Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Успішно працювали виробничники «Червоного гумовика», які вже 9 грудня виконали план 1963 року і дали до кінця року надпланової продукції більше ніж на 1,3 млн. крб. Великий вклад зробили раціоналізатори і винахідники. Слюсар І. Денисенко запропонував нову технологію вулканізації тканини для одягу, в результаті чого було одержано на 16 тис. крб. умовної економії. Інженери заводу М. Пржебильський, С. Юдіна, Н. Полянінкова та інші розробили технологію, яка дозволила замінити рослинне масло нехарчовими продуктами. Це дало на 17 тис. крб. економії і зберегло багато цінного харчового продукту. На рахунку слюсаря В. Кучменка налічувалось 103 впроваджені пропозиції, які дали 47 тис. крб. умовної річної економії.
Змагання за «київський процент» стало важливим кроком на шляху здійснення завдань семирічки. Промислові підприємства і будови міста по загальному обсягу промислової продукції виконали планові завдання 1963 року на 103 проц. Трудящі Києва внесли на рахунок «київського процента» 16 млн. карбованців.
Досконалішим стало технічне озброєння київських підприємств, на яких тільки за 1963 рік було введено 177 поточних і механізовано-поточних та автоматичних ліній, комплексно автоматизовано 24 цехи і 37 дільниць. Найкращих результатів у виконанні планових завдань по випуску валової продукції в 1963 році домоглися - Київський вагоноремонтний завод, «Укркабель», «Більшовик», швейна фабрика «Україна» та інші підприємства.
З новою силою соціалістичне змагання за «київський процент» розгорнулось в 1964 році, коли в похід за надпланове зниження собівартості продукції активно включились вже трудівники 329 промислових підприємств міста.
Чималу роль в розв'язанні різних питань удосконалення виробництва відігравали створені на підприємствах міста на громадських засадах конструкторські бюро, бюро економічного аналізу, громадські технологічні бюро, ради раціоналізаторів і винахідників тощо. Працюючи під керівництвом партійних і профспілкових організацій, вони в значній мірі допомагали адміністрації у відшукуванні нових резервів для дальшого розвитку виробництва. Так, громадське конструкторсько-технологічне бюро, створене на заводі «Арсенал» ім. В. І. Леніна, внесло і допомогло запровадити у виробництво ряд пропозицій, які заощадили за 1963 рік понад 40 тис. крб. Дев'ять громадських конструкторських бюро на заводі «Точелектроприлад», які об'єднували більше ста робітників та інженерно-технічних працівників, зекономили в 1963 році 50 тис. крб. державних коштів.
Велику допомогу підприємствам міста надавав створений при редакції «Вечірнього Києва» громадський інститут економічного аналізу і впровадження передового досвіду. Так, наприклад, цим інститутом була вивчена виробнича діяльність колективів Дарницького заводу залізобетонних конструкцій Держтрансбуду та заводу залізобетонних виробів № 2 тресту «Буддеталь» і розроблені конкретні рекомендації по дальшій механізації виробничих процесів і впровадженню прогресивної технології. Завдяки здійсненню цих рекомендацій виробничники обох підприємств лише з березня по жовтень 1964 року досягли значних успіхів: собівартість одного кв. м багатопорожнистих панелей знизилась майже на 70 проц., зменшились витрати пари і електроенергії, а у фонд «київського проценту» було внесено 52,3 тис. карбованців.
В ході розгортання боротьби за дострокове виконання завдань семирічного плану на підприємствах міста зароджувались нові форми соціалістичного змагання, що було яскравим проявом творчої ініціативи трудівників Києва.
Цінний почин виявила начальник зміни обробного цеху Київського комбінату штучного волокна Г. О. Романенко, склавши особистий план на рік, в якому було конкретно обумовлено її внесок у фонд семирічки. За прикладом Г. О. Романенко такі плани були складені багатьма інженерами і техніками комбінату. Основна увага в цих зобов'язаннях приділялась питанням підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, впровадження нової техніки і прогресивної технології, передового досвіду новаторів виробництва. Враховуючи важливість підвищення ролі і відповідальності інженерно-технічних працівників на виробництві, бюро Київського промислового обкому КП України схвалило ініціативу Г. О. Романенко і запропонувало всім партійним організаціям виробничих колективів міста і області широко поширити цей почин.
