Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Київ у період визвольної війни 1648— 1654 pp. та після возз'єднання України з Росією

козаки. Організатором його був брацлавський полковник Д. Нечай та козаки-кияни — учасники битви під Пилявою. Повстанці захопили київський замок з гар­матами і бойовими припасами, а також міську ратушу.

17 грудня 1648 року військо Б. Хмельницького вступило в Київ. Кияни уро­чисто зустрічали його. «Весь народ вийшов з міста, вся чернь вітала його»,— писав представник польського уряду.

Через Золоті ворота Богдан Хмельницький в'їхав у місто. У всіх церквах дзвонили у дзвони, стріляли з гармат. Біля Софійського собору його вітали митрополит, духовенство і городяни. Студенти Київської колегії читали латинські і українські вірші на його честь.

Богдан Хмельницький добре розумів значення Києва як національно-релігій­ного і культурно-ідеологічного центру. Він підкреслював право повсталого укра­їнського народу на Київ як «место наше столечное». «Київ місто моє... Я воєвода київський»,— так заявив він польським комісарам на переговорах.

Тут у Києві Хмельницький мав зустріч і вів розмову з єрусалимським патріар­хом Паїсієм, який проїздом у Москву зупинився в місті. Патріарх Паїсій від особи всієї православної церкви схвалив його боротьбу проти політики Ватікану на укра­їнських землях. Гетьман Б. Хмельницький просив патріарха передати російському уряду, що коли цар подасть допомогу, то українські козаки йому «вперед будут надобны».

Виражаючи прагнення українського народу, Б. Хмельницький у січні 1649 року послав у Москву посольство на чолі з полковником С. Мужиловським, якому дору­чив поставити питання про возз'єднання України з Росією і про подання Україні збройної допомоги.

Богдан Хмельницький у лютому 1649 року почав переговори з поляками в Пе­реяславі, на яких він, зокрема, вимагав для киян, київських братських шкіл і пра­вославних монастирів, недоторканності і свободи діяльності. Проте ці переговори привели лише до тимчасового перемир'я.

У травні 1649 року в Києві спалахнуло повстання проти польської шляхти. На чолі стояв київський міщанин Полегенький. Повстання тривало лише три дні. Але й за цей час у місті було знищено всю шляхту. Врятувалися лише ті, хто встиг втекти з міста або заховатися у православних монастирях.

В ході розгортання визвольної війни Київ ставав одним із центрів збирання сил українського народу на боротьбу з Польщею.

Добре розуміючи це його значення, польський уряд прагнув захопити Київ. З півночі на місто вирушило кількатисячне польсько-литовське військо на чолі з гетьманом Я. Радзивіллом. Але повстання селян в Білорусії примусило Радзивілла в 1649 році припинити наступ на Київ.

Після зборівської битви у серпні 1649 року Б. Хмельницький змушений був укласти Зборівський мир, одним з пунктів якого було повернення на Україну, в тому числі і в Київ, польської адміністрації. У Київ прибув польський воєвода А. Кисіль. Його влада була номінальною, в місті він не почував себе безпечно. Російські посли повідомляли з Києва, що воєвода А. Кисіль живе у «великом страхованье, а расправных никаких дел чинить не смеет». А. Кисіль навіть на­магався виїхати з Києва, але козаки його не пустили, тримаючи як заложника. Прибулі з воєводою шляхтичі-урядники, як повідомляли ці ж посли, теж живуть «от козаков в великом страхованье». Отже, польські урядовці, які намагалися вершити справи у місті, натикалися на опір не тільки міщан і козаків, але й ко­зацької старшини, яка не збиралася втрачати свою владу в Києві.

Народ України, незадоволений наслідками Зборівської угоди, продовжував боротьбу. Повсталих селян Київщини підтримали міські низи.

Населення Києва все сильніше виражало незадоволення поверненням поль­ського воєводи в місто. В березні 1650 року, коли Б. Хмельницький приїхав у Київ для переговорів з А. Киселем, на Подолі зібрався великий натовп киян, які вимагали розпуску польського збройного загону і висловлювались проти присутності тут воєводи. Лише втручання Б. Хмельницького від­вернуло розправу над воєводою.

У ході визвольної війни все більше міцніли зв'язки братніх російського і українського наро­дів. Зростали і зміцнювались зв'язки населення Києва з жите­лями прикордонних міст Росії. В травні 1650 року польські уря­довці затримали під Києвом кіль­кох росіян, що прибули з Севська.

На їх захист виступили київські козаки і мі­щани. Вони нагадували урядовцям, що при­їжджим українцям в Росії «тесноти... никото­рые не чинитца», що лише завдяки цьому «ныне мы сыты», що «ныне де нашей братьи для хлеба и соли в ево государеву сторону пое­хали многие тысячи». Польська адміністрація змушена була звільнити заарештованих росіян. Після поразки війська Б. Хмельницького під Берестечком весною 1651 року шляхетська ар­мія просувалася з боями до Білої Церкви, щоб звідти розпочати похід на Київ. У цей же час з півночі литовське військо на чолі з геть­маном Я. Радзивіллом знову почало наступ на Київ, загрожуючи тилу українського вій­ська. Жорстокими розправами з селянами був відмічений шлях Радзивілла на Київ.

Не витримавши боїв з переважаючими си­лами ворога, Київський полк на чолі з А. Ждановичем, що обороняв місто, змушений був відступити. Разом з козаками за Дніпро пішло багато міщан. Захопивши місто 5 серп­ня 1651 року, польсько-литовські завойовники заходилися грабувати населення, монастирі, церкви. Спалахнули пожежі. Два дні горіло місто.



Київ