Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Високих показників в роботі здобула робітниця фабрики комсомолка М. А. Сніжко. Лише в грудні 1950 року вона заощадила стільки матеріалів, яких додатково можна було виготовити 78 пар взуття.
Колектив швейної фабрики ім. Смирнова-Ласточкіна достроково, до 7 листопада, виконав річний план по валовій продукції на 105,4 проц. і перевиконав завдання по сортності продукції. Застосовуючи метод Л. Г. Корабельникової та Ф. М. Кузнецова, колектив фабрики до 33 роковин Жовтня заощадив понад 11 тис. м тканин. Особливо відзначилися в соціалістичному змаганні за комплексну економію бригада Т. В. Толстої. На фабриці ім. Рози Люксембург найвищих показників добилася бригада О. А. Ровної.
Значних успіхів добилися і колективи харчових підприємств Києва, де широко впроваджувався досвід майстрів Московської фабрики «Червоний Жовтень», лауреатів Державної премії В. І. Санаєва і В. Д. Семенова. У вересні 1950 року москвичі побували на фабриці ім. К. Маркса, де ділилися з киянами-кондитерами своїм досвідом. Застосувавши і збагативши метод москвичів, бригада майстра-новатора фабрики ім. К. Маркса В. Крюкова домоглася виробітку 6-7 т карамелі при нормі 4 , майже зовсім було ліквідовано відходи у виробництві. Високих показників добилися і бригади майстрів І. Л. Саксонова, В. О. Фокіна, Н. К. Чернишова, Л. М. Німенької та ін. Досягнення робітників - новаторів фабрики ім. К. Маркса по випуску високоякісної продукції при найменших відходах стали надбанням кондитерів всієї країни.
В завершальному році четвертої п'ятирічки соціалістичним змаганням було охоплено 95 проц. всіх трудівників столиці України. Під кінець року в місті нараховувалося близько 22 тис. робітників, які виконали від 5 до 26 річних норм. В ході соціалістичного змагання понад 16 500 молодих робітників виконали від 5 до 10 річних норм, а більше 300 - понад 10 річних норм. Високопродуктивною працею відзначалися робітники-комсомольці В.Матата (з-д «Червоний екскаватор»), В. Тремко (з-д «Арсенал»), М. Манько (з-д «Більшовик») та інші.
Широке розгортання соціалістичного змагання та запровадження передових методів праці на всіх підприємствах міста забезпечили успішне виконання завдань четвертої п'ятирічки. Обсяг валової продукції промисловості Києва за 1946- 1950 pp. зріс у 5,7 раза і перевищив рівень 1940 року на 36 проц. Продуктивність цраці робітників у промисловості за роки п'ятирічки підвищилася майже в 2 рази, перевищивши довоєнний рівень на 39 проц.1
За роки післявоєнної п'ятирічки в Києві було проведено велику роботу по підготовці кваліфікованих кадрів робітників, здатних виконати складні виробничі завдання. В місті працювало 29 училищ та шкіл трудових резервів, які за п'ятирічку підготували 28 790 молодих спеціалістів різних галузей. Крім того, проводилося виробничо-технічне навчання робітничих кадрів безпосередньо на підприємствах. Таким шляхом в Києві лише в останньому році п'ятирічки близько 86,6 тис. робітників та інших працівників підвищили свою кваліфікацію. В цілому під кінець п'ятирічки чисельність робітників і службовців перевершила довоєнний рівень і становила 372,5 тис. чоловік.
Відбудова і дальший розвиток промисловості Києва у першій післявоєнній п'ятирічці здійснювалися на новій технічній основі. Підприємства міста одержали набагато більше устаткування, ніж вони мали до війни. Досить зазначити, що вже в 1947 році кількість верстатообладнання становила 176 проц., а верстатів-автоматів - 362 проц. проти довоєнної. За цей час у Києві були збудовані нові підприємства і освоєно виробництво багатьох нових видів продукції. Зокрема, був споружений великий мотоциклетний завод, ряд підприємств будівельних матеріалів, Дарницький шовковий комбінат, реконструйовано на новій технічній основі.удоремонтний і судобудівний завод.
