Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Відродження художньої кінематографії в Києві у перші післявоєнні роки відбувалося у складних умовах. Треба було відбудувати кіностудію, обладнати її, забезпечити творчими кадрами. У ці роки художнім керівником студії став А. Бучма, який одночасно багато знімався.
Ранні післявоєнні фільми Київської студії «Третій удар» (1948 p.) І. Савченка, «Подвиг розвідника» (1947 р.) Б. Барнета були присвячені темі Великої Вітчизняної війни.
У «Третьому ударі» режисерові вдалося показати грандіозний масштаб битви за визволення Криму, в якій виявилась перевага Радянських Збройних Сил над добірними фашистськими військами.
Герої фільму «Подвиг розвідника» прості радянські люди, які ведуть бороть бу в глибокому тилу ворога. В обстановці постійної небезпеки розкривається характер радянського розвідника майора Федотова (артист П. Кадочников), його духовна краса. Вчинками радянського патріота керують безмежна любов до Вітчизни і висока комуністична ідейність.
Акторський ансамбль, що включав видатних майстрів кіно і театру А. Бучму, М. Романова, В. Добровольського, Д. Милютенка, В. Халатова та інших, зумовив високий рівень виконання як великйх, так і малих ролей.
Найвидатнішим явищем в українському кіномистецтві перших післявоєнних років був художній фільм І. Савченка «Тарас Шевченко» (1951 р.). У яскравих художніх образах фільм відображав суспільні суперечності середини XIX століття, розкривав психологію передових борців за визвольні ідеї, показував долю українців і росіян, зв'язаних спільністю національних і класових інтересів.
Виконавець ролі Тараса Шевченка кіноактор С. Бондарчук створив образ людини непохитного духу, великих пристрастей і високих прагнень. Яскраві й художньо переконливі образи солдата Скобелева (М. Кузнецов), майора Ускова (Д. Милютенко), маленького киргиза (Л. Файзієв) та інші. Фільм пройнятий ідеями братерської дружби поневолених, але волелюбних народів царської Росії.
Для характеристики персонажів і подій фільму велику роль відігравала виразна, пройнята народними мелодіями музика Б. Лятошинського.
У ці роки на Київській кіностудії працював режисер-мариніст В. Браун, який поставив фільми «В далекому плаванні» за мотивами оповідань К. Станюковича, а також «Голубі дороги» та «У мирні дні», присвячені радянським військовим морякам.
50-і роки посідають важливе місце у розвитку українського кіно. У зв'язку з загальними змінами в суспільно-політичному житті країни після XX-XXII з'їздів КПРС збільшується виробництво картин, формується нове, молоде покоління
кінематографістів. На студію приходять нові сценаристи, режисери, оператори, художники, композитори, зокрема О. Левада, Д. Павличко, В. Івченко, В. Денисенко, Ю. Лисенко та інші. Цоступово розвиваються та остаточно оформлюються такі художні напрями, як психологічний, героїко-романтичний та поетичний.
У першій половині 50-х років кінематографічна продукція Київської кіностудії досить різноманітна. Тут знімаються, по-перше, фільми-спектаклі: «Мартин Боруля» Г. Юри та О. Швачка, «Діти сонця» М. Красія, «Любов на світанні» О. Швачка тощо. Знімаються фільми-концерти, екранізуються літературні твори, особливо п'єси українських драматургів: «Калиновий гай» О. Корнійчука (режисер
Т. Левчук), «Назар Стодоля» Т. Шевченка (режисер В. Івченко), твори М. Горького «Мальва» (режисер В. Браун) і «Мати» (режисер М. Донський), «Педагогічна поема» А. Макаренка (режисер О. Маслюков, М. Маєвська) та багато інших.
Кінематографісти прагнуть відобразити на екрані сучасну дійсність, створити образ радянської людини. Однією з перших картин на сучасну тематику була «Доля Марини» (режисер В. Івченко). Продовжуючи важливі традиції кіномистецтва 30-х років створення яскравого людського характеру, картина мала й дещо нове. Це моральний (а не виробничий) аспект зображуваних подій та характерів. У фільмі протиставлені два образи працьовитої колгоспниці Марини (артистка К. Литвиненко) та її чоловіка кар'єриста Терентія (М. Гриценко). Глибина і правдивість конфлікту, поєднання ліризму та гумору, поетичність пейзажів, яскраве акторське виконання (Л. Биков, Н. Копержинська, М. Задніпровський, Б. Андреев, Ю. Тимошенко) все це вигідно відрізняло «Долю Марини» від попередніх картин.
У другій половині 50-х років на Київську кіностудію приходять випускники ВДІКу, учні І. Савченка О. Алов, В. Наумов, С. Параджанов, з іменами яких пов'язане створення цікавих кінострічок.
