Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Робітники та інженерно-технічні працівники київських підприємств відшукували нові резерви, щоб без додаткових коштів домогтись значного підвищення випуску продукції. Чимало, наприклад, зробили в цьому напрямку виробничники регенераторно-гумового заводу. За 1959-1962 pp. вони дали країні на 9,5 млн. крб. надпланової продукції. Майже 70 проц. приросту продукції було досягнуто завдяки підвищенню продуктивності праці.
Виробничники Києва, включившись у змагання на честь 45-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції, виконали програму дев'яти місяців по випуску валової продукції 24 вересня, а по більшості найголовніших виробів - 25 вересня 1962 року. Річний план по валовій продукції підприємства міста виконали на 104 проц., а продуктивність праці зросла на 7,3 проц. Найкращих результатів по випуску продукції і підвищенню продуктивності праці досягай колективи машинобудівного заводу ім. М. І. Калініна, «Укркабель», регенераторно-гумового, трикотажної фабрики ім. Р. Люксембург та інші. Лише запровадження пропозицій раціоналізаторів дозволило одержати по підприємствах міста 16,7 млн. крб. умовної річної економії.
З початку 1963 року за прикладом луганчан виробничники Києва розгорнули рух за «українську годину». На заводі ім. Лепсе з перших днів нового року більш як дві тисячі робітників виконували змінне завдання за шість годин, причому за останню годину в зміні лепсівці виготовляли стільки запасних частин, яких вистачило б для укомплектування 95 тракторів «Беларусь», 12 самохідних комбайнів «СК-3» та багатьох інших сільськогосподарських машин. 400 робітників комбінату штучного і синтетичного волокна в рахунок «української години» за рік додатково дали продукції на 225 тис. крб. Бригада комуністичної праці заводу «Укркабель» на чолі з П. Заложем за одну «українську годину» додатково випускала 2400 м, а за місяць - 60 тис. м кабеля.
На будовах міста широко запроваджувалась прогресивна форма організації праці - комплексні бригади, більшість яких була переведена на госпрозрахунок, що дозволило на 10-12 проц. підвищити продуктивність праці, поліпшити якість робіт і заощаджувати значну кількість будівельних матеріалів. Особливо хороших результатів досягли госпрозрахункові комплексні будівельні бригади, очолювані Героєм Соціалістичної Праці П. О. Степанчуком, заслуженим будівельником УРСР П. А. Рахубою та інші. В цих бригадах робітники опанували кілька спеціальностей і завжди могли прийти на допомогу товаришу.
Восени 1963 року в Києві зародився чудовий рух, який одержав назву боротьби за «київський процент». 16 вересня було опубліковано звернення працівників заводу порціонних автоматів ім. Ф. Дзержинського і трикотажної фабрики ім. Р. Люксембург до всіх виробничників міста з пропозицією розгорнути змагання за дальше надпланове зниження собівартості продукції. В зверненні говорилось, що колектив заводу порціонних автоматів ім. Ф. Дзержинського в п'ятому році семирічки збільшив випуск продукції на 28 проц., головним чином за рахунок підвищення продуктивності праці, і в той же час знизив собівартість продукції на 13,9 проц., що дало з початку 1963 року 77 тис. крб. надпланової економії. На трикотажній фабриці ім. Р. Люксембург вже в 1962 році був досягнутий рівень останнього року семирічки за обсягом виробництва, приріст продукції йшов за рахунок зростання продуктивності праці, а від зниження собівартості було одержано за сім місяців 1963 року 91 тис. крб. надпланової економії. Підрахувавши свої можливості, колективи цих підприємств взяли на себе нові підвищені зобов'язання і закликали всіх трудівників міста на кожному виробничому місці відшукувати можливості знизити собівартість продукції. Було підраховано, що зниження собівартості продукції на промислових підприємствах міста лише на один процент понад план може зекономити державі 15 млн. крб. на рік - це й була вагома ціна «київського проценту», за який закликали боротися ініціатори змагання.
Бюро Київського промислового обкому КП України на другий же день після опублікування звернення схвалило цей чудовий почин, відзначивши, що нова трудова ініціатива має велике політичне і народногосподарське значення. Вона дозволить заощадити мільйони карбованців, за рахунок яких країна одержить додатково багато екскаваторів, верстатів, кабеля, точних приладів, товарів народного споживання та іншої промислової продукції. Київський процент,- зазначалось у постанові бюро обкому партії,- повинен стати вагомим внеском трудящих Київщини у боротьбу радянського народу за створення матеріально-технічної бази комунізму.
