Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Напередодні 40-річчя Жовтневої соціалістичної революції київські митці створили ряд картин, присвячених подіям революційних років. Серед них кіноповісті «Круті сходи» С. Навроцького (1957 p.), «Правда» І. Шмарука, В. Добровольського за сценарієм О. Корнійчука (тут вперше в українському кіно створено образ В. І. Леніна у виконанні Г. Юченкова), «Народжені бурею» Я. Базеляна і А. Войтецького та інші. У
1959-1960 pp. вийшли нові епіко-героїчні твори: кіноповість «Киянка» Т. Левчука та кінодума «Кров людська не водиця» М. Макаренка за романом М. Стельмаха. Кращі твори історико-революційної теми цього періоду позначені поглибленням трактовки образу людини, створенням яскравого героїчного образу українського народу.
Традиції героїко-романтичного мистецтва, традиції Довженка, Кавалерідзе, Савченка особливо яскраво виявились у творчості режисерів-романтиків, зокрема В. Івченка в таких його картинах, як «Іванна» і «Надзвичайна подія».
У фільмі «Іванна» (1959 р.) відтворено гострий конфлікт двох світів, світорозумінь, втілений в образах митрополита Шептицького (Д. Степовий) і юної, чистої душею української дівчини Іванни (Інна Бурдученко). Фільм цей яскраво націо
нальний, самобутній, присвячений корінним інтересам народу, який самовіддано боровся проти фашистської навали і одночасно проти уніатської церкви. На Всесоюзному кінофестивалі 1960 року в Мінську фільм одержав II премію.
У кіноповісті «Надзвичайна подія» (за сценарієм В. Калініна, Д. Кузнецова, Г. Колтунова) показано героїзм радянських людей у боротьбі з чанкайшістськими загарбниками. Основою сюжету став реальний факт -гзахоплення чанкайшістами радянського танкера «Туапсе». Конфлікт картини складний і гострий. Триває довга і напружена боротьба екіпажу за повернення додому. На долю кожного випали складні і важкі випробування. І більшість членів екіпажу з честю витримали цей іспит. Картина удостоєна диплома II ступеня на другому Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1959 p.).
Серед фільмів 50-х років про Велику Вітчизняну війну на Київській кіностудії було створено багато стрічок, але тільки після «Іванни» процес осмислення теми війни виступає в іншому, більш глибокому аспекті, а героїко-романтична традиція збагачується новими рисами сучасного кінематографа: документальною достовірністю, психологізмом, лаконізмом. Яскравим прикладом цього був фільм «Три доби після безсмертя» (1963 р.) режисера В. Довганя за сценарієм К. Кудієвського, одного з учасників оборони Севастополя. У фільмі відтворені драматичні події виходу групи захисників міста з оточення. В ньому показаний колективний портрет радянських людей, але кожний з них окреслений сугубо індивідуально. Цей принцип характерний також для героїчної драми «Два роки над прірвою» (1966 p.) Т. Левчука. Фільм присвячений драматичним подіям боротьби київського підпілля з фашистами. Двобій Івана Кудрі (А. Барчук) з гітлерівцем Міллером (М. Гриценко) це поєдинок двох світоглядів, двох принципів, які характеризують різні суспільні явища. І морально перемагає той, за ким світлі ідеали людства. Перемагає Іван Кудря, хоч його чекає смерть. Фільм побудований на документальному матеріалі. На зональному кінофестивалі 1967 року в Тбілісі фільм одержав диплом II ступеня.
Подіям Великої Вітчизняної війни присвячені також психологічна повість «Перевірено мін немає» Ю. Лисенка,. Велемировича (спільно з «Ловченфільм», Югославія, 1965 p.), пригодницька стрічка «їх знали тільки в обличчя» (1966 р.) А. Тимонішина, поетична фреска «Хто повернеться долюбить» (1967 р.) Л. Осики та інші.
У 60-і роки поглиблюється також трактовка сучасних проблем, вирішення образу героя-сучасника. Кіномистецтво все в більшій мірі стає аналітичним. Цей процес пов'язаний з творчістю, насамперед, Ю. Лисенка, який після епіко-романтичних картин «Гроза над полями» і «Таврія» створює тонкі психологічні фільми «Літак відлітає о 9-й» (1960 р.) і «Ми, двоє чоловіків» (1963 p.).
Серед картин про сучасність привертаьоть увагу гостротою конфліктів такі різні за своєю стилістикою фільми, як «Хочу вірити» (1964 р.) і «Всюди є небо» (1966 p.) М. Мащенка, «А тепер суди» (1966 р.) В. Довганя, «Берег надії» (1967 р.) М. Вінграновського, «Циган» (1967 р.) Є. Матвеева. Всі вони проблемні, деякі з них аналітичні, їх ідейно-художні якості залишили далеко позаду невиразні або помпезні стрічки, які робилися кілька років тому.
У 1964 році створено цікаву картину «Тіні забутих предків» за однойменною
повістю М. Коцюбинського (режисер С. Параджанов, оператор Ю. Ільєнко, художники Г. Якутович і М. Раковський, композиторы. Скорик).
