Київ у період визвольної війни 1648— 1654 pp. та після возз'єднання України з Росією
козаки. Організатором його був брацлавський полковник Д. Нечай та козаки-кияни — учасники битви під Пилявою. Повстанці захопили київський замок з гарматами і бойовими припасами, а також міську ратушу.
17 грудня 1648 року військо Б. Хмельницького вступило в Київ. Кияни урочисто зустрічали його. «Весь народ вийшов з міста, вся чернь вітала його»,— писав представник польського уряду.
Богдан Хмельницький добре розумів значення Києва як національно-релігійного і культурно-ідеологічного центру. Він підкреслював право повсталого українського народу на Київ як «место наше столечное». «Київ місто моє... Я воєвода київський»,— так заявив він польським комісарам на переговорах.
Тут у Києві Хмельницький мав зустріч і вів розмову з єрусалимським патріархом Паїсієм, який проїздом у Москву зупинився в місті. Патріарх Паїсій від особи всієї православної церкви схвалив його боротьбу проти політики Ватікану на українських землях. Гетьман Б. Хмельницький просив патріарха передати російському уряду, що коли цар подасть допомогу, то українські козаки йому «вперед будут надобны».
Виражаючи прагнення українського народу, Б. Хмельницький у січні 1649 року послав у Москву посольство на чолі з полковником С. Мужиловським, якому доручив поставити питання про возз'єднання України з Росією і про подання Україні збройної допомоги.
Богдан Хмельницький у лютому 1649 року почав переговори з поляками в Переяславі, на яких він, зокрема, вимагав для киян, київських братських шкіл і православних монастирів, недоторканності і свободи діяльності. Проте ці переговори привели лише до тимчасового перемир'я.
У травні 1649 року в Києві спалахнуло повстання проти польської шляхти. На чолі стояв київський міщанин Полегенький. Повстання тривало лише три дні. Але й за цей час у місті було знищено всю шляхту. Врятувалися лише ті, хто встиг втекти з міста або заховатися у православних монастирях.
В ході розгортання визвольної війни Київ ставав одним із центрів збирання сил українського народу на боротьбу з Польщею.
Добре розуміючи це його значення, польський уряд прагнув захопити Київ. З півночі на місто вирушило кількатисячне польсько-литовське військо на чолі з гетьманом Я. Радзивіллом. Але повстання селян в Білорусії примусило Радзивілла в 1649 році припинити наступ на Київ.
Після зборівської битви у серпні 1649 року Б. Хмельницький змушений був укласти Зборівський мир, одним з пунктів якого було повернення на Україну, в тому числі і в Київ, польської адміністрації. У Київ прибув польський воєвода А. Кисіль. Його влада була номінальною, в місті він не почував себе безпечно. Російські посли повідомляли з Києва, що воєвода А. Кисіль живе у «великом страхованье, а расправных никаких дел чинить не смеет». А. Кисіль навіть намагався виїхати з Києва, але козаки його не пустили, тримаючи як заложника. Прибулі з воєводою шляхтичі-урядники, як повідомляли ці ж посли, теж живуть «от козаков в великом страхованье». Отже, польські урядовці, які намагалися вершити справи у місті, натикалися на опір не тільки міщан і козаків, але й козацької старшини, яка не збиралася втрачати свою владу в Києві.
Народ України, незадоволений наслідками Зборівської угоди, продовжував боротьбу. Повсталих селян Київщини підтримали міські низи.
Населення Києва все сильніше виражало незадоволення поверненням польського воєводи в місто. В березні 1650 року, коли Б. Хмельницький приїхав у Київ для переговорів з А. Киселем, на Подолі зібрався великий натовп киян, які вимагали розпуску польського збройного загону і висловлювались проти присутності тут воєводи. Лише втручання Б. Хмельницького відвернуло розправу над воєводою.
У ході визвольної війни все більше міцніли зв'язки братніх російського і українського народів. Зростали і зміцнювались зв'язки населення Києва з жителями прикордонних міст Росії. В травні 1650 року польські урядовці затримали під Києвом кількох росіян, що прибули з Севська.
На їх захист виступили київські козаки і міщани. Вони нагадували урядовцям, що приїжджим українцям в Росії «тесноти... никоторые не чинитца», що лише завдяки цьому «ныне мы сыты», що «ныне де нашей братьи для хлеба и соли в ево государеву сторону поехали многие тысячи». Польська адміністрація змушена була звільнити заарештованих росіян. Після поразки війська Б. Хмельницького під Берестечком весною 1651 року шляхетська армія просувалася з боями до Білої Церкви, щоб звідти розпочати похід на Київ. У цей же час з півночі литовське військо на чолі з гетьманом Я. Радзивіллом знову почало наступ на Київ, загрожуючи тилу українського війська. Жорстокими розправами з селянами був відмічений шлях Радзивілла на Київ.
Не витримавши боїв з переважаючими силами ворога, Київський полк на чолі з А. Ждановичем, що обороняв місто, змушений був відступити. Разом з козаками за Дніпро пішло багато міщан. Захопивши місто 5 серпня 1651 року, польсько-литовські завойовники заходилися грабувати населення, монастирі, церкви. Спалахнули пожежі. Два дні горіло місто.