Київ у період імперіалізму та буржуазно-демократичних революцій (1900—1917 рр.)
Література
На початку XX століття в літературі особливої гостроти набула боротьба між передовим революційно-демократичним і реакційним напрямами, яка відбивала загострення класових суперечностей в добу імперіалізму.
В цей період провідну роль в українській літературі відігравали видатні представники революційно-демократичного напряму великі українські письменники І. Я. Франко, Леся Українка і М. М. Коцюбинський, на творчості яких вже помітний вплив ідей марксизму-ленінізму. Життя і діяльність цих письменників на початку XX століття були тісно пов'язані з Києвом. В їх творах, написаних в ці роки, з'являються перші паростки соціалістичного реалізму. Партія більшовиків, В. І. Ленін наполегливо боролися за створення вільної, зв'язаної з робітничим класом
Чі пройнятої ідеєю соціалізму літератури, покликаної служити «мільйонам і десяткам мільйонів трудящих, які становлять цвіт країни, її силу, її майбутнє».
Під впливом революційного руху трудящих, ідей наукового соціалізму, переової російської культури розгорнулася творча і громадська діяльність Лесі [Українки.
Уже в кінці 90-х років XIX століття письменниця знайомиться з марксистською літературою, бере активну участь у політичному житті Києва. Вона встановлює зв'язки з соціал-демократичними гуртками. Її квартира на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці (тепер вул. Саксаганського, 97) була місцем явки членів Київської організації РСДРП.
і Активну участь брала Леся Українка в діяльності літературно-артистичного товариства, що утворилось у Києві в 1897 році. Видатною подією в громадському й культурному житті міста було відзначення 100-річчя з часу опублікування «Енеїди» І. П. Котляревського. Урочистий вечір, присвячений цій даті, відбувся 28 листопада 1898 року в залі товариства. Великого громадського звучання набрав вірш Лесі Українки «На столітній ювілей української літератури», прочитаний тут М. П. Старицьким. В ньому письменниця виступила проти колоніальної політики царизму, прославляючи поетів, які борються за волю народу.
f У 1899-1901 pp. Леся Українка співробітничала в літературно-політичному ,журналі «Жизнь», який був близький до соціал-демократії і в якому друкувався І. Ленін. У статтях, вміщених у цьому журналі, письменниця захищала реалістичні традиції в літературі, показувала боротьбу двох класово протилежних культур Ф кожній національній культурі. Вона виступала проти націоналізму і декадентства, обстоювала активну революційну роль літератури і мистецтва в боротьбі за народні ідеали. В ці ж роки Л. Українка вела боротьбу проти українських буржуазних націоналістів С. Єфремова, О. Кониського, їх реакційних виступів у пресі. } Через утиски і переслідування революційного українського слова передові письменники не мали свого друкованого органу. Вони змушені були друкуватися в київському журналі ліберально-буржуазного напряму - «Киевской старине». 'На початку XX століття на сторінках цього журналу були опубліковані оповідання І. Франка, М. Коцюбинського, П. Мирного, Лесі Українки.
З 1902 року у Києві розгорнулася діяльність письменника і громадського діяча „'буржуазно-ліберального напряму Б. Д. Грінченка. /Він упорядкував чотиритомний словник української -мови,що вийшов у світ у 1907-1909 pp., за який дістав премію Російської Академії наук. В багатьох 'його поезіях і оповіданнях, надрукованих в цей період у Києві, виразно виступають демократичні мотиви.
Заслугою Б. Грінченка є його боротьба за на; вчання рідною мовою, створення підручників для ; народних шкіл, популяризація творів українських "письменників. Проте як в літературній творчості, f так і в громадській діяльності Б. Грінченка проявилась обмеженість світогляду, властива лібе" ральній інтелігенції України початку XX століття. Виходячи з позицій буржуазного націоналізму, він виступив з теорією «малих діл», аполітичного культурництва, проти класової боротьби, обстоював реакційну ідею класового миру всередині нації. Це
викликало осуд з боку прогресивних письменників, зокрема П. А. Грабовського.
Піднесення робітничого руху в Росії, в т. ч. і на Україні, напередодні революції змусило царизм ослабити переслідування української культури і мови. В 1904 році у Києві вийшов з друку літературний збірник «На вічну пам'ять Котляревському», в якому були надруковані твори видатних письменників того часу - І. Франка, Панаса Мирного, М. Коцюбинського, Лесі Українки, М. Старицького та інших. В цьому ж році в Києві почала виходити прогресивна газета «Киевские отклики» за редакцією професора університету І. Лучицького. В ній співробітничали передові діячі, зокрема М.