Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Загострення соціальних протиріч, посилення класової боротьби, революційного й національно-визвольного руху активізувало боротьбу напрямів у гуманітарних науках: демократичних і соціалістичних елементів проти панівної реакційної ідеології й культури.
Царський уряд, не визнаючи існування українського народу, проводив русифікаторську політику. В той
же час українська буржуазія, яка зміцнювалася, намагалась використати боротьбу народу проти національно-колоніального гноблення у своїх вузько класових інтересах. Це відбилося, зокрема, на діяльності Київської археографічної комісії. Самодержавство намагалося використати її видання у своїх великодержавно-монархічних цілях, а деякі київські історики - в буржуазно- націоналістичних. Проте, незважаючи на ці домагання, опубліковані комісією документи і матеріали, зокрема багатотомний «Архив Юго-Западной России», літописи,, картографічні і, палеографічні, збірники тощо, мали важливе наукове значення, вони є цінним джерелом для вивчення історії України.
Розвитку гуманітарних наук сприяла також діяльність Історичного товариства Нестора-літописця, організованого у Києві в 1873 році (з наступного року існувало
цри університеті). Тематика досліджень членів товариства охоплювала широке коло проблем історико-філологічних наук. Протягом перших 25 років його існування (1873-1898) було видано 12 книг «Чтений в Историческом обществе Нестора-летописца». За ініціативою членів товариства у Києві в 1874 році відбувся III всеросійський археологічний з'їзд, в роботі якого взяла участь велика група російських, українських і зарубіжних учених. У 1899 році археологи й історики знову з'їхалися до Києва на XI археологічний з'їзд.
У місті працювало чимало видатних істориків, мовознавців, літературознавців, правознавців, економістів. Університетську кафедру російської історії тривалий час посідали В. С. Іконников і В. Б.Антонович. Перший відомий як автор фундаментального «Опыта русской историографии», а Антонович - своїми дослідженнями з історії Правобережної України XVI-XVIII століть, написаними за матеріалами актових книг Київського центрального архіву, виданням яких він займався як редактор археографічної комісії. Ряд праць вони присвятили дослідженню історії Києва. Історію Лівобережної України XVII-XVIII століть (Гетьманщини) досліджував О. М. Лазаревський,, який, був представником демократичного напряму в українській історіографії. Понад 20 років О. Лазаревський жив і працював у Києві. Більшість його праць публікувалась на сторінках «Киевской Старины». Талановитим істориком був також І. В. Лучицький. Його дослідження з аграрної історії Франції напередодні буржуазної революції кінця XVIII століття, написані на основі багатющого фактичного матеріалу, зібраного у французьких архівах, не втратили наукового значення і в наш час. До 1875 року доцентом кафедри загальної історії працював видатний український вчений і публіцист М. П. Драгоманов. Його магістерська дисертація була присвячена історії Римської імперії.
Перу професора-літературознавця М.П. Дашкевича належить кілька багатих фактичним матеріалом праць з історії західноєвропейських, російської та української літератур. Професор духовної академії М. І. Петров опублікував у 1884 році «Очерки истории украинской литературы XIX ст.», що були, незважаючи на методологічні хиби, першим науковим оглядом літературного життя України в нові часи. На замовлення Академії наук М. П. Дашкевич зробив докладний аналіз цієї праці, який має самостійне наукове значення.
Талановитим дослідником української мови був П. Г. Житецький. Його магістерська дисертація «Очерк звуковой истории малорусского наречия» була відзначена премією Академії наук. За свої праці Житецький був обраний членом-кореспондентом Російської Академії наук (1898 p.). Київський університет, без захисту дисертації, надав йому ступінь доктора філологічних наук. Але його неодноразові спроби зайняти кафедру в університеті не мали успіху внаслідок протидії з боку великодержавно-шовіністичної професури, і все життя він змушений був працювати в середніх навчальних закладах.
Основоположником української діалектології справедливо
Київ у період промислового капіталізму (60—90-ті роки XIX століття)
Сторінка 26 з 33
лікарів.Загострення соціальних протиріч, посилення класової боротьби, революційного й національно-визвольного руху активізувало боротьбу напрямів у гуманітарних науках: демократичних і соціалістичних елементів проти панівної реакційної ідеології й культури.
Царський уряд, не визнаючи існування українського народу, проводив русифікаторську політику. В той
Розвитку гуманітарних наук сприяла також діяльність Історичного товариства Нестора-літописця, організованого у Києві в 1873 році (з наступного року існувало
цри університеті). Тематика досліджень членів товариства охоплювала широке коло проблем історико-філологічних наук. Протягом перших 25 років його існування (1873-1898) було видано 12 книг «Чтений в Историческом обществе Нестора-летописца». За ініціативою членів товариства у Києві в 1874 році відбувся III всеросійський археологічний з'їзд, в роботі якого взяла участь велика група російських, українських і зарубіжних учених. У 1899 році археологи й історики знову з'їхалися до Києва на XI археологічний з'їзд.
У місті працювало чимало видатних істориків, мовознавців, літературознавців, правознавців, економістів. Університетську кафедру російської історії тривалий час посідали В. С. Іконников і В. Б.Антонович. Перший відомий як автор фундаментального «Опыта русской историографии», а Антонович - своїми дослідженнями з історії Правобережної України XVI-XVIII століть, написаними за матеріалами актових книг Київського центрального архіву, виданням яких він займався як редактор археографічної комісії. Ряд праць вони присвятили дослідженню історії Києва. Історію Лівобережної України XVII-XVIII століть (Гетьманщини) досліджував О. М. Лазаревський,, який, був представником демократичного напряму в українській історіографії. Понад 20 років О. Лазаревський жив і працював у Києві. Більшість його праць публікувалась на сторінках «Киевской Старины». Талановитим істориком був також І. В. Лучицький. Його дослідження з аграрної історії Франції напередодні буржуазної революції кінця XVIII століття, написані на основі багатющого фактичного матеріалу, зібраного у французьких архівах, не втратили наукового значення і в наш час. До 1875 року доцентом кафедри загальної історії працював видатний український вчений і публіцист М. П. Драгоманов. Його магістерська дисертація була присвячена історії Римської імперії.
Перу професора-літературознавця М.П. Дашкевича належить кілька багатих фактичним матеріалом праць з історії західноєвропейських, російської та української літератур. Професор духовної академії М. І. Петров опублікував у 1884 році «Очерки истории украинской литературы XIX ст.», що були, незважаючи на методологічні хиби, першим науковим оглядом літературного життя України в нові часи. На замовлення Академії наук М. П. Дашкевич зробив докладний аналіз цієї праці, який має самостійне наукове значення.
Талановитим дослідником української мови був П. Г. Житецький. Його магістерська дисертація «Очерк звуковой истории малорусского наречия» була відзначена премією Академії наук. За свої праці Житецький був обраний членом-кореспондентом Російської Академії наук (1898 p.). Київський університет, без захисту дисертації, надав йому ступінь доктора філологічних наук. Але його неодноразові спроби зайняти кафедру в університеті не мали успіху внаслідок протидії з боку великодержавно-шовіністичної професури, і все життя він змушений був працювати в середніх навчальних закладах.
Основоположником української діалектології справедливо