Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Перемога над фашистськими загарбниками була початком періоду відбудови не тільки зруйнованого війною господарства, а й відновлення повнокровного культурного життя країни.
Театр як мистецтво ні на хвилину не міг втрачати свого основного змісту й призначення всюди і за всяких умов бути ідейним вихователем мас, провідником політики партії і Радянської держави. Саме такі завдання в усій їх вагомості і складності постали після вигнання фашистів перед українським театром, як і перед всією багатонаціональною радянською театральною культурою.
Київським театральним колективам після повернення в рідне місто довелося налагоджувати заново організаційно-матеріальну базу, укомплектовувати штати, здобувати театральне майно, сценічний гардероб тощо. А головне, створювати новий репертуар. Але в перші післявоєнні роки в театрі дали себе відчути деякі хибні тенденції окремі митці вважали, що відтепер театральна афіша має складатися з п'єс у значній мірі розважальних. Внаслідок цього театри знизили до деякої міри вимогливість при підборі репертуару.
Постанова ЦК ВКП(б) «Про репертуар драматичних театрів і заходи до його поліпшення» і рішення ЦК КП(б)У «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР» (1946 р.) справедливо вказували на незадовільний стан репертуару і поставили перед драматургами та працівниками театрів завдання і далі прагнути до створення яскравих, повноцінних у художньому відношенні п'єс і вистав про життя радянського суспільства, про людину-трудівника.
Вказівки партії творчі працівники київських театрів сприйняли як програму боротьби за піднесення ідейно-художнього рівня сценічного мистецтва.
Перебудова в роботі театрів позначилася насамперед на більш інтенсивній підготовці нових спектаклів на сучасну тематику. На сцені театру ім. І. Франка з'явилися такі вистави, як «Молода гвардія» за О. Фадєєвим, «Макар Діброва», «Калиновий гай», «Крила» О. Корнійчука, «Щастя» П. Павленка, «За другим фронтом» В. Собка, «Професор Буйко» Я. Баша, Не називаючи прізвищ» В. Минка; у театрі ім. Лесі Українки: «Звичайна людина» Л. Леонова, «Російське питання» К. Симонова, «За тих, хто в морі» Б. Лавреньова, «Під золотим орлом» Я. Галана, «Роки блукань» А. Арбузова, «В добрий час» В. Розова та інші. Вони з великою
ідейною глибиною і художньою правдою відображали героїзм радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни та в післявоєнний період відбудови народного господарства, викривали ворожу діяльність паліїв війни, гостро висміювали пережитки міщанської психології у свідомості деякої частини інтелігенції, показували хвилюючі сторінки минулого українського народу.
З великою художньою силою знову розкрився багатогранний талант О. Корнійчука. Постановка його нових п'єс «Макар Діброва» та «Калиновий гай» на сцені театру ім. І. Франка найбільші творчі досягнення колективу в цей період (режисер Г. Юра, художник А. Петрицький, виконавці головних ролей: А. Бучма Макар Діброва, В. Добровольський Кіндрат Тополя, Н. Ужвій Ковшик, Ю. ПІумський Романюк, П. Нятко Ага Щука, О. Кусенко Василина). У них яскраво відбиті прагнення і воля народу до зміцнення Соціалістичної держави. П'єси розкривають життя і натхненний труд простих радянських людей. Життєва правдивість, глибока ідейність, партійна цілеспрямованість та високий художній рівень сценічного втілення цих п'єс забезпечили їм широке визнання і заслужені нагороди.
У післявоєнні роки були заново поставлені п'єси російської та української класичної драматургії.
Після тривалої перерви, у 1947 році, в Києві відновив роботу Республіканський театр юного глядача. Усвідомлюючи свої особливо важливі ідейно-виховні завдання, театр підбирав п'єси на актуальні теми. Такі вистави, як «Нескорена Полтавчанка» П. Лубенського, «Комсомольська лінія» Є. Кравченка, «Як гартувалася сталь» за М. Островським, «Атестат зрілості» Л. Гераскіної, «Гастелло» І. Штока, «Тімур та його команда» за А. Гайдаром, «Її друзі» В. Розова, «Червоний галстук» С. Михалкова, кликали юнацтво на трудові подвиги в ім'я Батьківщини, сприяли формуванню його характеру і світогляду, прищеплювали почуття дружби і товариської взаємодопомоги.
У режисурі названих вистав (В. Довбищенко, О. Соломарський, О. Заброда), в акторському виконанні дедалі відчувалось зростання майстерності, вдумливий підхід до аналізу образів. Своєю творчістю театр відповідав тим важливим завданням виховання молодого покоління, яке ставили перед ним партія і народ.