Цінність змагання за «київський процент» полягала у тому, що в цій формі поєднувалось і змагання за економію матеріалів і сировини, і за удосконалення виробництва та підвищення продуктивності праці за рахунок впровадження нової техніки і технології, і за економне витрачання палива, електроенергії та інше. Таким чином, боротьба за «київський процент» носила всебічний характер і в той
Київ у період боротьби за створення матеріально-технічної бази комунізму (1959— 1968 pp.)
Сторінка 4 з 58
обговорений і підхоплений багатьма підприємствами міста.Робітники та інженерно-технічні працівники київських підприємств відшукували нові резерви, щоб без додаткових коштів домогтись значного підвищення випуску продукції. Чимало, наприклад, зробили в цьому напрямку виробничники регенераторно-гумового заводу. За 1959-1962 pp. вони дали країні на 9,5 млн. крб. надпланової продукції. Майже 70 проц. приросту продукції було досягнуто завдяки підвищенню продуктивності праці.
З початку 1963 року за прикладом луганчан виробничники Києва розгорнули рух за «українську годину». На заводі ім. Лепсе з перших днів нового року більш як дві тисячі робітників виконували змінне завдання за шість годин, причому за останню годину в зміні лепсівці виготовляли стільки запасних частин, яких вистачило б для укомплектування 95 тракторів «Беларусь», 12 самохідних комбайнів «СК-3» та багатьох інших сільськогосподарських машин. 400 робітників комбінату штучного і синтетичного волокна в рахунок «української години» за рік додатково дали продукції на 225 тис. крб. Бригада комуністичної праці заводу «Укркабель» на чолі з П. Заложем за одну «українську годину» додатково випускала 2400 м, а за місяць - 60 тис. м кабеля.
На будовах міста широко запроваджувалась прогресивна форма організації праці - комплексні бригади, більшість яких була переведена на госпрозрахунок, що дозволило на 10-12 проц. підвищити продуктивність праці, поліпшити якість робіт і заощаджувати значну кількість будівельних матеріалів. Особливо хороших результатів досягли госпрозрахункові комплексні будівельні бригади, очолювані Героєм Соціалістичної Праці П. О. Степанчуком, заслуженим будівельником УРСР П. А. Рахубою та інші. В цих бригадах робітники опанували кілька спеціальностей і завжди могли прийти на допомогу товаришу.
Восени 1963 року в Києві зародився чудовий рух, який одержав назву боротьби за «київський процент». 16 вересня було опубліковано звернення працівників заводу порціонних автоматів ім. Ф. Дзержинського і трикотажної фабрики ім. Р. Люксембург до всіх виробничників міста з пропозицією розгорнути змагання за дальше надпланове зниження собівартості продукції. В зверненні говорилось, що колектив заводу порціонних автоматів ім. Ф. Дзержинського в п'ятому році семирічки збільшив випуск продукції на 28 проц., головним чином за рахунок підвищення продуктивності праці, і в той же час знизив собівартість продукції на 13,9 проц., що дало з початку 1963 року 77 тис. крб. надпланової економії. На трикотажній фабриці ім. Р. Люксембург вже в 1962 році був досягнутий рівень останнього року семирічки за обсягом виробництва, приріст продукції йшов за рахунок зростання продуктивності праці, а від зниження собівартості було одержано за сім місяців 1963 року 91 тис. крб. надпланової економії. Підрахувавши свої можливості, колективи цих підприємств взяли на себе нові підвищені зобов'язання і закликали всіх трудівників міста на кожному виробничому місці відшукувати можливості знизити собівартість продукції. Було підраховано, що зниження собівартості продукції на промислових підприємствах міста лише на один процент понад план може зекономити державі 15 млн. крб. на рік - це й була вагома ціна «київського проценту», за який закликали боротися ініціатори змагання.
Бюро Київського промислового обкому КП України на другий же день після опублікування звернення схвалило цей чудовий почин, відзначивши, що нова трудова ініціатива має велике політичне і народногосподарське значення. Вона дозволить заощадити мільйони карбованців, за рахунок яких країна одержить додатково багато екскаваторів, верстатів, кабеля, точних приладів, товарів народного споживання та іншої промислової продукції. Київський процент,- зазначалось у постанові бюро обкому партії,- повинен стати вагомим внеском трудящих Київщини у боротьбу радянського народу за створення матеріально-технічної бази комунізму.
Цінність змагання за «київський процент» полягала у тому, що в цій формі поєднувалось і змагання за економію матеріалів і сировини, і за удосконалення виробництва та підвищення продуктивності праці за рахунок впровадження нової техніки і технології, і за економне витрачання палива, електроенергії та інше. Таким чином, боротьба за «київський процент» носила всебічний характер і в той