Київ у період боротьби за створення матеріально-технічної бази комунізму (1959— 1968 pp.)
Сторінка 6 з 58
виробничників. У виробництво почали все ширше зацроваджуватись нові матеріали. Так, на заводі «Кінап» 90 найменувань деталей почали виготовляти з синтетичних матеріалів, що дало заводу в 1963 році 80 тис. крб. економії при збереженні 38 т металу. На заводі «Точелектроприлад» з 1959-1963 pp. з пластмас почали виготовляти близько тисячі деталей. За ці роки на заводі було пущено спеціальний цех пластичних мас з конвейєром і автоматизацією виробничих процесів. На заводі «Транссигнал» було освоєно виготовлення 132 деталей з синтетичних матеріалів. Змагання за «київський процент» стало важливим кроком на шляху здійснення завдань семирічки. Промислові підприємства і будови міста по загальному обсягу промислової продукції виконали планові завдання 1963 року на 103 проц. Трудящі Києва внесли на рахунок «київського процента» 16 млн. карбованців.
Досконалішим стало технічне озброєння київських підприємств, на яких тільки за 1963 рік було введено 177 поточних і механізовано-поточних та автоматичних ліній, комплексно автоматизовано 24 цехи і 37 дільниць. Найкращих результатів у виконанні планових завдань по випуску валової продукції в 1963 році домоглися - Київський вагоноремонтний завод, «Укркабель», «Більшовик», швейна фабрика «Україна» та інші підприємства.
З новою силою соціалістичне змагання за «київський процент» розгорнулось в 1964 році, коли в похід за надпланове зниження собівартості продукції активно включились вже трудівники 329 промислових підприємств міста.
Чималу роль в розв'язанні різних питань удосконалення виробництва відігравали створені на підприємствах міста на громадських засадах конструкторські бюро, бюро економічного аналізу, громадські технологічні бюро, ради раціоналізаторів і винахідників тощо. Працюючи під керівництвом партійних і профспілкових організацій, вони в значній мірі допомагали адміністрації у відшукуванні нових резервів для дальшого розвитку виробництва. Так, громадське конструкторсько-технологічне бюро, створене на заводі «Арсенал» ім. В. І. Леніна, внесло і допомогло запровадити у виробництво ряд пропозицій, які заощадили за 1963 рік понад 40 тис. крб. Дев'ять громадських конструкторських бюро на заводі «Точелектроприлад», які об'єднували більше ста робітників та інженерно-технічних працівників, зекономили в 1963 році 50 тис. крб. державних коштів.
Велику допомогу підприємствам міста надавав створений при редакції «Вечірнього Києва» громадський інститут економічного аналізу і впровадження передового досвіду. Так, наприклад, цим інститутом була вивчена виробнича діяльність колективів Дарницького заводу залізобетонних конструкцій Держтрансбуду та заводу залізобетонних виробів № 2 тресту «Буддеталь» і розроблені конкретні рекомендації по дальшій механізації виробничих процесів і впровадженню прогресивної технології. Завдяки здійсненню цих рекомендацій виробничники обох підприємств лише з березня по жовтень 1964 року досягли значних успіхів: собівартість одного кв. м багатопорожнистих панелей знизилась майже на 70 проц., зменшились витрати пари і електроенергії, а у фонд «київського проценту» було внесено 52,3 тис. карбованців.
В ході розгортання боротьби за дострокове виконання завдань семирічного плану на підприємствах міста зароджувались нові форми соціалістичного змагання, що було яскравим проявом творчої ініціативи трудівників Києва.
Цінний почин виявила начальник зміни обробного цеху Київського комбінату штучного волокна Г. О. Романенко, склавши особистий план на рік, в якому було конкретно обумовлено її внесок у фонд семирічки. За прикладом Г. О. Романенко такі плани були складені багатьма інженерами і техніками комбінату. Основна увага в цих зобов'язаннях приділялась питанням підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, впровадження нової техніки і прогресивної технології, передового досвіду новаторів виробництва. Враховуючи важливість підвищення ролі і відповідальності інженерно-технічних працівників на виробництві, бюро Київського промислового обкому КП України схвалило ініціативу Г. О. Романенко і запропонувало всім партійним організаціям виробничих колективів міста і області широко поширити цей почин.