Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після возз'єднання України з Росією Рокитне стало сотенним містечком Білоцерківського полку. В ньому проживало: козаків - 171, міщан - 18. За кількістю-жителів Рокитне поступалося тільки перед Білою Церквою й Ставищами.
Жителі Рокитного активно боролися проти шляхетської Польщі та зрадників українського народу І.
Виговського й П. Тетері, які намагалися відірвати Україну від Росії. Під час визвольного повстання 1664-1665 pp. на чолі з Сулимкою і Вареницею під Рокитним стався великий бій, у якому загинув народний ватажок Сулимка.
Поразка шляхетської Польщі у війні з Туреччиною, грізні удари народних повстань привели до ослаблення феодального гніту на півдні Київщини. Шляхта звідси втекла і в багатьох місцях були поновлені козацькі привілеї. Так, після Бучацького мирного договору 1672 року Рокитне тимчасово стає козацьким містом; його населення й далі чинило мужній опір турецьким загарбникам та їх спільникові гетьману Правобережної України П. Дорошенкові. Під час цієї боротьби містечко було надзвичайно спустошене турецько-татарськими нападами. Тому тут польська влада дозволяла осідати поселенцям. Для посилення оборони кордонів Польщі поселенцям надавались деякі привілеї, визнавались козацькі права. Проте поступки шляхти були тимчасові.
Протягом наступного століття Рокитним володіли різні магнати, за нього виникали часті суперечки й судові конфлікти. Боротьба феодалів ще більше погіршувала становище поневоленого населення, переважну більшість якого складали селяни-кріпаки. Зt кожним роком побори й податки зростали, кріпосне право набирало найжорстокіших форм.
Містечко й навколишні села неодноразово були свідками та учасниками гострої боротьби козаків і селян проти польських магнатів і шляхти. Чимало рокитнянців вливалися у загони гайдамаків, які громили поміщицькі маєтки, виганяли шляхту. Серед активних учасників Коліївщини, яких судила кодненська комісія, були жителі Рокитного - Лихогруденко й Роговський. Шляхетський суд црисудив першому відтяти голову, а другого - четвертувати.
З кінця XVIII ст., коли Правобережна Україна ввійшла до складу Росії, Рокитне перебувало у Васильківському повіті Київської губернії. Шляхтич Карвицький продав містечко графу К. Браницькому.
Після розгрому Наполеона і повернення царської армії з-за кордону в Рокитному розквартирувалася бригада легкої артилерії, в складі якої було чимало учасників Вітчизняної війни - майбутніх декабристів. 27 січня 1826 року тут арештували активного члена «Товариства з'єднаних слов'ян», командира 2-ї роти 9-ї артилерійської бригади підполковника О. К. Берстеля (1788-1830).
Нові власники Рокитного зробили все, щоб перетворити населення в кріпаків. У середині XIX ст. в числі його жителів уже не лишилося жодного вільного селянина.
В маєтку Браницького у Рокитному разом з с. Юзефівкою (пізніше Йосипівка) 1856 року налічувалося 878 селян-кріпаків. Із 258 дворів 18 були тяглими, 150 - пішими і 90 - городниками. Для тяглових господарств, що мали коней або волів, запроваджувалися чотири дні панщини на тиждень: три дні тяглових і один жіночий. Півтяглові господарства, що мали половинні наділи, відбували пішу панщину - два дні чоловічі і один день жіночий на тиждень. Крім того, селяни відробляли на користь поміщиків значну кількість т. зв. згінних днів.
Селяни Рокитного не мирились із своїм безправним становищем і вели боротьбу за звільнення від кріпосницького гніту. Вони взяли участь у масовому антикріпосницькому повстанні, відомому в історії під назвою Київської козаччини. Уже в середині березня 1855 року селяни, складаючи списки козаків, відмовлялися виконувати панщину і розпорядження урядовців. На придушення цього руху кинуто царське військо. За свідченням сучасника, «з військом приїхало 10 парокінних возів з лозами в палець завтовшки і в 4-5 арш. завдовжки», якими били непокірних селян. Багато повстанців арештували і кинули до в'язниці.
Незважаючи на жорстоку розправу, селяни й далі продовжували боротьбу за звільнення від кріпосницької залежності. Як тільки стало відомо про реформу 1861 року, багато селян-кріпаків Рокитного перестали працювати на поміщика, відмовлялися сплачувати викупні платежі, виконувати відробітки й переховувалися в лісах.
