Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Молоді російські письменники Києва (М. Ушаков, Б. Турганов, Л. Длігач та інші) тоді ж організували літературну групу «Майна» (з 1924 року - «Центро-Стиль»). Вона використовувала ті ж форми роботи, систематично випускала «живу газету» «Центростиль».
Поряд з філіями «Плуга» й «Гарту», літературна молодь яких стояла на реалістичних позиціях, у Києві існували організації як «ультралівого», так і відверто правого напрямів. Перший представляли відомі ще з попереднього періоду футуристи. 1921 року вони оголосили в київській пресі про створення організації «Комкосмос», у 1922 році заснували «Аспанфут», яку 1923 року перейменували на АсКК- «Асоціація працівників комуністичної культури» (М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Слі-саренко, Ю. Шііол та інші). У своїх журналах («Семафор у майбутнє», «Катафалк мистецтв», «Гонг Комункульту»), що в 1922-1924 pp. вийшли по одному номеру, футуристи пророкували загибель мистецтва, нігілістично відкидали класичну спадщину. На деякий час до «Аспанфуту» організаційно примкнув ряд письменників - М. Терещенко, Я. Савченко, В. Ярошенко, а з молодих - М. Бажан, Ю. Яновський, О. Близько та інші. Проте кращі твори цих письменників були прямим запереченням насаджуваних теоретиками «Аспанфуту» настанов. На 1924 рік в АсКК виявилися гострі суперечності. Спочатку вона поділилась на дві групи (одна з яких продовжувала роботу в Харкові), а згодом зовсім розпалась, цілковито довівши свою ідейну та художню неспроможність.
На правому крилі в літературному житті Києва того часу перебували літератори з малочисленної «Асоціації письменників» («АСПИС»), з якої виділилися т. зв. «неокласики» (М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, М. Драй-Хмара, О. Бургардт та інші) та угрупування «Ланка» (1924 p.), куди входили В. Підмогильний, Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник та інші.
Позитивне значення мало створення в лютому 1925 року літературного об'єднання «Жовтень» (Іван Ле, М. Терещенко, В. Ярошенко, Я. Савченко, Ю. Яновський, Ф. Якубовський та інші), яке прийняло платформу російського «Октября». Як і філії «Плуга» та «Гарту», «Жовтень» провадив велику роботу у формі виступів перед читацькою аудиторією, в літературних гуртках, на підприємствах. Російська секція «видавала» усну газету «Красные очки».
Процес ідейного розмежування ще більше загострився в другій половині 20-х років. Нав'язана Хвильовим т. зв. «літературна дискусія», нові літературні організації, створені в Харкові («Вапліте», «Пролітфронт», «Авангард», «Нова генерація»), та київська «Марс» («Майстерня революційного слова»), однаково далекі від магістральних шляхів розвитку радянської літератури (хоч, зрозуміло, до них часом входили різні за ідейними переконаннями і творчістю письменники), ще гостріше поставили перед київськими письменниками питання їх ідейного самовизначення.
Передові письменники Києва разом з усією літературною громадськістю республіки вели послідовну і гостру боротьбу проти ворожих течій в літературі, за організаційне та ідейне згуртування всіх відданих Радянській владі творчих сил. Варто згадати, наприклад, про диспут, що відбувся в Києві 24 травня 1924 року, коли тільки починалася «літературна дискусія». Письменники з «Жовтня», філій «Гарту» і «Плуга» на диспуті, а потім і в пресі, рішуче засудили буржуазно-націоналістичні концепції хвильовизму, тих літераторів з «неокласиків» та «Ланки», які на словах і в творчості солідаризувалися з цими концепціями. Сповнені громадянської відрази рядки на їх адресу написав у своєму щоденнику С. Васильченко, викривши їх «лакейське замилування бляшаною позолотою (європейської) «культури» і хамське відношення до свого, рідного».
Значну роль у боротьбі з ворожою ідеологією, в згуртуванні передових письменницьких сил відіграв журнал «Життя й революція», що почав виходити в Києві з 1925 року.
Ідейними основами для київських, як і всіх радянських письменників, у їх боротьбі з ворожими проявами й впливами в літературі були відомі партійні документи - постанова ЦК РКП (б) «Про політику партії в галузі художньої літератури» (1925 p.), постанови ЦК КП(б)У «Про українські художні угрупування» (1925 р.) та «Політика партії в справі української художньої літератури» (1927 p.).
Дальша консолідація передових київських письменників приводить до організації в 1926 році «Київської асоціації пролетарських письменників» (КАПП), куди ввійшли учасники «Гарту», «Плуга» та «Жовтня». Російські письменники Києва створили своє об'єднання - «Ассоциацию русских писателей» (АРП), потім - «Коммуну русских писателей». Російські
Київ у період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства (1933—червень 1941 pp.)
