Київ у період відбудови народного господарства (1921—1925 pp.)
Зокрема, у 2-му всеукраїнському залізничному недільнику (квітень 1921 року) взяло участь 6 тис. чоловік.
Всі учасники недільника стрункими рядами з революційними піснями пройшли вулицями Києва, демонструючи своєю єдністю могутність робітничих мас. О 9-й годині ранку перша колона учасників - близько 2 тисяч чоловік - відправилась в двох ешелонах в Мотовилівку і Біличі для заготівлі дров.
Інші колони о 10 годині збирались біля будинку профспілки залізничників. На червоних стягах написи: «Хайживе комуністична праця!». В колонах - трудящі з чотирьох районів міста: Печерського, Шулявки,
Цього дня було заготовлено сотні кубометрів дров, навантажено і доставлено в Київ 30 вагонів лісу, прокладено залізничну вітку, відремонтовано 4 паровози, навантажено 10 платформ металевого брухту тощо.
Після закінчення недільника на ст. Боярка його учасники влаштували концерт-мітинг, на якому були присутні і селяни з найближчих сіл.
Влаштовували суботники і колективи окремих заводів. 9 жовтня 1921 року робітники «Арсеналу» разом з курсантами підшефної Військово-інженерної школи - всього понад 1000 чоловік - вийшли на суботник. Зароблені гроші було передано у фонд держави.
Суботники і недільники не лише сприяли швидшій відбудові економіки, але й виховували робітників, вчили їх комуністичній праці.
Завдяки героїзму київських робітників, виявленому під час відбудови господарства, вступали до ладу діючих і нові підприємства. Влітку 1921 року розпочав випуск віконного скла і аптечного посуду найбільший на той час в республіці скляний завод на Деміївці. На початку 1922 року почав випускати продукцію (якорний дріт, кабель, дріт тощо) для потреб відбудови Донбасу кабельний завод. Відбудовувався і завод Гретера і Криванека. Він уже давав 23 проц. довоєнного випуску продукції.
З військово-ремонтної майстерні, що обслуговувала частини зв'язку, виріс електро-механічний завод. Уже
в 1922 році на цьому підприємстві працювало понад 100 висококваліфікованих робітників, які виготовляли електроапаратуру. В цьому ж році завод був переведений на госпрозрахунок.
Тоді ж завод «Арсенал» почав випускати продукцію для народного господарства. Значно зросли його виробничі потужності. Завод демонстрував свою продукцію: трактори, бензомотори, візки на київському ярмарку. Арсенальці встановили тісні економічні зв'язки з селом, сприяючи зміцненню змички між робітниками і селянами.
Влітку 1922 року почалась відбудова Південноросійського машинобудівного заводу (тепер завод «Ленінська кузня»). Першими стали до ладу механічний і болтовий цехи, було відремонтовано 130-сильну парову машину, згодом почав працювати котельний цех. Особливо відзначилися на відбудові підприємства комсомольці і молодь. Передового виробничника і комсомольця І. Хіврича обрали секретарем Січневого райкому комсомолу.
Металообробні підприємства Києва, об'єднані в «Металотрест», обслуговували головним чином потреби сільського господарства, що відбудовувалось, борошномельну і цукрову промисловість. Вони випускали чавунне литво, сівалки, віялки, культиватори, борони, плуги, цвяхи, залізні сітки, дріт, ремонтували устаткування млинів, цукрових заводів. Значних успіхів досяг завод «Червоний плугатар» (колишній Фільверта і Дєдіни), який випускав Хо війни комбіновані сівалки. В умовах господарської розрухи, завдяки трудовій насназі робітників, завод знову почав випускати сівалки.
Успішно відбудовувалась хімічна промисловість Києва. 2-й радянський хім-фармзавод (колишній «Юротат») почав з випуску галенових препаратів, а вже в 1922 році перейшов на виробництво парфюмерії і косметики. Тоді ж було здано в експлуатацію і таблеткове відділення. Водночас завершився ремонт заводу «Карбонік», який почав виробляти кисень і вуглекислоту.
Певним економічним поштовхом До відбудови промисловості Києва мали стати і стали міські виробничі виставки, що їх організовували державні і профспілкові організації. Перша така виставка відкрилася 31 березня 1921 року. В наступному 1922 році відбулася виставка кустарної промисловості.
Основу відродження господарства становив транспорт. Тому партійна організація Києва велику увагу приділяла Головним залізничним майстерням. Незважаючи на нестачу вугілля, інструментів, кваліфікованої робочої сили, майстерні швидко перетворюються на одне з найбільших підприємств міста. Вже в 1921 році діяли всі 14 цехів, в яких працювало близько 1400 робітників. Якщо в січні 1921 року було відремонтовано З паровози і 40 вагонів, то за вересень 1921 року випущено з ремонту 5 паровозів і 214 вагонів. А вже у липні 1922 року залізничні майстерні досягли довоєнного