Київ у період боротьби за створення матеріально-технічної бази комунізму (1959— 1968 pp.)
Сторінка 48 з 58
експресивні, романтичні. У фільмах «Тривожна молодість» (1955 р.) за сценарієм В. Бєляєва і М. Блеймана та «Павло Корчагін» (1956 р.) за сценарієм К. Ісаєва вони продовжують героїко-романтичні традиції українського радянського кіномистецтва.Напередодні 40-річчя Жовтневої соціалістичної революції київські митці створили ряд картин, присвячених подіям революційних років. Серед них кіноповісті «Круті сходи» С. Навроцького (1957 p.), «Правда» І. Шмарука, В. Добровольського за сценарієм О. Корнійчука (тут вперше в українському кіно створено образ В. І. Леніна у виконанні Г. Юченкова), «Народжені бурею» Я. Базеляна і А. Войтецького та інші. У
Традиції героїко-романтичного мистецтва, традиції Довженка, Кавалерідзе, Савченка особливо яскраво виявились у творчості режисерів-романтиків, зокрема В. Івченка в таких його картинах, як «Іванна» і «Надзвичайна подія».
У фільмі «Іванна» (1959 р.) відтворено гострий конфлікт двох світів, світорозумінь, втілений в образах митрополита Шептицького (Д. Степовий) і юної, чистої душею української дівчини Іванни (Інна Бурдученко). Фільм цей яскраво націо
нальний, самобутній, присвячений корінним інтересам народу, який самовіддано боровся проти фашистської навали і одночасно проти уніатської церкви. На Всесоюзному кінофестивалі 1960 року в Мінську фільм одержав II премію.
У кіноповісті «Надзвичайна подія» (за сценарієм В. Калініна, Д. Кузнецова, Г. Колтунова) показано героїзм радянських людей у боротьбі з чанкайшістськими загарбниками. Основою сюжету став реальний факт -гзахоплення чанкайшістами радянського танкера «Туапсе». Конфлікт картини складний і гострий. Триває довга і напружена боротьба екіпажу за повернення додому. На долю кожного випали складні і важкі випробування. І більшість членів екіпажу з честю витримали цей іспит. Картина удостоєна диплома II ступеня на другому Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1959 p.).
Серед фільмів 50-х років про Велику Вітчизняну війну на Київській кіностудії було створено багато стрічок, але тільки після «Іванни» процес осмислення теми війни виступає в іншому, більш глибокому аспекті, а героїко-романтична традиція збагачується новими рисами сучасного кінематографа: документальною достовірністю, психологізмом, лаконізмом. Яскравим прикладом цього був фільм «Три доби після безсмертя» (1963 р.) режисера В. Довганя за сценарієм К. Кудієвського, одного з учасників оборони Севастополя. У фільмі відтворені драматичні події виходу групи захисників міста з оточення. В ньому показаний колективний портрет радянських людей, але кожний з них окреслений сугубо індивідуально. Цей принцип характерний також для героїчної драми «Два роки над прірвою» (1966 p.) Т. Левчука. Фільм присвячений драматичним подіям боротьби київського підпілля з фашистами. Двобій Івана Кудрі (А. Барчук) з гітлерівцем Міллером (М. Гриценко) це поєдинок двох світоглядів, двох принципів, які характеризують різні суспільні явища. І морально перемагає той, за ким світлі ідеали людства. Перемагає Іван Кудря, хоч його чекає смерть. Фільм побудований на документальному матеріалі. На зональному кінофестивалі 1967 року в Тбілісі фільм одержав диплом II ступеня.
Подіям Великої Вітчизняної війни присвячені також психологічна повість «Перевірено мін немає» Ю. Лисенка,. Велемировича (спільно з «Ловченфільм», Югославія, 1965 p.), пригодницька стрічка «їх знали тільки в обличчя» (1966 р.) А. Тимонішина, поетична фреска «Хто повернеться долюбить» (1967 р.) Л. Осики та інші.
У 60-і роки поглиблюється також трактовка сучасних проблем, вирішення образу героя-сучасника. Кіномистецтво все в більшій мірі стає аналітичним. Цей процес пов'язаний з творчістю, насамперед, Ю. Лисенка, який після епіко-романтичних картин «Гроза над полями» і «Таврія» створює тонкі психологічні фільми «Літак відлітає о 9-й» (1960 р.) і «Ми, двоє чоловіків» (1963 p.).
Серед картин про сучасність привертаьоть увагу гостротою конфліктів такі різні за своєю стилістикою фільми, як «Хочу вірити» (1964 р.) і «Всюди є небо» (1966 p.) М. Мащенка, «А тепер суди» (1966 р.) В. Довганя, «Берег надії» (1967 р.) М. Вінграновського, «Циган» (1967 р.) Є. Матвеева. Всі вони проблемні, деякі з них аналітичні, їх ідейно-художні якості залишили далеко позаду невиразні або помпезні стрічки, які робилися кілька років тому.
У 1964 році створено цікаву картину «Тіні забутих предків» за однойменною
повістю М. Коцюбинського (режисер С. Параджанов, оператор Ю. Ільєнко, художники Г. Якутович і М. Раковський, композиторы. Скорик).