Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
знаходиться у трагічному конфлікті із своїм кріпосним оточенням (сцени в людській). І саме це допомагає йому зрозуміти, що особиста свобода в суспільстві, де в неволі знаходиться твій народ,фікція, сон, а не дійсність.
Традиція, що стверджується фільмом «Сон», надзвичайно важлива для сучасного українського кіно, для рішення проблеми зображення героя, який не тільки діє, а й широко мислить. Вона розвивається в історико-революційних фільмах, що створені після «Сну». Серед них «Гадюка» за повістю О. Толстого (1965 p.) і «Десятий крок» (1967 р.) В. Івченка, «Загибель ескадри» В. Довганя за сценарієм О. Корнійчука (1965 р.) і, особливо, «Бур'ян» молодого режисера А. Буковського за романом А. Головка (1966 p.).
Однак постановники розуміли, що для мистецтва 60-х років важливим є показ внутрішнього світу героїв. На екрані з'являються цікаві, близькі нам образи комісара Оксани в «Загибелі ескадри» (С. Коркошко), червоноармійця Ольги Зотової в «Гадюці» (Н. Мишкова), сільського комуніста Давида Мотузки (І. Миколайчук) в «Бур'яні». Всім їм притаманне почуття особистої відповідальності за долю революції, долю народу. Вони віддають все боротьбі за світлі ленінські ідеї, за торжество правди і справедливості на землі.
Режисер В. І. Івченко нагороджений у 1967 році Шевченківською премією за створення кінокартини «Гадюка», а артистка Н. Мишкова на Всесоюзному кінофестивалі 1966 року в Києві одержала Почесний диплом за виконання ролі Ольги Зотової.
За останні роки київські кіномитці створили кілька цікавих стрічок для дітей та юнацтва, зокрема пригодницькі «Юнга із шхуни „Колумб"» і «Акваланги на дні», романтичну «Казка про Хлопчиша-Кибальчиша» режисера Є. Щерстобітова, «Серед добрих людей» Є. Брюнчугіна і А. Буковського.
Київська кіностудія випустила також кілька комедійних стрічок. Популярні серед глядачів були такі кінокомедії, як «Літа молодії» О. Мішуріна, «Катя-Катюша» Г. Ліпшиця, «їхали ми, їхали» Ю. Тимошенка і Ю. Березіна, «За двома зайцями», «Ключі від неба» В. Іванова.
У 50-х роках було створено кілька історико-біографічних фільмів, зокрема «Іван Франко», «Григорій Сковорода», «Олекса Довбуш», «Вогнище безсмертя», які при всіх своїх пізнавально-позитивних рисах багато в чому ілюстративні.
Серед різноманітних жанрів знаходимо також музичні кінотвори: фільми-опери («Наймичка»), фільми-балети («Лілея»), фільмиконцерти («Таланти і поклонники») та інші.
Інтенсивно розвивається в Києві документальна та науково-популярна кінематографія. Щорічно кияни створюють близько сотні науково-популярних фільмів і понад 100 кіножурналів та короткометражних документальних стрічок. Хронікально-документальні картини стали літописом життя Радянської України. У післявоєнні роки вони зафіксували відбудову республіки у фільмах «Україна відроджується» Г. Тасіна, «Відбудова Донбасу» М. Білінського, «Дніпрогес» О. Подгорецької. У 50-і роки документалісти розповіли про славні діла радянських трудівників, зафіксували життя різних міст і сіл республіки в картинах: «Місто безсмертної слави» М. Слуцького, В. Небери, «У місті Львові» І. Гольдштейна, «Місто металургів» Л. Френкеля, «Київ місто-герой» Р. Фощенка, «Живи, Україно!» та «Україна, 1960» М. Юдіна і в багатьох інших.
У 60-і роки документальна кінематографія відходить від оглядовості, стаючи більш аналітичною, ліричною, навіть поетичною. Вона знаходить поезію в образах людей, в суворості та героїчності їх праці. До таких стрічок належать, зокрема, «Кораблі не вмирають» М. Юдіна, «Син солдата» Р. Нахмановича, «193 дні» і «Керманичі» І. Грабовського, «Соната про художника» В. Шкуріна, «Василь Порик» А. Слісаренка, «Люди над хмарами» А. Фернандеса.
У науково-популярній кінематографії знаходять своє відображення важливі проблеми сучасної науки (атомної фізики, електроніки, біології, кібернетики, медицини, автоматики), питання суспільних наук, мистецтва. Широку популярність і визнання здобули такі картини, як «Вони бачать знову» (1947 p.), «По слідах невидимих ворогів» (1955 р.) і «Портрет хірурга» (1964 p.) М. Грачова, «Атом допомагає нам» (1958 р.), «На межі життя» (1965 р.) П. Зінов'єва; «Таємниця алмаза» (1965 p.) К. Лундишева, «Наша Україна» (1967 р.) Л. Удовенка, «Гімнаст» (1966 р.) Т. Золоєва, «Нашому тренеру» (1965 р.) Ф.
Київ у період боротьби за створення матеріально-технічної бази комунізму (1959— 1968 pp.)
