Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Ряди новаторів виробництва зростали день у день. 29 липня 1938 року фрезерувальник заводу «Транссигнал» В. П. Давиденко, застосовуючи передові методи праці на фрезеруванні диску до блок-штангів, виконав за зміну майже 28 норм. Дуже цінним був його пристрій, що давав змогу
фрезерувати водночас 12 деталей, тоді як раніше можна було фрезерувати лише одну.
Кадрові робітники 15-го цеху заводу «Арсенал» А. Матвієнко, М. Довгалюк, В. Бондаренко, П. Гіро та ін., удосконаливши процес електрозварювання, виконували за зміну по 2 і більше виробничі норми. Значну допомогу новаторам виробництва на цій ділянці подавав майстер А. Котовський.
У Дніпровському пароплавстві дедалі ширше застосовувався метод механізації вантажно-розвантажувальних робіт, запропонований А. Ф. Блідманом. Раціональна організація вантажно-розвантажувальних робіт сприяла значному підвищенню продуктивності праці. Знатного новатора водного транспорту А. Ф. Блідмана Радянський уряд нагородив орденом Трудового Червоного Прапора.
Ширився рух ударників-стахановців. На заводі «Укркабель» число Стахановців лише з 1 січня по 1 серпня 1939 року збільшилося на 25 проц. і становило 42 проц. від усіх робітників. Продуктивність праці на підприємстві за той же період зросла на 52 проценти.
На заводах і фабриках були організовані стахановські школи, заняття яких відвідувало багато робітників. Тільки на заводі «Більшовик» у вересні 1939 року у 35 стахановських школах навчалося 207 робітників. Понад 100 ударників і стахановців КПВРЗ відвідувало школу майстрів соціалістичної праці.
Новатори виробництва київських підприємств уважно вивчали передовий досвід стахановців Російської федерації та інших республік нашої Батьківщини, впроваджували його у себе. Так було і тоді, коли колектив Московського інструментального заводу ім. Фрунзе виступив із закликом розгорнути змагання за виконання завдань п'ятирічки по підвищенню продуктивності праці за 4 роки. Незабаром цей рух охопив усі промислові підприємства столиці Радянської України. 1 лютого 1940 року в Будинку культури заводу «Більшовик» відкрилася загальноміська конференція багатоверстатників. 300 стахановців поділилися своїм досвідом. Це сприяло дальшому поглибленню і удосконаленню цього цінного починання.
Активну участь у боротьбі за виконання п'ятирічного плану брали жінки. У депо Дарниця паровозним машиністом працювала Галина Тодчук, яка першою на Україні за прикладом Зінаїди Троїцької очолила жіночу паровозну бригаду. На заводі «Арсенал» біля парових молотів працювали Жінки М. Демченко, А. Кегіна, перевиконували свої виробничі завдання шишельниці В. Зимовська і О. Макейченко, токарі А. Івківська, В. Савенко, М. Грабовська, А. Кравченко та інші.
У 1939 році, напередодні закінчення строку повноважень обраних у 1934 році депутатів міської і районної Рад депутатів трудящих, виборці підводили підсумки господарського і культурного будівництва. Зроблено було багато: зросли індустріальна база міста, комунальне і житлове господарство, розширилась мережа шкіл і дошкільних закладів, поліпшилась справа охорони здоров'я.
Зростання Києва характеризувалося також збільшенням його території і населення. У 1939 році його межі були розширені до 68 тис. га, а населення зросло до 846,3 тис. чоловік. Отже, за роки Радянської влади населення міста зросло більш ніж на 80 проц., а територія - майже в чотири рази. За кількістю населення Київ і далі займав третє місце серед міст Радянського Союзу.
Рік у рік Радянська держава, Комуністична партія асигновували величезні кошти на соціалістичну реконструкцію Києва. За п'ять років (1935-1939) у промислове, житлове, комунальне і соціально-культурне будівництво міста було вкладено понад 1300 млн. крб. Зокрема, на промислове будівництво міста витрачено понад 450 млн. крб. Величезна робота по реконструкції підприємств і новому будівництву докорінно змінила виробничо-технічну базу промисловості Києва, вартість основних фондів якої досягла понад півмільярда карбованців.
Столиця Радянської України перетворилась в значний індустріальний центр СРСР. У 1939 році в Києві існувало більше 200 підприємств великої фабрично-заводської промисловості, а загальна кількість усіх промислових підприємств досягла 1200 одиниць. У 1939 році великі промислові підприємства Києва випустили валової продукції на 1316 млн. крб. (в цінах 1926/27 р.)5, тобто майже в 2,5 раза більше проти 1934 року. За один день заводи й фабрики давали виробів на 4550 тис. крб., тоді як у 1913 році за день вироблялось продукції лише на 288 тис. крб. Порівняно -з довоєнним періодом виробництво державних промислових підприємств збільшилось майже в 16 разів. Державні підприємства Києва за один місяць давали
Київ у період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства (1933—червень 1941 pp.)
