Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Ставленики контрреволюційного Тимчасового уряду на Київщині робили відчайдушні спроби зберегти маєтки Браницьких та інших землевласників. Щоб придушити виступи селян, начальник Васильківської повітової міліції телеграмою від 18 липня 1917 року просив Київського губернського комісара «негайно надіслати в Рокитне дільничому начальнику міліції взвод козаків для сприяння виконанню судового
рішення про відібрання у селян млина і захопленого лісу графині Браницької в Прусах». Та зупинити революційний рух трудящих вже ніхто не міг.
Дізнавшись про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді та утворення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним, трудящі Рокитного посилили боротьбу проти буржуазно-націоналістичної Центральної ради.
У січні 1918 року в Рокитному був створений волосний ревком. Активт ними пропагандистами перших заходів Радянської влади стали вчитель Ткачук, робітник Костецький і студент Ісаков. Але весною того ж року Рокитне захопили німецько-австрійські війська та їхні прихвостні - українські буржуазні націоналісти. Трудящі Рокитного нід проводом більшовиків боролися проти окупантів. У березні 1918 року в районі села, недалеко від залізничної станції, відбувся бій повстанців с. Синяви і навколишніх сіл із загоном німців і гайдамаків, в результаті якого Рокитне й станція стали вільними. Учасники повстання захопили багато гвинтівок і кулеметів. Німецьке командування направило у район повстання військо з артилерією і бронепоїздом. Повстання було придушене.
Трудящі Рокитного взяли активну участь в одному з найбільших: повстань проти німецько-австрійських окупантів і їх прислужників улітку 1918 року. Багато жителів села разом з партизанськими загонами відступили через Полтавську губернію до кордонів РРФСР, де восени в «нейтральній зоні» влилися у Першу Українську Радянську дивізію і разом з таращанцями склали ядро легендарного Таращанського полку, яким командував В. Н. Боженко.
Після вигнання з Київщини німецько-австрійських окупантів, а потім буржуазно-націоналістичної Директорії більшовики Рокитного вийшли з підпілля. 10 березня 1919 року в Рокитному створили волосний ревком у складі 9 чоловік, серед яких було 5 комуністів. Головою його став робітник Павлов. Революційний комітет організував комуністичний збройний загін у кількості сорока чоловік. Члени загону, переважно колишні фронтовики і молодь, вели мужню боротьбу проти бандитизму. Ревком наклав контрибуцію на місцеву буржуазію в розмірі 100 тис. крб., розгорнув підготовку до з'їзду Рад Васильківського повіту.
Становище лишалося й далі тривожним. Діяли численні банди Тютюнника, Зеленого та інших, які в тилу Червоної Армії жорстоко розправлялися з комуністами й активними борцями за владу Рад. У вересні 1919 року Рокитне захопили денікінці. Вони чинили грабунки, вбивства й наскоки на сусідні села. Білогвардійці фактично трималися лише в районі залізниці. В кінці року Червона Армія вигнала денікінців. У січні 1920 року відновив свою діяльність ревком. Велику роль у відродженні органів Радянської влади відіграв уповноважений губкому партії І. Захарутін, який очолив партосередок Рокитного.
Остаточно Радянська влада в селі утвердилася в червні 1920 року, після вигнання білополяків. Головою сільської Ради обрали бідняка А. Г. Тимбая. В серпні виник комітет незаможних селян (голова Слісаренко). В кінці 1920 року органи влади провели в Рокитному остаточний розподіл націоналізованої землі між бідняками й батраками. На початку жовтня в Рокитному стояв штаб Першої Кінної армії, очолюваний С. М. Будьонним і К. Є. Ворошиловим. Будьонівці допомогли розгромити куркульські банди.
Безперервні бої в роки іноземної інтервенції і громадянської війни, грабежі й руйнування, вчинені окупантами та контрреволюційними бандами, завдали великої шкоди економіці Рокитного. Були майже повністю зруйновані підприємства. Величезних збитків зазнало й сільське господарство, особливо тваринництво.
В 1923 році Рокитне стало районним центром, наступного року його віднесено до категорії селищ міського типу.
В роки боротьби радянського народу за здійснення соціалістичної індустріалізації й колективізації сільського господарства значні зміни відбулися в економічному розвитку селища. 1929 року в Рокитному побудовано маслозавод, у 1931-1933 pp. стали до ладу гранітний кар'єр, промкомбінат, промислова артіль «Швейтруд» та артіль інвалідів «Зоря». Значно розширилася сітка підприємств торгівлі.