Картини О. Алова і В. Наумова, присвячені революційним подіям на Україні, становленню Радянської влади у перші післяжовтневі роки, гостро драматичні,
Київ у період боротьби за створення матеріально-технічної бази комунізму (1959— 1968 pp.)
Сторінка 47 з 58
Кіно
Відродження художньої кінематографії в Києві у перші післявоєнні роки відбувалося у складних умовах. Треба було відбудувати кіностудію, обладнати її, забезпечити творчими кадрами. У ці роки художнім керівником студії став А. Бучма, який одночасно багато знімався.
Ранні післявоєнні фільми Київської студії «Третій удар» (1948 p.) І. Савченка, «Подвиг розвідника» (1947 р.) Б. Барнета були присвячені темі Великої Вітчизняної війни.
У «Третьому ударі» режисерові вдалося показати грандіозний масштаб битви за визволення Криму, в якій виявилась перевага Радянських Збройних Сил над добірними фашистськими військами.
Акторський ансамбль, що включав видатних майстрів кіно і театру А. Бучму, М. Романова, В. Добровольського, Д. Милютенка, В. Халатова та інших, зумовив високий рівень виконання як великйх, так і малих ролей.
Найвидатнішим явищем в українському кіномистецтві перших післявоєнних років був художній фільм І. Савченка «Тарас Шевченко» (1951 р.). У яскравих художніх образах фільм відображав суспільні суперечності середини XIX століття, розкривав психологію передових борців за визвольні ідеї, показував долю українців і росіян, зв'язаних спільністю національних і класових інтересів.
Виконавець ролі Тараса Шевченка кіноактор С. Бондарчук створив образ людини непохитного духу, великих пристрастей і високих прагнень. Яскраві й художньо переконливі образи солдата Скобелева (М. Кузнецов), майора Ускова (Д. Милютенко), маленького киргиза (Л. Файзієв) та інші. Фільм пройнятий ідеями братерської дружби поневолених, але волелюбних народів царської Росії.
Для характеристики персонажів і подій фільму велику роль відігравала виразна, пройнята народними мелодіями музика Б. Лятошинського.
У ці роки на Київській кіностудії працював режисер-мариніст В. Браун, який поставив фільми «В далекому плаванні» за мотивами оповідань К. Станюковича, а також «Голубі дороги» та «У мирні дні», присвячені радянським військовим морякам.
50-і роки посідають важливе місце у розвитку українського кіно. У зв'язку з загальними змінами в суспільно-політичному житті країни після XX-XXII з'їздів КПРС збільшується виробництво картин, формується нове, молоде покоління
кінематографістів. На студію приходять нові сценаристи, режисери, оператори, художники, композитори, зокрема О. Левада, Д. Павличко, В. Івченко, В. Денисенко, Ю. Лисенко та інші. Цоступово розвиваються та остаточно оформлюються такі художні напрями, як психологічний, героїко-романтичний та поетичний.
У першій половині 50-х років кінематографічна продукція Київської кіностудії досить різноманітна. Тут знімаються, по-перше, фільми-спектаклі: «Мартин Боруля» Г. Юри та О. Швачка, «Діти сонця» М. Красія, «Любов на світанні» О. Швачка тощо. Знімаються фільми-концерти, екранізуються літературні твори, особливо п'єси українських драматургів: «Калиновий гай» О. Корнійчука (режисер
Т. Левчук), «Назар Стодоля» Т. Шевченка (режисер В. Івченко), твори М. Горького «Мальва» (режисер В. Браун) і «Мати» (режисер М. Донський), «Педагогічна поема» А. Макаренка (режисер О. Маслюков, М. Маєвська) та багато інших.
Кінематографісти прагнуть відобразити на екрані сучасну дійсність, створити образ радянської людини. Однією з перших картин на сучасну тематику була «Доля Марини» (режисер В. Івченко). Продовжуючи важливі традиції кіномистецтва 30-х років створення яскравого людського характеру, картина мала й дещо нове. Це моральний (а не виробничий) аспект зображуваних подій та характерів. У фільмі протиставлені два образи працьовитої колгоспниці Марини (артистка К. Литвиненко) та її чоловіка кар'єриста Терентія (М. Гриценко). Глибина і правдивість конфлікту, поєднання ліризму та гумору, поетичність пейзажів, яскраве акторське виконання (Л. Биков, Н. Копержинська, М. Задніпровський, Б. Андреев, Ю. Тимошенко) все це вигідно відрізняло «Долю Марини» від попередніх картин.
У другій половині 50-х років на Київську кіностудію приходять випускники ВДІКу, учні І. Савченка О. Алов, В. Наумов, С. Параджанов, з іменами яких пов'язане створення цікавих кінострічок.
Картини О. Алова і В. Наумова, присвячені революційним подіям на Україні, становленню Радянської влади у перші післяжовтневі роки, гостро драматичні,