Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після поразки революції 1905-1907 pp. в країні почався період чорносотенної реакції. Уряд перейшов у наступ на культуру і літературу пригноблених народів. У Києві було закрито українські культурно-освітні установи, журнали, газети. Ця великодержавна шовіністична політика царизму сприяла активізації місцевого буржуазного націоналізму.
Більшовицька партія в роки реакції вела непримиренну боротьбу проти великодержавного шовінізму і місцевого націоналізму, за інтернаціональне згуртування трудящих. Велике значення для боротьби проти буржуазної ідеології, зокрема на літературній ниві, мала стаття В. І. Леніна «Партійна організація і партійна література» (1905 рік), в якій вказувалося на необхідність посилення боротьби за перемогу пролетарської ідеології в галузі культури і літератури.
В ці роки на поверхню спливають декаденти, що проповідували індивідуалізм, націоналізм, зневагу до суспільства, виправдували ренегатство і зраду. Одним з центрів декадентства став київський журнал «Українська хата» (1909-1914 pp.), навколо якого об'єдналися М. Сріблянський, М. Євшан, А. Товкачевський та інші письменники цього напряму. На сторінках київських журналів з'являються твори Ґ. Чупринки, П. Богацького, Ю. Будяка, в яких індивідуалізм і націоналізм поєднані з занепадництвом, песимізмом.
Настроям зневіри і розпачу піддався поет О. Олесь, який перед тим вітав революцію 1905 року. В збірках «Поезії» і «Твори» він віддалився від бойових позицій передової літератури, зайнявся проповіддю національної обмеженості, пошуками нових форм у поезії, віддаючи данину символізму і декадентству.
Особливо активізував у ці роки свою діяльність колишній попутник революції В. Винниченко. В своїх п'єсах та повістях він проповідував наскрізь індивідуалістичну, філософськи неспроможну теорію «чесності з собою», відкидав існування об'єктивної істини, пропагував культ «сильної особи», яка керується лише своїми бажаннями та інстинктами. В характерах героїв п'єс Винничецка все соціальне поступається або зникає зовсім перед всесильними біологічними чинниками. В своїх творах він зводив наклепи на революціонерів, проповідував зневагу до народу, індивідуалізм, націоналізм. Творчість В. Винниченка періоду реакції гостро засуджувала Леся Українка.
Рішуче виступив проти буржуазних націоналістів і декадентів М. Коцюбинський. В рецензії на твір М. Філянського «Лірика» (1907 рік) він засудив убогість думки цього письменника і викрив реакційність декадентської літератури. Боротьбу проти декадентів вели також інші кращі представники української літератури - І. Франко і Леся Українка.
З кінця 1910 року в країні почалося нове революційне піднесення. У Києві відбувалися страйки робітників, масові студентські демонстрації.
У цей час українська буржуазія створює в Києві журнал «Дзвін» (1913 - 1914 pp.), який, прикриваючись псевдомарксистською фразеологією, намагався стати ідейним керівником українського пролетаріату. Буржуазно-націоналістичні діячі Д. Донцов, Л. Юркевич, В. Винниченко, С. Черкасенко та інші, які групувалися навколо журналу, проповідували шовіністичні погляди, намагалися відірвати український пролетаріат від російського. В. І. Ленін у праці «Критичні замітки з національного питання» викрив і засудив ворожі дії цих буржуазно-націоналістичних теоретиків, охарактеризувавши їх як опортуністів, як групу націоналістичних міщан, що розколюють пролетаріат і тим самим зраджують «інтереси не тільки демократії взагалі, але й своєї батьківщини, України»
Прогресивні письменники і діячі групувалися навколо «Літературно-наукового вісника», редакція якого переїхала з Львова до Києва. Тут публікувалися твори Лесі Українки, М. М. Коцюбинського, О. Ю. Кобилянської.
Активно боровся проти реакційних напрямів в літературі М. Коцюбинський. В своїх новелах, написаних у 1910-1912 pp. («Що записано в книгу життя», «Сон», «Коні не винні», «Подарунок на іменини»), він викривав контрреволюцію, висміював лібералізм українського панства, таврував міщанство. Одночасно письменник показував злидні та безправ'я трудящих мас, славив мужність революціонерів, їх непохитну віру в перемогу народу. В ці роки він часто приїздив до Києва, де брав участь у всіх прогресивних громадських заходах, а в 1912 році тривалий час перебував тут на лікуванні і підтримував зв'язки з передовими діячами та революційною молоддю.