Реформа не виправдала сподівань селян. Городники не одержали польової землі, піші одержали основний наділ, що дорівнював 7 десятинам, а тяглі - 12 десятин . За землю селяни протягом 49 років повинні були сплачувати щорічно
Рокитне
Сторінка 2 з 7
Російській державі. Члени посольства зробили опис укріплень Рокитного. На той час тут було два частоколи з проїжджими й глухими вежами, а навколо них тягнувся глибокий рів. В укріпленні стояли велика мідна і 7 малих залізних пищалей із запасом свинцю та пороху.Після возз'єднання України з Росією Рокитне стало сотенним містечком Білоцерківського полку. В ньому проживало: козаків - 171, міщан - 18. За кількістю-жителів Рокитне поступалося тільки перед Білою Церквою й Ставищами.
Жителі Рокитного активно боролися проти шляхетської Польщі та зрадників українського народу І.
Поразка шляхетської Польщі у війні з Туреччиною, грізні удари народних повстань привели до ослаблення феодального гніту на півдні Київщини. Шляхта звідси втекла і в багатьох місцях були поновлені козацькі привілеї. Так, після Бучацького мирного договору 1672 року Рокитне тимчасово стає козацьким містом; його населення й далі чинило мужній опір турецьким загарбникам та їх спільникові гетьману Правобережної України П. Дорошенкові. Під час цієї боротьби містечко було надзвичайно спустошене турецько-татарськими нападами. Тому тут польська влада дозволяла осідати поселенцям. Для посилення оборони кордонів Польщі поселенцям надавались деякі привілеї, визнавались козацькі права. Проте поступки шляхти були тимчасові.
Протягом наступного століття Рокитним володіли різні магнати, за нього виникали часті суперечки й судові конфлікти. Боротьба феодалів ще більше погіршувала становище поневоленого населення, переважну більшість якого складали селяни-кріпаки. Зt кожним роком побори й податки зростали, кріпосне право набирало найжорстокіших форм.
Містечко й навколишні села неодноразово були свідками та учасниками гострої боротьби козаків і селян проти польських магнатів і шляхти. Чимало рокитнянців вливалися у загони гайдамаків, які громили поміщицькі маєтки, виганяли шляхту. Серед активних учасників Коліївщини, яких судила кодненська комісія, були жителі Рокитного - Лихогруденко й Роговський. Шляхетський суд црисудив першому відтяти голову, а другого - четвертувати.
З кінця XVIII ст., коли Правобережна Україна ввійшла до складу Росії, Рокитне перебувало у Васильківському повіті Київської губернії. Шляхтич Карвицький продав містечко графу К. Браницькому.
Після розгрому Наполеона і повернення царської армії з-за кордону в Рокитному розквартирувалася бригада легкої артилерії, в складі якої було чимало учасників Вітчизняної війни - майбутніх декабристів. 27 січня 1826 року тут арештували активного члена «Товариства з'єднаних слов'ян», командира 2-ї роти 9-ї артилерійської бригади підполковника О. К. Берстеля (1788-1830).
Нові власники Рокитного зробили все, щоб перетворити населення в кріпаків. У середині XIX ст. в числі його жителів уже не лишилося жодного вільного селянина.
В маєтку Браницького у Рокитному разом з с. Юзефівкою (пізніше Йосипівка) 1856 року налічувалося 878 селян-кріпаків. Із 258 дворів 18 були тяглими, 150 - пішими і 90 - городниками. Для тяглових господарств, що мали коней або волів, запроваджувалися чотири дні панщини на тиждень: три дні тяглових і один жіночий. Півтяглові господарства, що мали половинні наділи, відбували пішу панщину - два дні чоловічі і один день жіночий на тиждень. Крім того, селяни відробляли на користь поміщиків значну кількість т. зв. згінних днів.
Селяни Рокитного не мирились із своїм безправним становищем і вели боротьбу за звільнення від кріпосницького гніту. Вони взяли участь у масовому антикріпосницькому повстанні, відомому в історії під назвою Київської козаччини. Уже в середині березня 1855 року селяни, складаючи списки козаків, відмовлялися виконувати панщину і розпорядження урядовців. На придушення цього руху кинуто царське військо. За свідченням сучасника, «з військом приїхало 10 парокінних возів з лозами в палець завтовшки і в 4-5 арш. завдовжки», якими били непокірних селян. Багато повстанців арештували і кинули до в'язниці.
Незважаючи на жорстоку розправу, селяни й далі продовжували боротьбу за звільнення від кріпосницької залежності. Як тільки стало відомо про реформу 1861 року, багато селян-кріпаків Рокитного перестали працювати на поміщика, відмовлялися сплачувати викупні платежі, виконувати відробітки й переховувалися в лісах.
Реформа не виправдала сподівань селян. Городники не одержали польової землі, піші одержали основний наділ, що дорівнював 7 десятинам, а тяглі - 12 десятин . За землю селяни протягом 49 років повинні були сплачувати щорічно