Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Григорівка

Сторінка 2 з 7
проявлялося у різних формах. 1826 року, не витримавши знущань економа Паргунського, селяни А. Борисенко, Н. Демиденко та М. Шийко спіймали його й добре відшмагали. Вони відпустили ката тоді, як він поклявся більше не бити селян і відмовитися від посади економа. Селяни, які працювали в тяжких умовах на цукрозаводі, 1852 року підпалили його. Хто не витримував сваволі, тікав. У 50-х роках лише з Гусачівки втекло до Бессарабії 5 сімей.
За реформою 1861 року 77 селянських дворів (474 чоловіка) одержали від поміщика за викуп лише 475 десятин землі, за яку вони мали сплатити 22 516 крб.5 Земля була наділена нерівномірно. Найбільший наділ становив 4 десятини польової і 1 десятину присадибної землі. Більшість селян викупила половинний польовий наділ або лише присадибну ділянку. В поміщика й церкви залишилося понад 600 десятин кращої землі.
У пореформений період селяни терпіли від безземелля й малоземелля. На 1912 рік з 226 селянських господарств 41 - повністю позбулося землі, 26 - мали невеличкі клаптики польової землі, а всього 10 десятин, 38 - належало менше двох десятин кожному, 54 - менше трьох, 35 - менше чотирьох десятин. Тим часом два заможні господарства володіли 48 десятинами землі. Біднякам також невистачало худоби. Так, з числа безземельних господарств 14 не мали її взагалі. Безземельні селяни були дешевою-робочою силою для місцевих поміщиків і цукрозаводчиків.
Наприкінці XIX ст. за обсягом виробництва Григорівський цукрозавод вийшов на одне з перших місць серед цукрових підприємств України. В останніх роках XIX ст. тут працювало 2113 чоловік, у т. ч. - 185 жінок. Крім того, в Григорівці діяли слюсарна майстерня при цукрозаводі, де було 25 робітників, водяний млин, три вітряки, дві кузні.
Умови життя й праці робітників були тяжкими. В приміщеннях бракувало вентиляції, ніхто не дбав про техніку безпеки. Робочий день тривав 12 годин, а в ро бітників, зайнятих надвірними роботами (кагатуванням буряків, підвезенням палива тощо),- весь світловий день. За тяжку й виснажливу працю чоловіки одержували щомісячно 9-10, а жінки - 5-6 крб. Лише висококваліфікованим робітникам-майстрам підприємці платили 25-30 крб. Особливо жорстокої експлуатації зазнавали прийшлі сезонні, т. зв. контрактові робітники, яких щорічно бувало понад 250 чоловік, переважно з Чернігівщини та Гомельщини. Жити їм доводилося в низьких, сирих і холодних бараках, вхід до яких йшов безпосередньо з заводу. Навіть фабричний інспектор змушений констатувати жахливі укови праці робітників.
Перший страйк на заводі стався 21-22 жовтня 1875 року на знак протесту проти грубого поводження з робітниками управителя заводу, на якого вони подали скаргу мировому посередникові.
Особливо активізувалася боротьба робітників у роки першої російської рево- люції. У жовтні 1905 року вони оголосили страйк, вимагаючи запровадження 8-годинного робочого дня та підвищення зарплати. Для придушення страйку з Києва був викликаний загін козаків, який у квартирах робітників провів обшук. Страйк припинився через тотири дні, коли адміністрація пообіцяла встановити 8-годинний робочий день, залишивши зарплату без змін. Активні учасники виступу, зокрема члени страйкового комітету, зазнали переслідувань. їм довелося залишити роботу і виїхати з Григорівки. Проте боротьба робітників продовжувалася. У жовтні 1907 року спалахнув новий страйк, у якому взяло участь 1500 робітників із загальної кількості 16. Страйкарі, крім підвищення зарплати на 50 проц., вимагали також поліпшення побутових умов та медичного обслуговування, участі своїх представників при розв'язанні питань прийому й звільнення з роботи тощо. Виступ тривав майже 10 днів. Страйк придушили заводські охоронники й жандарми, що прибули з Києва. Організаторів і найбільш активних учасників виступу було заарештовано,
4 - віддано до суду, 7 - звільнено з роботи, 4 чоловік вислано в інше місце проживання. Проте адміністрація змушена була задовольнити майже всі вимоги робітників. У 1908 році робітник Сак-Головко, який повернувся на завод після заслання, намагався організувати ще один страйк, але про це довідалися власті. Сак-Головко знову був заарештований.
Революційну боротьбу робітників активно підтримували селяни. Весною 1905 року жителі Григорівки відмовилися працювати на ланах поміщика Малиновського. Тоді ж стався страйк сільськогосподарських робітників Гусачівки, де була спалена економія, яку орендував заводчик Зайцев. Боротьба селян тривала й після поразки революції 1905-1907 pp. Так, 29 жовтня 1910 року гусачівці відмовилися вивозити цукрові буряки з поля на завод, поки не будуть підвищені розцінки. Викликані стражники нічого вдіяти не змогли - буряки залишилися на полі.
Медичне обслуговування населення було незадовільним. Невеличка лікарня при заводі на 3 ліжка, де працювали лікар і фельдшер, не могла забезпечити


Григорівка