Комуністи Рокитного ще з перших років мирного будівництва велику увагу приділяли об'єднанню трудящого селянства в громадські господарства. В березні 1921і року створено перший ТСОЗ, а в серпні 1922 року - другий під назвою «Вільна праця». Ініціаторами й активними членами цих товариств були
Рокитне
Сторінка 4 з 7
третій і четвертий сніп.Ставленики контрреволюційного Тимчасового уряду на Київщині робили відчайдушні спроби зберегти маєтки Браницьких та інших землевласників. Щоб придушити виступи селян, начальник Васильківської повітової міліції телеграмою від 18 липня 1917 року просив Київського губернського комісара «негайно надіслати в Рокитне дільничому начальнику міліції взвод козаків для сприяння виконанню судового
Дізнавшись про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді та утворення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним, трудящі Рокитного посилили боротьбу проти буржуазно-націоналістичної Центральної ради.
У січні 1918 року в Рокитному був створений волосний ревком. Активт ними пропагандистами перших заходів Радянської влади стали вчитель Ткачук, робітник Костецький і студент Ісаков. Але весною того ж року Рокитне захопили німецько-австрійські війська та їхні прихвостні - українські буржуазні націоналісти. Трудящі Рокитного нід проводом більшовиків боролися проти окупантів. У березні 1918 року в районі села, недалеко від залізничної станції, відбувся бій повстанців с. Синяви і навколишніх сіл із загоном німців і гайдамаків, в результаті якого Рокитне й станція стали вільними. Учасники повстання захопили багато гвинтівок і кулеметів. Німецьке командування направило у район повстання військо з артилерією і бронепоїздом. Повстання було придушене.
Трудящі Рокитного взяли активну участь в одному з найбільших: повстань проти німецько-австрійських окупантів і їх прислужників улітку 1918 року. Багато жителів села разом з партизанськими загонами відступили через Полтавську губернію до кордонів РРФСР, де восени в «нейтральній зоні» влилися у Першу Українську Радянську дивізію і разом з таращанцями склали ядро легендарного Таращанського полку, яким командував В. Н. Боженко.
Після вигнання з Київщини німецько-австрійських окупантів, а потім буржуазно-націоналістичної Директорії більшовики Рокитного вийшли з підпілля. 10 березня 1919 року в Рокитному створили волосний ревком у складі 9 чоловік, серед яких було 5 комуністів. Головою його став робітник Павлов. Революційний комітет організував комуністичний збройний загін у кількості сорока чоловік. Члени загону, переважно колишні фронтовики і молодь, вели мужню боротьбу проти бандитизму. Ревком наклав контрибуцію на місцеву буржуазію в розмірі 100 тис. крб., розгорнув підготовку до з'їзду Рад Васильківського повіту.
Становище лишалося й далі тривожним. Діяли численні банди Тютюнника, Зеленого та інших, які в тилу Червоної Армії жорстоко розправлялися з комуністами й активними борцями за владу Рад. У вересні 1919 року Рокитне захопили денікінці. Вони чинили грабунки, вбивства й наскоки на сусідні села. Білогвардійці фактично трималися лише в районі залізниці. В кінці року Червона Армія вигнала денікінців. У січні 1920 року відновив свою діяльність ревком. Велику роль у відродженні органів Радянської влади відіграв уповноважений губкому партії І. Захарутін, який очолив партосередок Рокитного.
Остаточно Радянська влада в селі утвердилася в червні 1920 року, після вигнання білополяків. Головою сільської Ради обрали бідняка А. Г. Тимбая. В серпні виник комітет незаможних селян (голова Слісаренко). В кінці 1920 року органи влади провели в Рокитному остаточний розподіл націоналізованої землі між бідняками й батраками. На початку жовтня в Рокитному стояв штаб Першої Кінної армії, очолюваний С. М. Будьонним і К. Є. Ворошиловим. Будьонівці допомогли розгромити куркульські банди.
Безперервні бої в роки іноземної інтервенції і громадянської війни, грабежі й руйнування, вчинені окупантами та контрреволюційними бандами, завдали великої шкоди економіці Рокитного. Були майже повністю зруйновані підприємства. Величезних збитків зазнало й сільське господарство, особливо тваринництво.
В 1923 році Рокитне стало районним центром, наступного року його віднесено до категорії селищ міського типу.
В роки боротьби радянського народу за здійснення соціалістичної індустріалізації й колективізації сільського господарства значні зміни відбулися в економічному розвитку селища. 1929 року в Рокитному побудовано маслозавод, у 1931-1933 pp. стали до ладу гранітний кар'єр, промкомбінат, промислова артіль «Швейтруд» та артіль інвалідів «Зоря». Значно розширилася сітка підприємств торгівлі.
Комуністи Рокитного ще з перших років мирного будівництва велику увагу приділяли об'єднанню трудящого селянства в громадські господарства. В березні 1921і року створено перший ТСОЗ, а в серпні 1922 року - другий під назвою «Вільна праця». Ініціаторами й активними членами цих товариств були