Сторінка 7 з 50
паровозі зробив 15 тис. км. Працюючи за кільцевим графіком, він заощадив 6 т вугілля, зробив понад 200 хв. нагону.Ряди новаторів виробництва зростали день у день. 29 липня 1938 року фрезерувальник заводу «Транссигнал» В. П. Давиденко, застосовуючи передові методи праці на фрезеруванні диску до блок-штангів, виконав за зміну майже 28 норм. Дуже цінним був його пристрій, що давав змогу
Кадрові робітники 15-го цеху заводу «Арсенал» А. Матвієнко, М. Довгалюк, В. Бондаренко, П. Гіро та ін., удосконаливши процес електрозварювання, виконували за зміну по 2 і більше виробничі норми. Значну допомогу новаторам виробництва на цій ділянці подавав майстер А. Котовський.
У Дніпровському пароплавстві дедалі ширше застосовувався метод механізації вантажно-розвантажувальних робіт, запропонований А. Ф. Блідманом. Раціональна організація вантажно-розвантажувальних робіт сприяла значному підвищенню продуктивності праці. Знатного новатора водного транспорту А. Ф. Блідмана Радянський уряд нагородив орденом Трудового Червоного Прапора.
Ширився рух ударників-стахановців. На заводі «Укркабель» число Стахановців лише з 1 січня по 1 серпня 1939 року збільшилося на 25 проц. і становило 42 проц. від усіх робітників. Продуктивність праці на підприємстві за той же період зросла на 52 проценти.
На заводах і фабриках були організовані стахановські школи, заняття яких відвідувало багато робітників. Тільки на заводі «Більшовик» у вересні 1939 року у 35 стахановських школах навчалося 207 робітників. Понад 100 ударників і стахановців КПВРЗ відвідувало школу майстрів соціалістичної праці.
Новатори виробництва київських підприємств уважно вивчали передовий досвід стахановців Російської федерації та інших республік нашої Батьківщини, впроваджували його у себе. Так було і тоді, коли колектив Московського інструментального заводу ім. Фрунзе виступив із закликом розгорнути змагання за виконання завдань п'ятирічки по підвищенню продуктивності праці за 4 роки. Незабаром цей рух охопив усі промислові підприємства столиці Радянської України. 1 лютого 1940 року в Будинку культури заводу «Більшовик» відкрилася загальноміська конференція багатоверстатників. 300 стахановців поділилися своїм досвідом. Це сприяло дальшому поглибленню і удосконаленню цього цінного починання.
Активну участь у боротьбі за виконання п'ятирічного плану брали жінки. У депо Дарниця паровозним машиністом працювала Галина Тодчук, яка першою на Україні за прикладом Зінаїди Троїцької очолила жіночу паровозну бригаду. На заводі «Арсенал» біля парових молотів працювали Жінки М. Демченко, А. Кегіна, перевиконували свої виробничі завдання шишельниці В. Зимовська і О. Макейченко, токарі А. Івківська, В. Савенко, М. Грабовська, А. Кравченко та інші.
У 1939 році, напередодні закінчення строку повноважень обраних у 1934 році депутатів міської і районної Рад депутатів трудящих, виборці підводили підсумки господарського і культурного будівництва. Зроблено було багато: зросли індустріальна база міста, комунальне і житлове господарство, розширилась мережа шкіл і дошкільних закладів, поліпшилась справа охорони здоров'я.
Зростання Києва характеризувалося також збільшенням його території і населення. У 1939 році його межі були розширені до 68 тис. га, а населення зросло до 846,3 тис. чоловік. Отже, за роки Радянської влади населення міста зросло більш ніж на 80 проц., а територія - майже в чотири рази. За кількістю населення Київ і далі займав третє місце серед міст Радянського Союзу.
Рік у рік Радянська держава, Комуністична партія асигновували величезні кошти на соціалістичну реконструкцію Києва. За п'ять років (1935-1939) у промислове, житлове, комунальне і соціально-культурне будівництво міста було вкладено понад 1300 млн. крб. Зокрема, на промислове будівництво міста витрачено понад 450 млн. крб. Величезна робота по реконструкції підприємств і новому будівництву докорінно змінила виробничо-технічну базу промисловості Києва, вартість основних фондів якої досягла понад півмільярда карбованців.
Столиця Радянської України перетворилась в значний індустріальний центр СРСР. У 1939 році в Києві існувало більше 200 підприємств великої фабрично-заводської промисловості, а загальна кількість усіх промислових підприємств досягла 1200 одиниць. У 1939 році великі промислові підприємства Києва випустили валової продукції на 1316 млн. крб. (в цінах 1926/27 р.)5, тобто майже в 2,5 раза більше проти 1934 року. За один день заводи й фабрики давали виробів на 4550 тис. крб., тоді як у 1913 році за день вироблялось продукції лише на 288 тис. крб. Порівняно -з довоєнним періодом виробництво державних промислових підприємств збільшилось майже в 16 разів. Державні підприємства Києва за один місяць давали