Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Київ у період промислового капіталізму (60—90-ті роки XIX століття)

Сторінка 30 з 33

Театр. Музика

Важливе громадське й політичне значення мало створення на Україні на початку 80-х років професійного українського театру. Основоположником його був видатний драматург і актор Марко Лукич Кропивницький. Напри
кінці 1882 року до Києва приїхала на гастролі українська мандрівна трупа, заснована того року в Єлисаветграді М. Л. Кропивницьким. До складу трупи входили переважно молоді аматори, які невдовзі стали визначними майстрами сцени (Марія Заньковецька, Микола Садовський та інші). Поява трупи Кропивницького в Києві, за словами біографа Марка Лукича, була «явищем незвичайним, приголомшливим, а головне - несподіваним і вражаючим». Вистави схвилювали київську публіку, перетворилися на важливу громадську подію. У серпні 1883 року директором трупи став М. П. Старицький, а мистецьким керівником залишився Кропивницький. Наприкінці цього року склад трупи поповнили Панас Саксаганський, Іван Карпенко-Карий, Ганна Затиркевич-Карпинська, Марія Садовська-Барілотті та деякі інші талановиті

українські митці. Так вникла перша українська професійна трупа. Київські глядачі побачили тоді п'єси І. Котляревського («Москаль-чарівник», «Наталка Полтавка»), Г. Квітки-Основ'яненка («Сватання на Гончарівці», «Шельменко- денщик»), М. Кропивницького («Дай серцю волю - заведе у неволю», «Глитай, або ж павук», «По ревізії»), М. Старицького («За двома зайцями») та інші. Але місцеві власті, боячись поширення «українофільських ідей», заборонили українським акторам виступати не тільки в Києві, айв усіх губерніях київського генерал- губернаторстваКиївській, Подільській, Волинській, а також в ряді інших губерній. Заборона тривала десять років. Лише в 1893 році до Києва змогла приїхати одна з українських труп, яку очолював М. Садовський. Через деякий час тут гастролювала також і трупа П. Саксаганського. Вона показала киянам п'єси КарпенкаКарого «Мартин Воруля», «Безталанна», «Наймичка», «Сто тисяч», «Бондарівна», «Розумний і дурень» та інші.
Царський уряд чинив всілякі перешкоди становленню українського театру. Цензура неохоче давала дозвіл на українські п'єси, а переклади п'єс з інших мов на українську були заборонені зовсім. Вистави могли відбуватися лише з дозволу губернатора або генерал-губернатора і перед кожною українською п'єсою трупа повинна була того ж вечора зіграти російську п'єсу з такою ж кількістю дій.
У незрівнянно кращому становищі перебував у Києві російський драматичний театр. Щороку тут давали вистави російські трупи, нерідко очолювані здібними антрепренерами і режисерами. До міста приїздили на гастролі прославлені майстри російської сцени з Петербурга і Москви, в т. ч. В. В. Самойлов, С. В. Шумський, М. Т. Іванов-Козельський, В. М. Андрєєв-Бурлак, М. М. Єрмолова, М. Г. Савіна, Г. М. Федотова, П. А. Стрепетова, О. П. Ленський, П. В. Васильєв та інші. В 1891 році трупа московських акторів, очолювана талановитим режисером і артистом М. М. Соловцовим, організувала у Києві постійний російський драматичний театр, відомий під назвою «театр Соловцова». Спершу вистави відбувалися в приміщенні театру Бергоньє, а з 1898 року - в щойно спорудженому власному будинку (нині це театр ім. І. Франка). В трупі театру Соловцова було чимало талановитих акторів. З тих, хто працював у перше десятиріччя, особливо виділялись Є. Я. Недєлін, Т. О. Чужбинов, І. П. Киселєвський, М. П. Рощин-Інсаров, М. М. Глєбова, В. І. Немирович. У репертуарі трупи чільне місце посідала російська класика, переважно п'єси О. Островського, М. Гоголя, Л. М. Толстого, О. К. Толстого, А. Чехова. Наприкінці XIX століття цей театр був одним з кращих у Росії. На жаль, Соловцов рано помер (1902 р.), а театр не зміг утриматися на рівні вимог свого засновника.
Стаціонарний український театр був створений у Києві набагато пізніше - в 1907 році. Царизм переслідував українське сценічне слово так само жорстоко, як і друковане. Але цим справа не обмежувалася. Переслідувань зазнавали також українська пісня та музика. Згідно з Емським актом 1876 року заборонили друку
вати навіть українські тексти до музичних нот. Ще до видання цього драконівського указу аматорський гурток здійснив постановку в Києві кількох українських музичних вистав. Це були оперета «Чорноморці», водевіль «Як ковбаса та чарка...», опера (спочатку оперета) «Різдвяна ніч», музику до яких написав М. 



Київ