Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область в складі УРСР

Соціально-економічний розвиток Києва

Київ у другій половині XVII століття складався з трьох частин : Верхнього міста, Подола і Печерська. Крім того, були і передмістя – Гончари і Кожум’яки, де жили ремісники, Куренівка, де жили козаки, та слобода, де жили селяни Печерського, Софійського, Михайловського і Кирилівського монастирів.

Головним центром торгівлі і ремесла був Поділ, тут же був магістрат та Киево-Братська колегія.

Під час визвольної війни воєводський замок на горі Киселівці був зруйнова­ний. Російські воєводи збудували нові укріплення навколо Верхнього міста — над старими валами, що були споруджені ще до монгольської навали, насипано нові.

На Печерську були розташовані будівлі Києво-Печерської лаври, двори лавр­ських ремісників та слуг. Печерськ теж був оточений земляним валом. Пізніше, в 90-х роках, навколо Печерського монастиря було споруджено кам'яну стіну.

У другій половині XVII століття Київ продовжував користуватися магдебур­зьким правом, підтвердженим царськими грамотами.

Після визвольної війни у Києві і на Київщині значно зменшилась кількість населення. Багато загинуло під час епідемії чуми у 1652 році. Так, в Печерському монастирі, як свідчить сучасник, з 500 чоловік залишилося в живих лише 200.

У другій половині XVII століття в результаті нападів на Правобережжя татарів і турків багато міст і містечок зовсім опустіло. Через це дуже повільно засе­лявся і Київ.

Після визвольної війни змінився соціальний склад населення. Зникла польська шляхта і католицьке духовенство. Основною групою населення було міщанство. Крім цього, тут було багато козаків, які оселилися у місті після визвольної війни. Значно зросла кількість посполитих, у тому числі монастирських.

В цей час був реорганізований Київський полк, у зв'язку з чим було утворено окрему Київську сотню. В місті оселилася козацька старшина, у якої в Києві та його околицях були землі і піддані.

Багатим і впливовим було вище київське духовенство, яке, використовуючи боротьбу старшини, захоплювало маєтки шляхтичів, вільні землі, одержувало у царя привілеї на володіння селами і, нарешті, прибрало до своїх рук майже всю землю Київської сотні.

Перепис 1666 року дає уявлення про розвиток ремесла і торгівлі у Києві в дру­гій половині XVII століття. В місті налічувалося 684 двори міщан, з них 209 ре­місників і 30 купців. Отже, ремесло було досить розвинутим в місті. При цьому слід врахувати, що у переписі не наводяться дані про ремісників-козаків.

Серед київських ремісників існувала значна диференціація. Так, поряд з за­можними ремісниками була численна група «підсусідків», яка працювала у своїх дворовласників. У Києві в той час налічувалося 33 ремісничі і промислові профе­сії: кожум'яки, кравці, шевці, прасоли, або чумаки, ковалі, ткачі, м'ясники, пекарі, шабельники, кушніри, панчішники, пивовари, бондарі, столярі, винокури, юве­ліри, мильники, колесники, мельники та інші.

Об'єднувалися київські ремісники в чотири основні цехи — швацький, кушнір­ський, ковальський і швецький. Крім цих, були ще цехи музикантів і бондарів. Але поступово цехи дробилися. Так, якщо у другій половині XVII століття їх було 11, то у XVIII столітті — вже 15.

Київ був одним з найбільших на Україні центрів друкарства. Це визначало наявність у місті таких професій, як друкарі, гравери, художники, брошуруваль­ники, палітурники, золотники, виготовлювачі друкарських фарб.

Поряд з ремеслом в Києві існували промисли: виробництво цегли, млинарство, виробництво спиртних напоїв, воску і т. п.

Цегельні існували в місті з XVI століття. Дуття в печах здійснювалось за допо­могою водяного колеса. Воно приводило в рух міхи, а також ступи, які місили це­гельну масу. Тут серед робітних людей існувала певна спеціалізація: були груб­ники, формувальники, візники та інші. Крім міських, замкових і монастирських цегелень, існували цегельні приватні, якими володіли міські багатії.

Найбільш поширеним промислом був горілчаний. Його намагалися повністю захопити у свої руки монастирі, а також старшина і заможні козаки. Виробництво напоїв — горілки, пива, меду — становило монополію міщан ще з XVI століття і було закріплене за ними царською грамотою у 1654 році; у 1663 році ця монополія підтверджена універсалом гетьмана Брюховецького.

За переписом 1666 року в Києві на ріках Либеді, Сирці, Кудрявці було 17 водя­них млинів: з них 6 належало міщанам і козакам, 11 монастирям. В місті були також воскобойні. Біля Києва знаходились гути Видубицького монастиря, на яких вироб­лялось скло.

Частина київського козацтва займалась ремеслом, промислом і торгівлею. Вони володіли в місті та його околицях угіддями, млинами тощо. Промислами і торгами зай­мались також російські стрільці, що жили в слободі біля Старо-Київської фортеці.

Значні економічні позиції в Києві займали численні монастирі. їм належали великі земельні площі, угіддя, млини, цегельні, будинки, промисли. На землях і дворищах Братського, Печерського, Фролівського, Михайлівського та інших монастирів Києва налічувалось 84 двори ремісників, що становило 13 проц. від усієї кількості ремісників у місті.