Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У пореформений період колишні кріпаки все більше втягувалися в товарно-грошові відносини. Через містечко йшли шляхи з Богуслава на Білу Церкву і з Василькова на Таращу. Один раз на два тижні в Рокитному збирався базар. Селяни вивозили продавати хліб, худобу, а купували товари місцевих
ремісників, одяг, речі домашнього вжитку й бакалійні товари, привезені купцями з Богуслава та інших міст. Місцеві чумаки доставляли сіль, рибу та інші товари з Криму й Дону.
В 60-х роках XIX ст. дещо прискорився розвиток промислового виробництва. В Рокитному з'явилися майстерні, невеликі заводи для переробки сільськогосподарської сировини. На початку 70-х років споруджено невеликий пивоварний завод, 2 водяних млини. Розширилося ремісниче виробництво: в Рокитному працювало 37 ремісників. Протягом 80-х років почали діяти медоварний, миловарний і цегельний заводи. Це були напівкустарні підприємства, на яких працювало по кілька робітників. Активізувалася торгівля.
Розвиток капіталістичних форм господарства, ріст внутрішньої торгівлі та втягування Київщини в систему загальноросійського ринку, що особливо посилилося після прокладення Південно-Західної залізниці, дещо позначились на економіці й побуті Рокитного. Воно стало типовим периферійним містечком, де переважали дрібні підприємці, купці й лихварі.
В містечку разом з присілком Юзефівкою на 1900 рік налічувалося 864 двори (5625 жителів). Із 4983 десятин землі 2441,5 - належала поміщикам, близько 127 - церкві, 2407,5 - селянам. Поміщики Рего та Юзеф Візерський володіли 1300 десятинами землі. Більшість селян мала всього від 0,5 до 3 десятин на двір.
На початку XX ст. становище місцевого трудового населення значно погіршилося. Воно брало участь у першій російській буржуазно-демократичній революції 1905-1907 pp. Тут відбулися політичні виступи проти царизму. Так, 17 вересня 1905 року група молоді, яка підлягала призову в армію, саботувала цей захід і готувала демонстрацію під гаслом «Геть самодержавство»!. Але поліція зірвала їх виступ. Пізніше за участь у революційних виступах жителів містечка А. Дзівановського та Орловського було заслано до Сибіру.
Столипінська аграрна реформа посилила класове розшарування, прискорила перетворення селян на сільських пролетарів і напівпролетарів. Про це свідчать дані земської статистики. 1912 року із 679 господарств Рокитного більше половини мали земельні наділи менше 4 десятин. Серед господарств з наділом до 2 десятин, яких на лічувалося 248, зовсім не мали худоби . А тим часом 25 заможних господарств мали землі по 9 і більше десятин і по 8-10 голів худоби. Безземельні й малоземельні господарства, позбавлені власного тягла й худоби, були приречені на злидні і постачали дешеву робочу силу в поміщицькі економії Браницьких, куркулям, поповнювали зростаючі лави сільського та фабрично-заводського пролетаріату.
В Рокитному напередодні першої світової війни працювали понад 20 дрібних промислових підприємств, на яких було зайнято близько 100 найманих робітників. Приватна торгівля зосереджувалася в руках понад 110 власників дрібних крамниць. Всі вони брали активну участь у ярмарках навколишніх міст і містечок, особливо в рокитнянських ярмарках, які відбувалися двічі на місяць і відзначалися низькими цінами на сільськогосподарську продукцію.
Дореволюційне Рокитне було занедбаним, глухим закутком Київської губернії. Царизм, місцева буржуазія та її земські установи майже нічого не робили для піднєт сення культурно-освітнього рівня трудящих, охорони їх здоров'я. В кінці XIX ст. у містечку відкрили лікарню з одним лікарем і одним фельдшером. Крім Рокитного, вони ж обслуговували також навколишні села. Практично медичною допомогою могло користуватися тільки заможне населення. В 1862 році тут відкрили однокласну початкову школу, в якій один учитель навчав близько 40 дітей. У 1902 році школа стала двокласною.
Великим тягарем для населення стала перша світова імперіалістична війна яка ще більше посилила зубожіння трудящих.
Звістка про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції і повалення царизму, мужню боротьбу пролетаріату Росії на чолі з більшовиками швидко дійшла до Рокитного. Уже весною 1917 року майже в кожному селі були людиг які читали більшовицькі газети, листівки. Селяни мітингували, вимагали революційного вирішення аграрного питання.
