Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Григорівка

Сторінка 3 з 7
медичною допомогою робітників і жителів села, в якому на кінець XIX ст. мешкало вже 3260 чоловік.
Більшість населення Григорівки була неписьменною. Тільки 16 лютого 1860 року в селі почала діяти однокласна церковнопарафіяльна школа. 1901 року засновано двокласне народне училище, де навчалося всього 42 учні. Училище перебувало на утриманні цукрозаводу.
Звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію викликала серед робітників і селян загальне піднесення. Зібравшись на сход 26 березня 1917 року, вони вирішили на ознаменування цієї події спорудити народний будинок.
Але сподівання робітників і селян на краще життя були марними. Трудящі невдовзі переконалися, що Тимчасовий уряд служить інтересам поміщиків та капіталістів. У селі зростали революційні настрої. І як тільки стало відомо про перемогу Жовтневого збройного повстання, ленінські декрети про мир і землю, трудівники Григорівки взялися за ліквідацію старих порядків і поділ панської землі. Вони захопили маєток і землі поміщика Малиновського, який утік. Слідом за ним виїхав і Зайцев, мріючи знову повернутися. Покидаючи село, він вимагав від робітників берегти завод «як своє життя».
Після І Всеукраїнського з'їзду Рад у селі розгорнулася підготовка до створення місцевого органу Радянської влади. На спільних робітничо-селянських зборах, що відбулися в середині лютого 1918 року, за ініціативою передових робітників створено ревком, до якого увійшли робітники Й. Є. Глуховський, С. М. Дзюба, П. Г. Феденко, Я. Д. Шевченко, Є. Й. Яценко та селяни - Н, І. Кучма і О. Ф. Леус. Ревком зосередив у своїх руках всю цовноту влади на селі. Водночас було сформовано невеликий збройний загін, який мав влитися до лав Червоного козацтва України.
З окупацією села німецько-австрійськими військами на початку березня 1918 року ревком перейшов у підпілля. Під його керівництвом почалася підготовка до збройної боротьби протц окупантів та їх буржуазно-націоналістичних прихвоснів. Та в травні ворогові вдалося заарештувати членів ревкому Я. Д. Шевченка (він же й голова завкому), П. Г. Феденка та Й. Є. Глуховського, яких відправили до Обухова, де після нелюдських катувань Я. Д. Шевченко помер, Інші члени ревкому, що залишилися на волі, продовжували діяти. Велику допомогу їм подав голова підпільного повітового ревкому П. Д. Христич, який прибув до рідного села. Одразу ж активізувалася підготовка загального повстання проти окупантів та гетьманців. Але на початку вересня П. Д. Христича схопили вороги. Боротьбу продовжували Й. Глуховський, О. М. Дзюба, М. І. Наконечний, С. М. Яценко та інші. Був складений план повстання, в якому мали взяти участь селяни багатьох навколишніх сіл. Перщий удар вирішено було завдати по сильному загону гетьманців, що засів на цукрозаводі. Загін налічував 120 чоловік, мав 10 кулеметів. У ніч на 22 листопада повстанці, яких було близько 600 чоловік, атакували гетьманський гарнізон. Під час запеклого бою, що тривав до ранку, ворожий гарнізон був майже повністю знищений. Над заводом замайорів червоний прапор.
Проте відновленню Радянської влади перешкодила Директорія, якій удалося захопити владу. За дорученням Київського обласного партійного комітету для підготовки повстання проти Директорії наприкінці грудня 1918 року після звільнення з тюрми прибув до Григорівки П. Д. Христич. На початку січня 1919 року в Григорівці відбувся селянський з'їзд, у якому взяло участь близько 40 представників 6 південних волостей повіту. З'їзд схвалив резолюцію про невизнання влади Директорії і закликав трудящих піднятися на збройну боротьбу. На з'їзді був створений ревком, до складу якого ввійшли П. Д. Христич (голова), С. М. Дзюба, . Ф. Рябчун, П. Г. Феденко та С. М. Яценко. Через тиждень відбувся другий селянський з'їзд, зібралося до 80 делегатів. Його учасники обрали повітовий ревком у складі П. Д. Христича, Й. Є. Глуховського, С, М. Дзюби, Н, І. Кучми, П. Г. Феденка та С, М. Яценка. Новий орган розгорнув активну діяльність, готуючись до загального повстання. Незабаром сили повстанців зросли вже до 3 тис. чоловік. Вони розгроили кілька загонів військ Директорії, визволили багато сіл, у т. ч. й Григорівку. Велику допомогу повстанцям подав Київський обласний підпільний партійний комітет, який виділив 200 тис. крб. та запасні частини до гармат. Частина повстанських сил розгорнула наступ на Васильків, який на деякий час було визволено. Під Києвом більшість бійців загону влилася до складу 1-ї Української радянської дивізії1 і в її складі билася проти ворогів на різних фронтах громадянської війни.
Після визволення села від петлюрівців григорівські селяни скликали 19 травня 1919 року збори, на яких ухвалили резолюцію про готовність підтримати Радянську владу і прийняли привітання російському народові, де писали: «Ми, селяни села Григорівки, усвідомлюємо, що тільки Робітничо-Селянський уряд відстоює інтереси трудового народу, і лише він допоможе вивести нас з нинішнього становища на світлий шлях рівності та братства, і ми, селяни,


Григорівка