Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Музика
На початку XX століття в музиці, як і в інших галузях мистецтва, йшла боротьбу між прогресивними і реакційними напрямами.
В умовах революційного піднесення, боротьби українського народу за своє соціальне і національне визволення зросла роль музики, зокрема революційної пісні. На демонстраціях в Києві лунали революційні пісні «Здравствуй, свободы вольное слово», яка співалася на мотив української козацької пісні «Гей, не дивуйте, добрії люди», «Сміло, товариші, в ногу», «Марсельєза», «Інтернаціонал», українська революційна пісня «Шалійте, шалійте, скажені кати», текст якої написав О. М. Колесса, а в основу музики покладено мелодію А. К. Вахнянина. Старі народні українські пісні співалися з новим революційним текстом: «Реве та стогне люд голодний», «Засвистали арештанти». Трудящі міста в ці роки співали старі героїчні пісні і складали нові, пролетарські пісні, політичні частушки та інше. З народними піснями та думами виступав у Києві кобзар М. С. Кравченко.
Провідна роль у розвитку української демократичної музичної культури належала великому українському композиторові М. В. Лисенку, життя і творчість якого в кінці XIX - на початку XX століття, як і раніше, були тісно пов'язані з Києвом. В ці роки різнобічну творчу роботу він сполучав з активною громадською діяльністю, з пропагандою української і російської музики, педагогічною діяльністю.
Київська громадськість взяла активну участь у вшануванні 100-річчя з дня народження великого російського композитора М. І. Глінки. 23 травня 1904 року М. Лисенко влаштував урочистий концерт, присвячений пам'яті композитора. Програма складалася виключно з творів М. Глінки, які виконали провідні київські артисти, великий хор і оркестр. Все це свідчить про глибоку пошану і любов М. Лисенка до культури братнього російського народу.
На революцію 1905 року М. Лисенко відгукнувся видатним хоровим твором на слова І. Франка «Вічний революціонер», який заволодів масами. В цьому творі відбиті революційні поривання трудящих, використані найбільш поширені інтонації революційних пісень. Написаний в період бурхливого революційного піднесення,
хор «Вічний революціонер» став твором пролетарським за змістом і національним за формою, піснею-зброєю робітників і селян України. В ці ж роки композитор написав також ряд інших творів революційного звучання: хори «Ой, що в полі за димове» на слова І. Франка, «Гей, за наш рідний край» на слова О. К. Коваленка та монолог на слова М. П. Старицького «В грудях вогонь».
В роки реакції композитор звертається до нового жанру - сатири. Його опера «Енеїда», написана в цей період, є гострою сатирою на самодержавство та його порядки, на побут пануючої верхівки. Ця опера з великим успіхом була поставлена в 1911 році у Києві в театрі М. К. Садовського.
З Києвом пов'язана творчість іншого видатного українського композитора - К. Г. Стеценка. Він талановите обробляв українські народні пісні, написав твори на тексти Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка, П. Грабовського. В роки революції 1905-1907 pp. композитор створив свої особливо відомі твори «Сон», «Содом», «Прометей», а також працював над оперою «Кармалюк».
Під впливом революційного піднесення в Києві виникають різні культурно-мистецькі організації, метою яких була пропаганда серед широких мас музичної культури. У 1905 році було створено музично-хорове товариство «Боян», у 1908 році - «Український клуб». Ці організації стали ареною боротьби двох протилежних художньо-естетичних течій: прогресивної, що грунтувалася на демократичному світогляді, на естетичних традиціях кращих представників вітчизняної музики, і занепадницької, відірваної від народу та його художніх запитів. М. Лисенко і К. Стеценко, що очолювали реалістичний напрям, активно боролися як проти модернізму і декадансу, представниками якого в музиці були Б. Яновський, Ф. Якименко, Л. Лісовський, так і проти псевдонародних антихудожніх проявів в мистецтві, так званої «малоросійщини» з її примітивним етнографізмом в особі композитора В. Присовського та інших. «Український клуб» проводив велику музично-освітню роботу, влаштовував вечори музики і концерти. В 1911 році клуб зазнав репресій з боку властей і був закритий.
На початку XX століття Київ стає провідним центром української національної музичної освіти. В цей час у місті функціонували училище Російського музичного товариства, Вищі оперно-драматичні музичні курси,