На кінець п'ятирічки в столиці Радянської України провідною галуззю промисловості дедалі більше ставали точне машинобудування та металообробка, розширювалося транспортне машинобудування. Особливо значного розвитку досягло точне приладобудування. В Києві була створена електротехнічна промисловість. Підприємства точного машинобудування освоїли випуск апаратури для харчової промисловості, лабораторного та медичного устаткування. Заводи міста постачали електроприлади, електроапаратуру, верстати та інші машини як різним підприємствам Радянського Союзу, так і соціалістичних країн.
Водночас у Києві дальшого розвитку набрала легка промисловість, значно розширилося виробництво взуття, трикотажу, одягу. Налагодилася робота деревообробної промисловості та виробництва меблів. На основі оснащення досконалішою технікою різко збільшився випуск продукції на київському склотермосному заводі. Відбудовано і на основі нової техніки докорінно реконструйовано київські підприємства харчової промисловості: кондитерську, макаронну, тютюнову фабрики, м'ясокомбінат і інші.
Далі зростала поліграфічна промисловість: збудовано фабрику кольорового друку, реконструйовано книжково-журнальну фабрику. У 1950 році була введена в експлуатацію перша черга нової кінокопіювальної фабрики.
Достроково виконали плани вантажних робіт залізничники Київського вузла і колектив річкового порту. В 1950 році було здано в експлуатацію електрифіковану ділянку залізниці Київ - Боярка та новий залізничний міст через Дніпро.
Велике значення для дальшого розвитку народного господарства міста та поліпшення побуту трудящих мало будівництво газопроводу Дашава - Київ і газифікація столиці України. Підготовчі роботи по використанню в народногосподарських цілях природного прикарпатського газу було розпочато Академією наук Української РСР ще на початку 1941 року. Проте війна і тимчасова окупація республіки перервала цю важливу справу. 29 грудня 1944 року Державний Комітет Оборони прийняв постанову про газифікацію Києва. У відповідь на піклування Комуністичної партії та Радянського уряду про добробут трудящих кияни з 1946 року активно включилися в роботу по спорудженню газової мережі. Близько 100 тис. чоловік працювали на копанні траншей для дворової і вуличної мережі. Вони у 1946-1947 pp. виконали понад 40 проц. земляних робіт. Київський обком партії тільки у 1947 році відрядив 125 комуністів, а міськком ЛКСМУ - одну тис. комсомольців на будівництво газової мережі та на виготовлення газової апаратури. Комуністи і комсомольці стали організаторами соціалістичного змагання серед колективу газифікаторів. З ініціативи колективів заводів «Арсенал», «Ленінська кузня» з Києва на допомогу будівникам газопроводу Дашава - Київ виїхало 250 фахівців, об'єднаних у ЗО комплексних бригад, а також 45 зварювальників. Ряд підприємств міста, і зокрема заводи «Більшовик», «Транссигнал», «Червоний екскаватор», судоремонтний та ін., постачали будівництву інструменти і устаткування. Замовлення будівельників газопроводу Дашава - Київ виконували багато підприємств республіки і Радянського Союзу.
Завдяки трудовому героїзму будівельників вже у 1948 році було достроково завершено будівництво траси газопроводу. 17 листопада Київ одержав перший газ. В 1948 році було газифіковано близько 19 тис. квартир, 2 електростанції і 15 підприємств, а на кінець п'ятирічки - 60 тис. квартир, 62 промислові підприємства, 129 комунально-побутових установ і 44 школи. Газ замінив понад дві третини потрібного місту палива.
У роки післявоєнної п'ятирічки великий трудовий героїзм здійснили робітники-будівельники. Комуністична партія і Радянський уряд проявили велике піклування про. відбудову столиці Радянської України. В 1946-1950 pp. капітальні вкладення в житлове будівництво Києва становили 717,5 млн. крб. (у цінах на 1 липня 1955 p.).
