Київ у період промислового капіталізму (60—90-ті роки XIX століття)
Культурне життя Києва
У другій половині XIX століття Київ і далі відігравав провідну роль у розвитку української культури й науки. Але царський уряд, проводячи національно-колоніальну політику, всіляко перешкоджав становленню національних культур неруських народів, у т. ч. й українського. Всі зусилля царизму були спрямовані на те, щоб у самому зародку придушити українську національну культуру. Саме цю мету переслідували ганебної пам'яті Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський акт 1876 року.
В умовах утвердження капіталізму і формування буржуазних націй національно-культурний рух на Україні був закономірним явищем. В. І. Ленін вважав пробудження українського і білоруського народів до оволодіння рідною мовою і літературою необхідною передумовою і супутником повного розвитку капіталізму.
Однак у період капіталізму з його антагоністичними класовими протиріччями жодна нація, в т. ч. й українська, не мала і не могла мати єдиної національної культури. Українські націоналісти фальсифікували історію, коли намагалися довести свою тезу про «безбуржуазність» і одвічну «демократичність» українського народу, всупереч фактам твердили, що українська культура нібито розвивалась «єдиним потоком». Викриваючи націоналістичні «теорії» про «єдину» національну культуру в умовах капіталізму, В. І. Ленін у 1914 році писав: «Є дві нації в кожній сучасній нації... Є дві національні культури в кожній національній культурі. Є великоруська культура Пурішкевичів, Гучкових і Струве, - але є також великоруська культура, яка характеризується іменами Чернишевського і Плеханова. 6 такі ж дві культури в українстві...».