Сторінка 24 з 50
Леонтовича на чолі з композитором Г. Верьовкою, з 1925 року - секцію «Західна Україна», до якої входили Д. Загул, В. Атаманюк, Ф. Малицький, А.Турчинська Та інші. Керував філією критик і публіцист, редактор газети «Більшовик» і журналу «Глобус» С. Щупак. Разом з гартовцями плужани часто влаштовували літературні виступи, видавали «живу газету».Молоді російські письменники Києва (М. Ушаков, Б. Турганов, Л. Длігач та інші) тоді ж організували літературну групу «Майна» (з 1924 року - «Центро-Стиль»). Вона використовувала ті ж форми роботи, систематично випускала «живу газету» «Центростиль».
Поряд з філіями «Плуга» й «Гарту», літературна молодь яких стояла на реалістичних позиціях, у Києві існували організації як «ультралівого», так і відверто правого напрямів. Перший представляли відомі ще з попереднього періоду футуристи. 1921 року вони оголосили в київській пресі про створення організації «Комкосмос», у 1922 році заснували «Аспанфут», яку 1923 року перейменували на АсКК- «Асоціація працівників комуністичної культури» (М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Слі-саренко, Ю. Шііол та інші). У своїх журналах («Семафор у майбутнє», «Катафалк мистецтв», «Гонг Комункульту»), що в 1922-1924 pp. вийшли по одному номеру, футуристи пророкували загибель мистецтва, нігілістично відкидали класичну спадщину. На деякий час до «Аспанфуту» організаційно примкнув ряд письменників - М. Терещенко, Я. Савченко, В. Ярошенко, а з молодих - М. Бажан, Ю. Яновський, О. Близько та інші. Проте кращі твори цих письменників були прямим запереченням насаджуваних теоретиками «Аспанфуту» настанов. На 1924 рік в АсКК виявилися гострі суперечності. Спочатку вона поділилась на дві групи (одна з яких продовжувала роботу в Харкові), а згодом зовсім розпалась, цілковито довівши свою ідейну та художню неспроможність.
На правому крилі в літературному житті Києва того часу перебували літератори з малочисленної «Асоціації письменників» («АСПИС»), з якої виділилися т. зв. «неокласики» (М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, М. Драй-Хмара, О. Бургардт та інші) та угрупування «Ланка» (1924 p.), куди входили В. Підмогильний, Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник та інші.
Позитивне значення мало створення в лютому 1925 року літературного об'єднання «Жовтень» (Іван Ле, М. Терещенко, В. Ярошенко, Я. Савченко, Ю. Яновський, Ф. Якубовський та інші), яке прийняло платформу російського «Октября». Як і філії «Плуга» та «Гарту», «Жовтень» провадив велику роботу у формі виступів перед читацькою аудиторією, в літературних гуртках, на підприємствах. Російська секція «видавала» усну газету «Красные очки».
Процес ідейного розмежування ще більше загострився в другій половині 20-х років. Нав'язана Хвильовим т. зв. «літературна дискусія», нові літературні організації, створені в Харкові («Вапліте», «Пролітфронт», «Авангард», «Нова генерація»), та київська «Марс» («Майстерня революційного слова»), однаково далекі від магістральних шляхів розвитку радянської літератури (хоч, зрозуміло, до них часом входили різні за ідейними переконаннями і творчістю письменники), ще гостріше поставили перед київськими письменниками питання їх ідейного самовизначення.
Передові письменники Києва разом з усією літературною громадськістю республіки вели послідовну і гостру боротьбу проти ворожих течій в літературі, за організаційне та ідейне згуртування всіх відданих Радянській владі творчих сил. Варто згадати, наприклад, про диспут, що відбувся в Києві 24 травня 1924 року, коли тільки починалася «літературна дискусія». Письменники з «Жовтня», філій «Гарту» і «Плуга» на диспуті, а потім і в пресі, рішуче засудили буржуазно-націоналістичні концепції хвильовизму, тих літераторів з «неокласиків» та «Ланки», які на словах і в творчості солідаризувалися з цими концепціями. Сповнені громадянської відрази рядки на їх адресу написав у своєму щоденнику С. Васильченко, викривши їх «лакейське замилування бляшаною позолотою (європейської) «культури» і хамське відношення до свого, рідного».
Значну роль у боротьбі з ворожою ідеологією, в згуртуванні передових письменницьких сил відіграв журнал «Життя й революція», що почав виходити в Києві з 1925 року.
Ідейними основами для київських, як і всіх радянських письменників, у їх боротьбі з ворожими проявами й впливами в літературі були відомі партійні документи - постанова ЦК РКП (б) «Про політику партії в галузі художньої літератури» (1925 p.), постанови ЦК КП(б)У «Про українські художні угрупування» (1925 р.) та «Політика партії в справі української художньої літератури» (1927 p.).
Дальша консолідація передових київських письменників приводить до організації в 1926 році «Київської асоціації пролетарських письменників» (КАПП), куди ввійшли учасники «Гарту», «Плуга» та «Жовтня». Російські письменники Києва створили своє об'єднання - «Ассоциацию русских писателей» (АРП), потім - «Коммуну русских писателей». Російські