Сторінка 49 з 58
Важливу роль у розвитку українського кіно відіграла широкоформатна картина «Сон» (1964 р.) режисера В. Денисенка за сценарієм, написаним спільно з Д. Павличком (оператор М. Чорний, композитор О. Білаш, 1964 p.), присвячена показові формування світогляду поета-революціонера Т. Г. Шевченка. Творці картини «Сон.» поновому підійшли до вирішення образу історичного героя. Це фільм-роздум про роль і відповідальність митця перед своїм народом, в якому по-новому трактується проблема особистої свободи людини в суспільстві. Герой молодий Шевченко (І. Миколайчук) конфліктує не тільки з царизмом, він Традиція, що стверджується фільмом «Сон», надзвичайно важлива для сучасного українського кіно, для рішення проблеми зображення героя, який не тільки діє, а й широко мислить. Вона розвивається в історико-революційних фільмах, що створені після «Сну». Серед них «Гадюка» за повістю О. Толстого (1965 p.) і «Десятий крок» (1967 р.) В. Івченка, «Загибель ескадри» В. Довганя за сценарієм О. Корнійчука (1965 р.) і, особливо, «Бур'ян» молодого режисера А. Буковського за романом А. Головка (1966 p.).
Однак постановники розуміли, що для мистецтва 60-х років важливим є показ внутрішнього світу героїв. На екрані з'являються цікаві, близькі нам образи комісара Оксани в «Загибелі ескадри» (С. Коркошко), червоноармійця Ольги Зотової в «Гадюці» (Н. Мишкова), сільського комуніста Давида Мотузки (І. Миколайчук) в «Бур'яні». Всім їм притаманне почуття особистої відповідальності за долю революції, долю народу. Вони віддають все боротьбі за світлі ленінські ідеї, за торжество правди і справедливості на землі.
Режисер В. І. Івченко нагороджений у 1967 році Шевченківською премією за створення кінокартини «Гадюка», а артистка Н. Мишкова на Всесоюзному кінофестивалі 1966 року в Києві одержала Почесний диплом за виконання ролі Ольги Зотової.
За останні роки київські кіномитці створили кілька цікавих стрічок для дітей та юнацтва, зокрема пригодницькі «Юнга із шхуни „Колумб"» і «Акваланги на дні», романтичну «Казка про Хлопчиша-Кибальчиша» режисера Є. Щерстобітова, «Серед добрих людей» Є. Брюнчугіна і А. Буковського.
Київська кіностудія випустила також кілька комедійних стрічок. Популярні серед глядачів були такі кінокомедії, як «Літа молодії» О. Мішуріна, «Катя-Катюша» Г. Ліпшиця, «їхали ми, їхали» Ю. Тимошенка і Ю. Березіна, «За двома зайцями», «Ключі від неба» В. Іванова.
У 50-х роках було створено кілька історико-біографічних фільмів, зокрема «Іван Франко», «Григорій Сковорода», «Олекса Довбуш», «Вогнище безсмертя», які при всіх своїх пізнавально-позитивних рисах багато в чому ілюстративні.
Серед різноманітних жанрів знаходимо також музичні кінотвори: фільми-опери («Наймичка»), фільми-балети («Лілея»), фільмиконцерти («Таланти і поклонники») та інші.
Інтенсивно розвивається в Києві документальна та науково-популярна кінематографія. Щорічно кияни створюють близько сотні науково-популярних фільмів і понад 100 кіножурналів та короткометражних документальних стрічок. Хронікально-документальні картини стали літописом життя Радянської України. У післявоєнні роки вони зафіксували відбудову республіки у фільмах «Україна відроджується» Г. Тасіна, «Відбудова Донбасу» М. Білінського, «Дніпрогес» О. Подгорецької. У 50-і роки документалісти розповіли про славні діла радянських трудівників, зафіксували життя різних міст і сіл республіки в картинах: «Місто безсмертної слави» М. Слуцького, В. Небери, «У місті Львові» І. Гольдштейна, «Місто металургів» Л. Френкеля, «Київ місто-герой» Р. Фощенка, «Живи, Україно!» та «Україна, 1960» М. Юдіна і в багатьох інших.
У 60-і роки документальна кінематографія відходить від оглядовості, стаючи більш аналітичною, ліричною, навіть поетичною. Вона знаходить поезію в образах людей, в суворості та героїчності їх праці. До таких стрічок належать, зокрема, «Кораблі не вмирають» М. Юдіна, «Син солдата» Р. Нахмановича, «193 дні» і «Керманичі» І. Грабовського, «Соната про художника» В. Шкуріна, «Василь Порик» А. Слісаренка, «Люди над хмарами» А. Фернандеса.
У науково-популярній кінематографії знаходять своє відображення важливі проблеми сучасної науки (атомної фізики, електроніки, біології, кібернетики, медицини, автоматики), питання суспільних наук, мистецтва. Широку популярність і визнання здобули такі картини, як «Вони бачать знову» (1947 p.), «По слідах невидимих ворогів» (1955 р.) і «Портрет хірурга» (1964 p.) М. Грачова, «Атом допомагає нам» (1958 р.), «На межі життя» (1965 р.) П. Зінов'єва; «Таємниця алмаза» (1965 p.) К. Лундишева, «Наша Україна» (1967 р.) Л. Удовенка, «Гімнаст» (1966 р.) Т. Золоєва, «Нашому тренеру» (1965 р.) Ф.