В цей період також плідно працювала Леся Українка. Її твори публікувалися
Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Сторінка 38 з 47
час свого існування «Шершень» зумів об'єднати основні сили української демократичної культури. В ньому друкувалися І. Франко, Леся Українка, В. І. Самійленко, О. С. Маковей та інші. Сатира «Шершня» мала політичний характер. На його сторінках прогресивні українські письменники викривали царизм, царську бюрократію, всі ті сили, які перешкоджали визволенню народних мас від соціального і національного гноблення.Після поразки революції 1905-1907 pp. в країні почався період чорносотенної реакції. Уряд перейшов у наступ на культуру і літературу пригноблених народів. У Києві було закрито українські культурно-освітні установи, журнали, газети. Ця великодержавна шовіністична політика царизму сприяла активізації місцевого буржуазного націоналізму.
В ці роки на поверхню спливають декаденти, що проповідували індивідуалізм, націоналізм, зневагу до суспільства, виправдували ренегатство і зраду. Одним з центрів декадентства став київський журнал «Українська хата» (1909-1914 pp.), навколо якого об'єдналися М. Сріблянський, М. Євшан, А. Товкачевський та інші письменники цього напряму. На сторінках київських журналів з'являються твори Ґ. Чупринки, П. Богацького, Ю. Будяка, в яких індивідуалізм і націоналізм поєднані з занепадництвом, песимізмом.
Настроям зневіри і розпачу піддався поет О. Олесь, який перед тим вітав революцію 1905 року. В збірках «Поезії» і «Твори» він віддалився від бойових позицій передової літератури, зайнявся проповіддю національної обмеженості, пошуками нових форм у поезії, віддаючи данину символізму і декадентству.
Особливо активізував у ці роки свою діяльність колишній попутник революції В. Винниченко. В своїх п'єсах та повістях він проповідував наскрізь індивідуалістичну, філософськи неспроможну теорію «чесності з собою», відкидав існування об'єктивної істини, пропагував культ «сильної особи», яка керується лише своїми бажаннями та інстинктами. В характерах героїв п'єс Винничецка все соціальне поступається або зникає зовсім перед всесильними біологічними чинниками. В своїх творах він зводив наклепи на революціонерів, проповідував зневагу до народу, індивідуалізм, націоналізм. Творчість В. Винниченка періоду реакції гостро засуджувала Леся Українка.
Рішуче виступив проти буржуазних націоналістів і декадентів М. Коцюбинський. В рецензії на твір М. Філянського «Лірика» (1907 рік) він засудив убогість думки цього письменника і викрив реакційність декадентської літератури. Боротьбу проти декадентів вели також інші кращі представники української літератури - І. Франко і Леся Українка.
З кінця 1910 року в країні почалося нове революційне піднесення. У Києві відбувалися страйки робітників, масові студентські демонстрації.
У цей час українська буржуазія створює в Києві журнал «Дзвін» (1913 - 1914 pp.), який, прикриваючись псевдомарксистською фразеологією, намагався стати ідейним керівником українського пролетаріату. Буржуазно-націоналістичні діячі Д. Донцов, Л. Юркевич, В. Винниченко, С. Черкасенко та інші, які групувалися навколо журналу, проповідували шовіністичні погляди, намагалися відірвати український пролетаріат від російського. В. І. Ленін у праці «Критичні замітки з національного питання» викрив і засудив ворожі дії цих буржуазно-націоналістичних теоретиків, охарактеризувавши їх як опортуністів, як групу націоналістичних міщан, що розколюють пролетаріат і тим самим зраджують «інтереси не тільки демократії взагалі, але й своєї батьківщини, України»
Прогресивні письменники і діячі групувалися навколо «Літературно-наукового вісника», редакція якого переїхала з Львова до Києва. Тут публікувалися твори Лесі Українки, М. М. Коцюбинського, О. Ю. Кобилянської.
Активно боровся проти реакційних напрямів в літературі М. Коцюбинський. В своїх новелах, написаних у 1910-1912 pp. («Що записано в книгу життя», «Сон», «Коні не винні», «Подарунок на іменини»), він викривав контрреволюцію, висміював лібералізм українського панства, таврував міщанство. Одночасно письменник показував злидні та безправ'я трудящих мас, славив мужність революціонерів, їх непохитну віру в перемогу народу. В ці роки він часто приїздив до Києва, де брав участь у всіх прогресивних громадських заходах, а в 1912 році тривалий час перебував тут на лікуванні і підтримував зв'язки з передовими діячами та революційною молоддю.
В цей період також плідно працювала Леся Українка. Її твори публікувалися