.

Усі ці поселення на території сучасного Києва, що відносяться до кам'яного віку, епохи міді-бронзи, заліза ще не можна вважати тими, на базі яких виник Київ. У певний час вони були або зруйновані, або залишені жителями і, отже, не змогли перетворитися у місто — столицю Київської Русі. Тільки незадовго до початку . нашої ери на території, іцо її займає тепер Київ, виникли древньослов'янські посе­лення, на базі яких згодом і виникло місто.

Кінець І тисячоліття до н. е. і початок І тисячоліття н. е. був завершенням формування слов'янських племен Наддніпров'я з властивою їм культурою полів поховань зарубинецького і черняхівського типів. Пам'ятки культури полів похо­вань, що належать східним слов'янам, знайдені на південній околиці Києва — у Корчуватому, на річці Либеді, над Почайною, на київських горах Киселівці, Ста­рокиївській, Печерській, на Кирилівських узгір'ях, на Червоному хуторі. Це свід­чить про те, що слов'янські племена були тут давніми поселенцями і поселення цього; часу, виявлені тут, можуть вважатися ядром майбутнього міста.

Давня історія Києва має кілька періодів. Перші сторінки її за археологічними даними слід починати не пізніше II століття до н. е.— І століття н. е. З цього часу ми з певністю можемо починати історію наших безпосередніх предків, що постійно і назавжди осіли на території майбутнього міста Києва. Небезпідставйо археологи висловлюють думку, що Київ може вважатися ровесником поселення Лютеція, з якого виріс Париж, що недавно відзначав свій 2000-річний ювілей.

У східних слов'ян Середнього Придніпров'я в першому тисячолітті нашої ери високого рівня досягло землеробство, яке стало орним. Був відомий плуг з заліз­ним наральником. Розвиненими були залізодобування та залізообробне ремесло. В окрему виробничу галузь виділилось гончарство. В середовищі слов'ян ішов процес розкладу первіснообщинного ладу почала зароджуватись майнова диферен­ціація в руках окремих осіб нагромаджувалися багатства.

Розкладалася родова організація суспільства, на зміну якій приходила тери­торіальна сільська община. Утворювалися перші, ще примітивні, політичні об'єд­нання — союзи племен.

Таким чином, вже в цей час східнослов'янські племена досягли високої ступені соціального розвитку і стояли на порозі класового суспільства і державного устрою.

Між IV—VII століттями н. е. іноземні джерела називають південно-західну групу слов'янських племен — антами. Найбільше свідчень про антів у готського історика Йордана (VI ст.) та візантійського — Прокопія Кесарійського (близько 562 p.). Анти заселяли землі між Дніпром і Дністром і доходили до Карпат.