Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Багато письменників Києва були делегатами і гостями І Всеукраїнського з'їзду радянських письменників, що відкрився 17 червня 1934 року в Харкові. Заключні засідання з'їзду проходили в Києві, який на той час став столицею Української РСР. Ці засідання розпочалися 13 серпня 1934 року у великому конференц-залі Академії наук УРСР. Одразу ж після закінчення роботи з'їзду численна делегація
українських письменників виїхала з Києва в Москву на І Всесоюзний з'їзд радянських письменників.
Атмосфера нечуваного політичного піднесення і трудової доблесті народних мас на будовах першої п'ятирічки, колективізація сільського господарства, постанова ЦК ВКП(б) про перебудову літературно-художніх організацій, підготовка і проведення письменницьких з'їздів незмірно зміцнили зв'язок радянської літератури з життям, активізували творчу і громадську діяльність письменників. Рік
у рік зміцнювали свої зв'язки з трудящими і київські письменники, а самі ці зв'язки набирали нових форм. Літератори Києва з ВУСПП, «Молодняка», «Плуга», «Коммуны русских писателей», а з 1932 року - київської організації СРПУ цілими бригадами ідуть на заводи і фабрики, беруть активну участь у пропаганді нових форм праці - соцзмагання та ударництва, в ліквідації проривів у виконанні виробничих планів, вміщують у багатотиражках сотні віршів, епіграм, нарисів тощо.
У ті роки масовий літературний рух на підприємствах Києва, як і по всій країні, ширився під гаслом «призову робітників-ударників й у літературу». Широкого розмаху набрав цей рух і в Києві.
Проходив він під постійною увагою міської парторганізації. Учасники руху - члени робітничих колективів «Ленінської кузні», «Більшовика» та інших підприємств скоро заявили про себе художніми творами в періодичній пресі та спеціальних збірниках (наприклад, «Альманах ударника», 1932 p.). Загальне керівництво творчою діяльністю робітничих літераторів здійснював кабінет ударника при Будинку літератури. Філія «Плуга» до 1932 року керувала літгрупою «Центрифуга» та рядом інших літгруп колгоспної Київщини.
У роки першої п'ятирічки київські письменники часто виїздили цілими бригадами на вирішальні будови, в колгоспи і радгоспи. Так, на початку 1931 року в складі т. зв. культешелону, до якого входили театральні, музичні, бібліотечні бригади, письменники взяли участь у шефській поїздці по Донбасу. Широкою за формами і змістовною була їх участь у проведенні в 1933 році четвертої більшовицької весни та збиральної кампанії в колгоспах області.
Цей різноманітний живий творчий зв'язок письменників з життям трудящих відбився в художніх творах, які ввібрали в себе дух часу, високо піднесли тему сучасності, патріотичної праці народу на фронтах п'ятирічки. Показові життя робітників металургійного заводу присвячена повість Івана Ле «Інтеграл» (1931 p.). У 1933 році письменник закінчив другу частину широко відомого твору «Роман Міжгір'я». Про будівників Дніпрогесу, життя і працю робітничих колективів розповідають повісті і романи «Бурун» (1932 p.) С. Скляренка, «Магістраль» (1934 р.) А. Шияна, «Мехзавод» (1930 р.) Л. Смілянського, роман «Життя плавиться» (1934 р.) Ю. Яковенка та інші. І хоч у ряді творів наявний розрив поміж широтою тематики, проблем та мірою їх художнього втілення, вони й досі зберігають пізнавальне значення.
Атмосфера і пафос часу, загальне піднесення ідейно-художнього рівня радянської літератури яскраво розкриваються і в творчості київських поетів. Розгорнуту картину наступу соціалізму по всьому фронту, нове життя особи і колективу змалював М. Бажан у поемах «Число» (1931 p.), «Садівник» (1934 р.), а в поемі «Смерть Гамлета» (1932 p.) він дав бій носіям ворожої ідеології фальшивої буржуазної гуманності, оспівав мужню красу радянської людини-патріота.
Підготовлений всім попереднім розвитком, у ці роки розпочинається новий етап у творчості видатного майстра поетичного слова М. Рильського. У віршованій «Декларації обов'язків поета і громадянина», якою відкривається збірка «Знак терезів» (1932 p.), він проголосив нові естетичні принципи співця комунізму, пролетарського інтернаціоналізму, кровну єдність з радянською дійсністю. Важливою віхою у творчості поета була його поема про минуле - «Марина» (1933 p.).
З перенесенням у Київ столиці Української РСР він став центром політичного, культурного, літературно-мистецького життя республіки. З осені 1934 року в Києві "розгорнула роботу СРПУ, почали виходити її друковані органи: «Літературна газета», журнали «Радянська література», «Советская литература», згодом журнали «Літературна критика» (з 1938 p.), «Молодий більшовик» (з 1937 р.)- орган ЦК ЛКСМУ та СРПУ, «Україна» (з 1941 р.). У 1938 році Президія СРПУ створила видавництво «Радянський письменник».
Київ у період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства (1933—червень 1941 pp.)
