Київ у період відбудови народного господарства (1921—1925 pp.)
населення. На початку 1926 року населення Києва перевищило півмільйона чоловік. У цензовій промисловості міста було зайнято 94 проц. довоєнної кількості робітників. Із старого дворянсько-чиновного та купецького центру Київ перетворювався на промислове соціалістичне місто.
Зростав і матеріальний добробут трудящих. В середньому місячна зарплата київських робітників у другому кварталі 1924/25 року становила 103 проц. від дореволюційної. Тільки за один рік (з 1923/24 по 1924/25) заробітна плата робітників київських підприємств міської промисловості зросла на 22,5 процента.
Велике значення для зміцнення господарства міста і піднесення добробуту трудящих мала проведена в країні грошова реформа і встановлення в лютому 1924 року твердого курсу карбованця.
В підвищенні реальної заробітної плати робітників велику роль відіграв розвиток робітничої кооперації, де продовольчі і промислові . товари продавалися по нижчих, ніж на ринку, цінах. Про поліпшення добробуту трудящих свідчить і те, що у 1925 році товарооборот київського робітничого кооперативу зріс більше ніж у два рази. Окремі районні кооперативи, зокрема Подільський, добилися зростання Товарообороту у три рази.
Особливе значення в підвищенні добробуту трудящих мали заходи партійних, радянських і профспілкових організацій по боротьбі з безробіттям. При губвідділі праці було створено комітет по боротьбі з безробіттям, до якого ввійшли комуністи, комсомольці, представники профорганізацій і господарських органів. Спеціальні комісії переглянули склад безробітних з метою очищення їх від непролетарських елементів. 10 тисяч безробітних почали одержувати грошову допомогу; понад 2,2 тис. залучили до громадських робіт по впорядкуванню міста. Крім того, в Києві було організовано три будинки для безробітних, де їм надавали безкоштовну ночівлю, харчі. Створювались артілі і майстерні.
Підвищення матеріального добробуту трудящих відчувалося і в тому, що робітники Києва одержували допомогу в разі втрати працездатності, хвороби, при вагітності. В місті широко був організований робітничий кредит, взаємодопомога на підприємствах і регулювання зарплати колективними договорами. Держава взяла на себе і всі витрати на заходи по охороні здоров'я трудящих.
У кожному районі Києва були відкриті робітничі поліклініки і диспансери. В цих закладах робітники та їх сім'ї одержували безплатну медичну допомогу. На Батиєвій горі серед лісу було відкрито робітничий «Палац відпочинку» на 500 місць. Сюди прибували за профспілковими путівками робітники- металісти, друкарі, швейники. Такі ж робітничі санаторії були відкриті у Феофанії, Пущі-Водиці.
Лікарі нових радянських медичних закладів не лише лікували, але й проводили велику профілактичну роботу. Зокрема, на підприємствах для санітарно-освітньої пропаганди були створені здоровпункти.
Розширилась мережа установ соцзабезпечення. У Києві було створено ціле містечко для інвалідів на 1000 чоловік.
Зростало комунальне господарство. Загальний прибуток комунальних підприємств Києва у 1924/25 році становив 12,7 млн. крб., збільшився порівняно з попереднім роком майже на 2 млн. крб. А весь бюджет Києва перевищив 22 млн. крб. Електрифікувались околиці. Потужність освітлювальної мережі міста збільшилась порівняно з 1922 роком у 14 разів. Трамвайне сполучення зв'язало центр міста з Дарницею, Солом'янкою і Святошиним. Прокладалась колія на Деміївку. У 1926 році почали курсувати перші автобуси. На 1925 рік водопроводом, електричним освітленням і каналізацією користувалось уже 76 проц. жителів Києва.
У 1925 році відбулось урочисте відкриття ланцюгового моста ім. Є. Бош, який з'єднав правобережну частину міста з Дарницею. Автором проекту, був радянський вчений Є. О. Патон. Міст будували колективи найбільших заводів: «Арсенал», «Ленінська кузня» і «Більшовик».
Тоді ж почалося будівництво Київського пасажирського вокзалу, великі роботи провадились по укріпленню берегів Дніпра та впорядкуванню річкового порту. В цьому ж році почалось будівництво Київської ТЕЦ потужністю в 20 тис. кіловат. Величезне значення для міста мало розширення меж Києва з розрахунку на його зростання в роки соціалістичного будівництва. Уряд Української РСР 12 жовтня 1923 року ухвалив рішення про включення до смуги Києва 20 населених пунктів, що фактично злилися з містом: Дарниці, Микільської слобідки, Біличів, Совків та ін. В результаті площа Києва, яка в дореволюційних межах складала 16 450 десятин, зросла до 36 560 тис. десятин, тобто більш як у 2 рази. При цьому в межу міста увійшло 11286 десятин лісів, які утворили зелений пояс Києва.
На основі зміцнення економіки міста стало можливим дальше розгортання житлового будівництва. Зокрема, в 1924 році було споруджено 28 будинків загальною площею 1,2 тис. кв. м. У 1925 році було перебудовано та