У перші післявоєнні роки були відбудовані майже всі уцілілі «коробки», що дало можливість у значній мірі задовольнити потреби в житлі. Для розгортання житлового будівництва у Києві була значно розширена база виробництва будівельних матеріалів. Зокрема, за післявоєнні роки стали до ладу підприємства будівельних матеріалів - заводи гіпсових дощок, шлакоблоків, асфальтових плит, завод по виробництву цегли сухого пресування та інші. На будовах столиці працювало понад ЗО тис. робітників, з них 2140 комуністів. Під керівництвом партійних організацій серед робітників-будівельників розгорнулося соціалістичне змагання за успішне виконання планів, підвищення рівня механізації будівельних робіт, поліпшення якості роботи і зниження собівартості. На суботниках і недільниках по відбудові міста брали участь десятки тисяч киян.
Серед будівельників у післявоєнні роки славився своїми трудовими досягненнями знатний муляр Дарницької будівельної дільниці І. М. Рахманін. Застосовуючи нові методи кладки цегли та правильно розподіляючи працю між членами своєї бригади, І. М. Рахманін досягав рекордної продуктивності праці. Так, ЗО січня 1946 року його бригада у складі 17 «трійок» уклала за зміну 154 100 цеглин. У 1947 році бригада І. М. Рахманіна лише за п'ять вахт заощадила 5820 людино-днів, що дало можливість додатково спорудити будинок площею 634 кв. метри.
Методи праці передовика широко наслідували будівельники Києва та інших міст країни. Кращі київські будівельники підтримували зв'язки з передовими
Київ у період післявоєнної відбудови народного господарства і завершення будівництва соціалізму (1945—1958 pp.)
Сторінка 7 з 27
собою. На 4-й взуттєвій фабриці в соціалістичне змагання за випуск високоякісної продукції включилися 38 бригад. Дільниці, якими керували майстри депутат Верховної Ради УРСР М. Ф. Ярмоленко, товариші Іванова, Дубинська, систематично випускали майже 100 проц. продукції першим сортом. Колектив взуттєвої фабрики в другому півріччі 1950 року чотири дні працював за рахунок заощаджених матеріалів. На 1-й взуттєвій фабриці більше половини виробничників випускали лише першосортну продукцію. Колектив швейної фабрики ім. Смирнова-Ласточкіна достроково, до 7 листопада, виконав річний план по валовій продукції на 105,4 проц. і перевиконав завдання по сортності продукції. Застосовуючи метод Л. Г. Корабельникової та Ф. М. Кузнецова, колектив фабрики до 33 роковин Жовтня заощадив понад 11 тис. м тканин. Особливо відзначилися в соціалістичному змаганні за комплексну економію бригада Т. В. Толстої. На фабриці ім. Рози Люксембург найвищих показників добилася бригада О. А. Ровної.
Значних успіхів добилися і колективи харчових підприємств Києва, де широко впроваджувався досвід майстрів Московської фабрики «Червоний Жовтень», лауреатів Державної премії В. І. Санаєва і В. Д. Семенова. У вересні 1950 року москвичі побували на фабриці ім. К. Маркса, де ділилися з киянами-кондитерами своїм досвідом. Застосувавши і збагативши метод москвичів, бригада майстра-новатора фабрики ім. К. Маркса В. Крюкова домоглася виробітку 6-7 т карамелі при нормі 4 , майже зовсім було ліквідовано відходи у виробництві. Високих показників добилися і бригади майстрів І. Л. Саксонова, В. О. Фокіна, Н. К. Чернишова, Л. М. Німенької та ін. Досягнення робітників - новаторів фабрики ім. К. Маркса по випуску високоякісної продукції при найменших відходах стали надбанням кондитерів всієї країни.