Сторінка 28 з 50
питань поезії, в 1932-1934 pp. брали найактивнішу участь у заходах Оргкомітету по підготовці І з'їзду СРПУ, в пленумах Оргкомітету та всеукраїнських нарадах з питань поезії, прози, драматургії, нарису тощо.Багато письменників Києва були делегатами і гостями І Всеукраїнського з'їзду радянських письменників, що відкрився 17 червня 1934 року в Харкові. Заключні засідання з'їзду проходили в Києві, який на той час став столицею Української РСР. Ці засідання розпочалися 13 серпня 1934 року у великому конференц-залі Академії наук УРСР. Одразу ж після закінчення роботи з'їзду численна делегація
Атмосфера нечуваного політичного піднесення і трудової доблесті народних мас на будовах першої п'ятирічки, колективізація сільського господарства, постанова ЦК ВКП(б) про перебудову літературно-художніх організацій, підготовка і проведення письменницьких з'їздів незмірно зміцнили зв'язок радянської літератури з життям, активізували творчу і громадську діяльність письменників. Рік
у рік зміцнювали свої зв'язки з трудящими і київські письменники, а самі ці зв'язки набирали нових форм. Літератори Києва з ВУСПП, «Молодняка», «Плуга», «Коммуны русских писателей», а з 1932 року - київської організації СРПУ цілими бригадами ідуть на заводи і фабрики, беруть активну участь у пропаганді нових форм праці - соцзмагання та ударництва, в ліквідації проривів у виконанні виробничих планів, вміщують у багатотиражках сотні віршів, епіграм, нарисів тощо.
У ті роки масовий літературний рух на підприємствах Києва, як і по всій країні, ширився під гаслом «призову робітників-ударників й у літературу». Широкого розмаху набрав цей рух і в Києві.
Проходив він під постійною увагою міської парторганізації. Учасники руху - члени робітничих колективів «Ленінської кузні», «Більшовика» та інших підприємств скоро заявили про себе художніми творами в періодичній пресі та спеціальних збірниках (наприклад, «Альманах ударника», 1932 p.). Загальне керівництво творчою діяльністю робітничих літераторів здійснював кабінет ударника при Будинку літератури. Філія «Плуга» до 1932 року керувала літгрупою «Центрифуга» та рядом інших літгруп колгоспної Київщини.
У роки першої п'ятирічки київські письменники часто виїздили цілими бригадами на вирішальні будови, в колгоспи і радгоспи. Так, на початку 1931 року в складі т. зв. культешелону, до якого входили театральні, музичні, бібліотечні бригади, письменники взяли участь у шефській поїздці по Донбасу. Широкою за формами і змістовною була їх участь у проведенні в 1933 році четвертої більшовицької весни та збиральної кампанії в колгоспах області.
Цей різноманітний живий творчий зв'язок письменників з життям трудящих відбився в художніх творах, які ввібрали в себе дух часу, високо піднесли тему сучасності, патріотичної праці народу на фронтах п'ятирічки. Показові життя робітників металургійного заводу присвячена повість Івана Ле «Інтеграл» (1931 p.). У 1933 році письменник закінчив другу частину широко відомого твору «Роман Міжгір'я». Про будівників Дніпрогесу, життя і працю робітничих колективів розповідають повісті і романи «Бурун» (1932 p.) С. Скляренка, «Магістраль» (1934 р.) А. Шияна, «Мехзавод» (1930 р.) Л. Смілянського, роман «Життя плавиться» (1934 р.) Ю. Яковенка та інші. І хоч у ряді творів наявний розрив поміж широтою тематики, проблем та мірою їх художнього втілення, вони й досі зберігають пізнавальне значення.
Атмосфера і пафос часу, загальне піднесення ідейно-художнього рівня радянської літератури яскраво розкриваються і в творчості київських поетів. Розгорнуту картину наступу соціалізму по всьому фронту, нове життя особи і колективу змалював М. Бажан у поемах «Число» (1931 p.), «Садівник» (1934 р.), а в поемі «Смерть Гамлета» (1932 p.) він дав бій носіям ворожої ідеології фальшивої буржуазної гуманності, оспівав мужню красу радянської людини-патріота.
Підготовлений всім попереднім розвитком, у ці роки розпочинається новий етап у творчості видатного майстра поетичного слова М. Рильського. У віршованій «Декларації обов'язків поета і громадянина», якою відкривається збірка «Знак терезів» (1932 p.), він проголосив нові естетичні принципи співця комунізму, пролетарського інтернаціоналізму, кровну єдність з радянською дійсністю. Важливою віхою у творчості поета була його поема про минуле - «Марина» (1933 p.).
З перенесенням у Київ столиці Української РСР він став центром політичного, культурного, літературно-мистецького життя республіки. З осені 1934 року в Києві "розгорнула роботу СРПУ, почали виходити її друковані органи: «Літературна газета», журнали «Радянська література», «Советская литература», згодом журнали «Літературна критика» (з 1938 p.), «Молодий більшовик» (з 1937 р.)- орган ЦК ЛКСМУ та СРПУ, «Україна» (з 1941 р.). У 1938 році Президія СРПУ створила видавництво «Радянський письменник».