Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область в складі УРСР

Київ — центр української культури у другій половині XVII століття

Перемога, здобута українським народом спільно з російським народом у бо­ротьбі проти польсько-шляхетського панування та турецько-татарської агресії, викликала піднесення творчих сил українського народу, що знайшло свій вияв у розвиткові культури.

Розвиток культури Києва був нерозривно зв'язаний з цим новим піднесенням національної самосвідомості українського народу. Істотним для культури другої половини XVII століття було зростання в ній світських рис та реалістичних тен­денцій. Всі успіхи в галузі української культури другої половини XVII століття були пов'язані із змінами в країні, які характеризувалися зародженням нових виробничих відносин, початком перетворення української народності в націю.

Возз'єднання України з Росією відкрило широкі можливості для взаємного збагачення культур двох братніх народів.

Київ у другій половині XVII століття був, як і раніше, центром освіти, науки і літератури. При церквах були організовані початкові загальноосвітні школи, в яких вчились діти заможних міщан, козаків та духовенства. Велику роль відігра­вала Братська колегія, яка, по суті, була вищою школою на Україні.

У 50-х роках XVII століття Братська колегія знаходилася в дуже скрутному становищі. Майже всі студенти колегії пішли у козацьке військо. Після возз'єд­нання України з Росією російським урядом колегії було надано ряд привілеїв, що сприяло її відродженню. Однак у 1658 році під час великої пожежі згорів будинок колегії, загинуло навчальне обладнання, бібліотека. Але у 1659 році Братській колегії, завдяки клопотанням ректора І. Галятовського, були повернуті всі її воло­діння: містечка Ксаверове і Мухоїди та ряд сіл. У 70-х роках їй було надано ряд. дворових місць на Подолі. У зв'язку з цим почалось швидке відродження колегії, поліпшився матеріальний стан, зросла її популярність. На кінець XVII століття в ній навчалось уже не менше тисячі чоловік. У колегії після її закінчення лише незначна частина слухачів ставала священослужителями, більшість одержувала світську освіту.

Братська колегія продовжувала національні традиції українських шкіл, але разом з тим застосовувала систему й методи європейських вищих шкіл того часу.

Вона була забезпечена висококваліфіко­ваними викладачами. В колегії було 8 класів. Навчання провадилось за широ­кою програмою. Вивчались мови (слов'ян ська, польська, латинська і грецька), нотний спів, православний катехізис, арифметика, астрономія, поезія, ритори­ка, музика, філософія, вивчались також німецька і французька мови, історія і географія. В колегії було створено вели­ку бібліотеку.

Для розвитку культури і освіти ве­лике значення мало книгодрукування. Київ у другій половині XVII століття був одним з найбільших центрів друкарства. Друкарня, яка знаходилась у Києво-Печерському монастирі, займала перше місце за кількістю видань на Україні. В другій половині XVII століття було надруковано понад 100 видань, у значній Мірі великих за обсягом книг з чітким шрифтом, добре оздоблених заставками, орнаментами і гравюрами. Видавались книги релігійного змісту (служебники, тріоді, євангелія, патерики), історичні твори, полемічні і художні — як оригі­нальні, так і перекладні. Найбільшою популярністю користувались книги «Киє­во-Печерський патерик» (1661 р.) та «Си­нопсис» (1674 р.).

У другій половині XVII століття значного розвитку досягла наука. Досить широко розроблялись проблеми філосо­фії. Справжнім вченим-енциклопедистом був Інокентій Гізель, якого сучасники називали «Аристотелем». У 1645—1650 pp. він був ректором Братської колегії. В той час він видав кілька своїх праць і серед них — «Твір про філософію» і «Мир с богом человеку» (1669 р.). У цих філософ­ських працях, загалом ідеалістичних, Гізель вказував на вічність природи і матерії.

Питання філософії, логіки і психології розробляли і вивчали київські вчені того часу: Іосаф Кроковський читав курс філософії у Братській колегії у 1685— 1689 pp., Стефан Яворський, професор філософії та префект колегії у 90-х роках, та Іпокентій Половський викладав філософію в колегії в кінці XVII століття. Пи­тання моральні висвітлював у своєму творі «Ієрогліфічна іфіка або навчальна філо­софія» Афанасій Милославський.

Незважаючи на ідеалістичний світогляд київських учених-філософів, схолас­тичність їх міркувань, відстоювання догматів православної релігії,—вони були найбільш освіченими людьми свого часу, обізнаними з досягненнями науки, а тому вони і визнавали існування об'єктивного світу, вічність матерії, вірили в можли­вість пізцапня її, в силу і могутність людського розуму. їх учні поширювали ці ідеї далеко за кежамй Києва й України.