В завершальному році четвертої п'ятирічки соціалістичним змаганням було охоплено 95 проц. всіх трудівників столиці України. Під кінець року в місті нараховувалося близько 22 тис. робітників, які виконали від 5 до 26 річних норм. В ході соціалістичного змагання понад 16 500 молодих робітників виконали від 5 до 10 річних норм, а більше 300 - понад 10 річних норм. Високопродуктивною працею відзначалися робітники-комсомольці В.Матата (з-д «Червоний екскаватор»), В. Тремко (з-д «Арсенал»), М. Манько (з-д «Більшовик») та інші.
Широке розгортання соціалістичного змагання та запровадження передових методів праці на всіх підприємствах міста забезпечили успішне виконання завдань четвертої п'ятирічки. Обсяг валової продукції промисловості Києва за 1946- 1950 pp. зріс у 5,7 раза і перевищив рівень 1940 року на 36 проц. Продуктивність цраці робітників у промисловості за роки п'ятирічки підвищилася майже в 2 рази, перевищивши довоєнний рівень на 39 проц.1
За роки післявоєнної п'ятирічки в Києві було проведено велику роботу по підготовці кваліфікованих кадрів робітників, здатних виконати складні виробничі завдання. В місті працювало 29 училищ та шкіл трудових резервів, які за п'ятирічку підготували 28 790 молодих спеціалістів різних галузей. Крім того, проводилося виробничо-технічне навчання робітничих кадрів безпосередньо на підприємствах. Таким шляхом в Києві лише в останньому році п'ятирічки близько 86,6 тис. робітників та інших працівників підвищили свою кваліфікацію. В цілому під кінець п'ятирічки чисельність робітників і службовців перевершила довоєнний рівень і становила 372,5 тис. чоловік.
Відбудова і дальший розвиток промисловості Києва у першій післявоєнній п'ятирічці здійснювалися на новій технічній основі. Підприємства міста одержали набагато більше устаткування, ніж вони мали до війни. Досить зазначити, що вже в 1947 році кількість верстатообладнання становила 176 проц., а верстатів-автоматів - 362 проц. проти довоєнної. За цей час у Києві були збудовані нові підприємства і освоєно виробництво багатьох нових видів продукції. Зокрема, був споружений великий мотоциклетний завод, ряд підприємств будівельних матеріалів, Дарницький шовковий комбінат, реконструйовано на новій технічній основі.удоремонтний і судобудівний завод.
На кінець п'ятирічки в столиці Радянської України провідною галуззю промисловості дедалі більше ставали точне машинобудування та металообробка, розширювалося транспортне машинобудування. Особливо значного розвитку досягло точне приладобудування. В Києві була створена електротехнічна промисловість. Підприємства точного машинобудування освоїли випуск апаратури для харчової промисловості, лабораторного та медичного устаткування. Заводи міста постачали електроприлади, електроапаратуру, верстати та інші машини як різним підприємствам Радянського Союзу, так і соціалістичних країн.
Водночас у Києві дальшого розвитку набрала легка промисловість, значно розширилося виробництво взуття, трикотажу, одягу. Налагодилася робота деревообробної промисловості та виробництва меблів. На основі оснащення досконалішою технікою різко збільшився випуск продукції на київському склотермосному заводі. Відбудовано і на основі нової техніки докорінно реконструйовано київські підприємства харчової промисловості: кондитерську, макаронну, тютюнову фабрики, м'ясокомбінат і інші.
Далі зростала поліграфічна промисловість: збудовано фабрику кольорового друку, реконструйовано книжково-журнальну фабрику. У 1950 році була введена в експлуатацію перша черга нової кінокопіювальної фабрики.
Достроково виконали плани вантажних робіт залізничники Київського вузла і колектив річкового порту. В 1950 році було здано в експлуатацію електрифіковану ділянку залізниці Київ - Боярка та новий залізничний міст через Дніпро.