Літом 1917 року селяни перейшли до активних дій. Вони нападали на маєтки Браницьких, відбирали млини, рубали ліс, пасли худобу на поміщицьких сіножатях^ На вимогу селян виконком Рокитнянської волосної Ради в червні 1917 року ухвалив: збирати хліб на поміщицьких ланах не жатками, а вручну за
Рокитне
Сторінка 3 з 7
3367 крб., що становило 19 крб. ЗО коп. на основний і ЗО крб. 38 коп. на «тяглий» наділ. Для більшості селянських господарств такі викупні платежі були непосильними, що спричинялося до хронічної заборгованості.У пореформений період колишні кріпаки все більше втягувалися в товарно-грошові відносини. Через містечко йшли шляхи з Богуслава на Білу Церкву і з Василькова на Таращу. Один раз на два тижні в Рокитному збирався базар. Селяни вивозили продавати хліб, худобу, а купували товари місцевих
В 60-х роках XIX ст. дещо прискорився розвиток промислового виробництва. В Рокитному з'явилися майстерні, невеликі заводи для переробки сільськогосподарської сировини. На початку 70-х років споруджено невеликий пивоварний завод, 2 водяних млини. Розширилося ремісниче виробництво: в Рокитному працювало 37 ремісників. Протягом 80-х років почали діяти медоварний, миловарний і цегельний заводи. Це були напівкустарні підприємства, на яких працювало по кілька робітників. Активізувалася торгівля.
Розвиток капіталістичних форм господарства, ріст внутрішньої торгівлі та втягування Київщини в систему загальноросійського ринку, що особливо посилилося після прокладення Південно-Західної залізниці, дещо позначились на економіці й побуті Рокитного. Воно стало типовим периферійним містечком, де переважали дрібні підприємці, купці й лихварі.
В містечку разом з присілком Юзефівкою на 1900 рік налічувалося 864 двори (5625 жителів). Із 4983 десятин землі 2441,5 - належала поміщикам, близько 127 - церкві, 2407,5 - селянам. Поміщики Рего та Юзеф Візерський володіли 1300 десятинами землі. Більшість селян мала всього від 0,5 до 3 десятин на двір.
На початку XX ст. становище місцевого трудового населення значно погіршилося. Воно брало участь у першій російській буржуазно-демократичній революції 1905-1907 pp. Тут відбулися політичні виступи проти царизму. Так, 17 вересня 1905 року група молоді, яка підлягала призову в армію, саботувала цей захід і готувала демонстрацію під гаслом «Геть самодержавство»!. Але поліція зірвала їх виступ. Пізніше за участь у революційних виступах жителів містечка А. Дзівановського та Орловського було заслано до Сибіру.
Столипінська аграрна реформа посилила класове розшарування, прискорила перетворення селян на сільських пролетарів і напівпролетарів. Про це свідчать дані земської статистики. 1912 року із 679 господарств Рокитного більше половини мали земельні наділи менше 4 десятин. Серед господарств з наділом до 2 десятин, яких на лічувалося 248, зовсім не мали худоби . А тим часом 25 заможних господарств мали землі по 9 і більше десятин і по 8-10 голів худоби. Безземельні й малоземельні господарства, позбавлені власного тягла й худоби, були приречені на злидні і постачали дешеву робочу силу в поміщицькі економії Браницьких, куркулям, поповнювали зростаючі лави сільського та фабрично-заводського пролетаріату.
В Рокитному напередодні першої світової війни працювали понад 20 дрібних промислових підприємств, на яких було зайнято близько 100 найманих робітників. Приватна торгівля зосереджувалася в руках понад 110 власників дрібних крамниць. Всі вони брали активну участь у ярмарках навколишніх міст і містечок, особливо в рокитнянських ярмарках, які відбувалися двічі на місяць і відзначалися низькими цінами на сільськогосподарську продукцію.
Дореволюційне Рокитне було занедбаним, глухим закутком Київської губернії. Царизм, місцева буржуазія та її земські установи майже нічого не робили для піднєт сення культурно-освітнього рівня трудящих, охорони їх здоров'я. В кінці XIX ст. у містечку відкрили лікарню з одним лікарем і одним фельдшером. Крім Рокитного, вони ж обслуговували також навколишні села. Практично медичною допомогою могло користуватися тільки заможне населення. В 1862 році тут відкрили однокласну початкову школу, в якій один учитель навчав близько 40 дітей. У 1902 році школа стала двокласною.
Великим тягарем для населення стала перша світова імперіалістична війна яка ще більше посилила зубожіння трудящих.
Звістка про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції і повалення царизму, мужню боротьбу пролетаріату Росії на чолі з більшовиками швидко дійшла до Рокитного. Уже весною 1917 року майже в кожному селі були людиг які читали більшовицькі газети, листівки. Селяни мітингували, вимагали революційного вирішення аграрного питання.
Літом 1917 року селяни перейшли до активних дій. Вони нападали на маєтки Браницьких, відбирали млини, рубали ліс, пасли худобу на поміщицьких сіножатях^ На вимогу селян виконком Рокитнянської волосної Ради в червні 1917 року ухвалив: збирати хліб на поміщицьких ланах не жатками, а вручну за