Визначною подією в театральному житті столиці республіки була Декада російського мистецтва і літератури, що відбулась у зв'язку з святкуванням 300-річчя возз'єднання України з Росією (1954 p.). Виступи колективів Малого театру і МХАТу, театру ім. Єрмолової, Центрального дитячого, ім. Ленінського комсомолу, а також Великого театру Союзу РСР, а українських митців у Москві та
Київ у період боротьби за створення матеріально-технічної бази комунізму (1959— 1968 pp.)
Сторінка 38 з 58
Театр
Перемога над фашистськими загарбниками була початком періоду відбудови не тільки зруйнованого війною господарства, а й відновлення повнокровного культурного життя країни.
Театр як мистецтво ні на хвилину не міг втрачати свого основного змісту й призначення всюди і за всяких умов бути ідейним вихователем мас, провідником політики партії і Радянської держави. Саме такі завдання в усій їх вагомості і складності постали після вигнання фашистів перед українським театром, як і перед всією багатонаціональною радянською театральною культурою.
Постанова ЦК ВКП(б) «Про репертуар драматичних театрів і заходи до його поліпшення» і рішення ЦК КП(б)У «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР» (1946 р.) справедливо вказували на незадовільний стан репертуару і поставили перед драматургами та працівниками театрів завдання і далі прагнути до створення яскравих, повноцінних у художньому відношенні п'єс і вистав про життя радянського суспільства, про людину-трудівника.
Вказівки партії творчі працівники київських театрів сприйняли як програму боротьби за піднесення ідейно-художнього рівня сценічного мистецтва.
Перебудова в роботі театрів позначилася насамперед на більш інтенсивній підготовці нових спектаклів на сучасну тематику. На сцені театру ім. І. Франка з'явилися такі вистави, як «Молода гвардія» за О. Фадєєвим, «Макар Діброва», «Калиновий гай», «Крила» О. Корнійчука, «Щастя» П. Павленка, «За другим фронтом» В. Собка, «Професор Буйко» Я. Баша, Не називаючи прізвищ» В. Минка; у театрі ім. Лесі Українки: «Звичайна людина» Л. Леонова, «Російське питання» К. Симонова, «За тих, хто в морі» Б. Лавреньова, «Під золотим орлом» Я. Галана, «Роки блукань» А. Арбузова, «В добрий час» В. Розова та інші. Вони з великою
ідейною глибиною і художньою правдою відображали героїзм радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни та в післявоєнний період відбудови народного господарства, викривали ворожу діяльність паліїв війни, гостро висміювали пережитки міщанської психології у свідомості деякої частини інтелігенції, показували хвилюючі сторінки минулого українського народу.
З великою художньою силою знову розкрився багатогранний талант О. Корнійчука. Постановка його нових п'єс «Макар Діброва» та «Калиновий гай» на сцені театру ім. І. Франка найбільші творчі досягнення колективу в цей період (режисер Г. Юра, художник А. Петрицький, виконавці головних ролей: А. Бучма Макар Діброва, В. Добровольський Кіндрат Тополя, Н. Ужвій Ковшик, Ю. ПІумський Романюк, П. Нятко Ага Щука, О. Кусенко Василина). У них яскраво відбиті прагнення і воля народу до зміцнення Соціалістичної держави. П'єси розкривають життя і натхненний труд простих радянських людей. Життєва правдивість, глибока ідейність, партійна цілеспрямованість та високий художній рівень сценічного втілення цих п'єс забезпечили їм широке визнання і заслужені нагороди.
У післявоєнні роки були заново поставлені п'єси російської та української класичної драматургії.
Після тривалої перерви, у 1947 році, в Києві відновив роботу Республіканський театр юного глядача. Усвідомлюючи свої особливо важливі ідейно-виховні завдання, театр підбирав п'єси на актуальні теми. Такі вистави, як «Нескорена Полтавчанка» П. Лубенського, «Комсомольська лінія» Є. Кравченка, «Як гартувалася сталь» за М. Островським, «Атестат зрілості» Л. Гераскіної, «Гастелло» І. Штока, «Тімур та його команда» за А. Гайдаром, «Її друзі» В. Розова, «Червоний галстук» С. Михалкова, кликали юнацтво на трудові подвиги в ім'я Батьківщини, сприяли формуванню його характеру і світогляду, прищеплювали почуття дружби і товариської взаємодопомоги.
У режисурі названих вистав (В. Довбищенко, О. Соломарський, О. Заброда), в акторському виконанні дедалі відчувалось зростання майстерності, вдумливий підхід до аналізу образів. Своєю творчістю театр відповідав тим важливим завданням виховання молодого покоління, яке ставили перед ним партія і народ.
Визначною подією в театральному житті столиці республіки була Декада російського мистецтва і літератури, що відбулась у зв'язку з святкуванням 300-річчя возз'єднання України з Росією (1954 p.). Виступи колективів Малого театру і МХАТу, театру ім. Єрмолової, Центрального дитячого, ім. Ленінського комсомолу, а також Великого театру Союзу РСР, а українських митців у Москві та