Київ у період відбудови народного господарства (1921—1925 pp.)
рівня.
Одночасно відбудовувалось комунальне господарство міста.
Після ліквідації паливного голоду у 1922 році провадився капітальний ремонт обладнання комунальних підприємств. Водопровід вже подавав понад 60 проц. кількості води в порівнянні з 1913 роком. На початок 1923 року міська електростанція по виробітку електроенергії досягла довоєнного рівня., Відновили роботу Головні трамвайні майстерні (тепер завод ім. Дзержинського). Якщо спочатку
Почали працювати обозні майстерні (тепер фабрика ім. Боженка), цвяховий завод (тепер завод ім. Письменного) та інші підприємства. Комунальне господарство Києва було переведено на госпрозрахунок і на централізоване постачання, що значно сприяло його розвитку. Місячний прибуток Київського комунгоспу у 1922 році зріс у 10 разів і за рік становив 2,8 млн. золотих карбованців.
Вирішальну роль у відбудові міста відігравали первинні партійні організації, губком партії та губвиконком, керований Я. Б. Гамарником.
Безприкладний героїзм на трудовому фронті виявляли робітники. У 1922 році на підприємствах міста зародилась славна традиція вшанування передовиків. Герої праці, як їх тоді називали, були на кожному заводі, на кожній фабриці. За успіхи у відбудові промисловості та за досягнення високої продуктивності праці у 1922 році Радянський уряд відзначив нагородами робітників Київщини: І. Воєводіна, С. Іванова, С. Кондратовича, Д. Остапенко, Є. Зеленко. Широко відомі у Києві були імена передових виробничників заводів «Арсеналу» - М. І. Гайцана і М. М. Клеванського, «Більшовика» - П. Г. Бурмистрова і Г. А. Новака, «Фізико-хіміка» - А. Ф. Кириліна і С. Коваля, електротехніка трамвайних майстерень І. І. Леошені та інших. Робітників - ветеранів праці Державного цвяхового заводу Г. Самійленка, П. Г. Хроменкової, І. Шимановського та інших - нагородили почесними знаками спілки металістів.
Комуністична партія і Радянський уряд приділяли, велику увагу питанню поліпшення матеріально-побутового становища трудящих. Особливу увагу було приділено задоволенню потреб трудящих у благоустроєному житлі. З цією метою провадилось переселення робітників з підвалів у кращі комунальні будинки. Лише в 1921 році міська Рада надала 3600 кімнат робітникам, що не мали житла. 1 листопада 1922 року уряд УРСР видав закон про користування житлом і право трудящих утворювати житлові кооперативи. Міськрада закріплювала за профспілками садиби для поселення робітників. Для цього відводила для них поблизу підприємств кращі будівлі. Всього в 1922-1923 роках було заселено 168 таких будинків.
Запроваджувались пільги для робітників-індивідуальних забудовників. Квартир плата встановлювалась залежно від заробітку: низькооплачуваним категорії трудящих - менша плата за житло.
В місті розгорнулися небачені раніше роботи по благоустрою, особливо на й робітничих околицях. У 1922 році почалося складання інвентарного плану Києва, було проведено топографічні зйомки міста. Для поліпшення санітарного стану міста в ці роки проводились «тижні чистоти і санітарної диктатури». Водночас здійснювалися роботи по ремонту бруківок і тротуарів на головних міських магістралях, впорядковувалися мости, укріплювалися схили Дніпра, відновлювалися міські сади і парки, озеленювалися вулиці.
Великі перспективи відкрились перед житловим .будівництвом у Києві після того, як у розпорядження міської Ради перейшло 13814 приватних садиб j будинків та близько 8 тис. гектарів приватної і монастирської землі.
Відповідно до нової економічної політики комунгосп почав здавати радянським установам, профспілкам, житловим кооперативам та приватним особам будинки в оренду, беручи від них зобов'язання; провести капітальний ремонт будівель.
Значна увага приділялась і розвитку міської торгівлі: вже у 1922 році в місті діяло понад 5 тисяч магазинів і крамничок. Однак у перші роки непу більшість торговельних підприємств (91 проц.) належала приватним особам.
Величезне значення для розвитку господарства Києва, як і в цілому всієї України, мало об'єднання радянських республік у Союз РСР. Трудящі Києва активно підтримували ленінську ідею більш тісного об'єднання радянських республік. Так, у травні 1921 року пленум Київської міськради послав голові Раднаркому В. І. Леніну таку телеграму: «І Пленум Ради робітничих і червоноармійських депутатів м. Києва шле палке привітання робітничому класові Росії в особі його робітничо-селянського уряду. В тісному і постійному союзі мас великих радянських федерацій, що борються, - запорука перемоги пролетарської революції.