Велике значення для дальшого розвитку народного господарства міста та поліпшення побуту трудящих мало будівництво газопроводу Дашава - Київ і газифікація столиці України. Підготовчі роботи по використанню в народногосподарських цілях природного прикарпатського газу було розпочато Академією наук Української РСР ще на початку 1941 року. Проте війна і тимчасова окупація республіки перервала цю важливу справу. 29 грудня 1944 року Державний Комітет Оборони прийняв постанову про газифікацію Києва. У відповідь на піклування Комуністичної партії та Радянського уряду про добробут трудящих кияни з 1946 року активно включилися в роботу по спорудженню газової мережі. Близько 100 тис. чоловік працювали на копанні траншей для дворової і вуличної мережі. Вони у 1946-1947 pp. виконали понад 40 проц. земляних робіт. Київський обком партії тільки у 1947 році відрядив 125 комуністів, а міськком ЛКСМУ - одну тис. комсомольців на будівництво газової мережі та на виготовлення газової апаратури. Комуністи і комсомольці стали організаторами соціалістичного змагання серед колективу газифікаторів. З ініціативи колективів заводів «Арсенал», «Ленінська кузня» з Києва на допомогу будівникам газопроводу Дашава - Київ виїхало 250 фахівців, об'єднаних у ЗО комплексних бригад, а також 45 зварювальників. Ряд підприємств міста, і зокрема заводи «Більшовик», «Транссигнал», «Червоний екскаватор», судоремонтний та ін., постачали будівництву інструменти і устаткування. Замовлення будівельників газопроводу Дашава - Київ виконували багато підприємств республіки і Радянського Союзу.
Завдяки трудовому героїзму будівельників вже у 1948 році було достроково завершено будівництво траси газопроводу. 17 листопада Київ одержав перший газ. В 1948 році було газифіковано близько 19 тис. квартир, 2 електростанції і 15 підприємств, а на кінець п'ятирічки - 60 тис. квартир, 62 промислові підприємства, 129 комунально-побутових установ і 44 школи. Газ замінив понад дві третини потрібного місту палива.
У роки післявоєнної п'ятирічки великий трудовий героїзм здійснили робітники-будівельники. Комуністична партія і Радянський уряд проявили велике піклування про. відбудову столиці Радянської України. В 1946-1950 pp. капітальні вкладення в житлове будівництво Києва становили 717,5 млн. крб. (у цінах на 1 липня 1955 p.).
У перші післявоєнні роки були відбудовані майже всі уцілілі «коробки», що дало можливість у значній мірі задовольнити потреби в житлі. Для розгортання житлового будівництва у Києві була значно розширена база виробництва будівельних матеріалів. Зокрема, за післявоєнні роки стали до ладу підприємства будівельних матеріалів - заводи гіпсових дощок, шлакоблоків, асфальтових плит, завод по виробництву цегли сухого пресування та інші. На будовах столиці працювало понад ЗО тис. робітників, з них 2140 комуністів. Під керівництвом партійних організацій серед робітників-будівельників розгорнулося соціалістичне змагання за успішне виконання планів, підвищення рівня механізації будівельних робіт, поліпшення якості роботи і зниження собівартості. На суботниках і недільниках по відбудові міста брали участь десятки тисяч киян.
Серед будівельників у післявоєнні роки славився своїми трудовими досягненнями знатний муляр Дарницької будівельної дільниці І. М. Рахманін. Застосовуючи нові методи кладки цегли та правильно розподіляючи працю між членами своєї бригади, І. М. Рахманін досягав рекордної продуктивності праці. Так, ЗО січня 1946 року його бригада у складі 17 «трійок» уклала за зміну 154 100 цеглин. У 1947 році бригада І. М. Рахманіна лише за п'ять вахт заощадила 5820 людино-днів, що дало можливість додатково спорудити будинок площею 634 кв. метри.
Методи праці передовика широко наслідували будівельники Києва та інших міст країни. Кращі київські будівельники підтримували зв'язки з передовими